Микола Ге і «дон Григоріо»

Влітку 1890 року на залізничній станції «Полтава» з нічного потягу зійшов чоловік міцної статури, схожий на проповідника. Його вродливе обличчя мало риси шляхетності і сили. З палицею в руці, перекинувши торбу за плечі, як носять паломники, відмовившись від послуг візника, чоловік пішки побрів через все сонне місто. Пройшовши близько п’яти верст, опинився в передмісті Полтави – Павленках, біля садиби художника Григорія Мясоєдова. Було чотири години ранку і двірник спросоння не хотів його пускати: «Чого тобі в такий ранній час треба, всі сплять і барин також». Та все ж пустив. Чоловік пройшов у сад, ліг, підмостив торбу під голову і з Євангелієм у руках, якого ніколи не залишав, відпочив дві години.

Прокинувшись,  господар  садиби  Григорій Мясоєдов, виглянув у сад, побачив чоловіка і аж засяяв од радості. То був його давній і добрий знайомий, художник Микола Ге. Погостював тоді Микола  Миколайович у ґречного приятеля рівно три дні. Усе як за Святим Письмом:  «Якщо прийде до тебе пророк, нагодуй його і дай відпочити три дні, а на четвертий день дай роботу і нехай йде…»

Познайомилися художники 1867 року в італійській Флоренції: Микола Ге там проживав, а Григорій Мясоєдов відбував академічну практику живописця. Микола Миколайович звернув увагу на молодого, здібного художника, котрий, як виявилося, поділяв його погляди на мистецтво. Щоб частіше спілкуватися, Мясоєдов оселився по сусідству. Так започаткувалася дружба двох самобутніх талантів на довгі роки. Саме у Флоренції  вони обговорювали ідею створення спільноти прогресивних митців, незалежної від Академії мистецтв.

А все почалося з бунту 1863 року, коли 14 студентів, учасників конкурсу за золоту медаль Петербурзької академії мистецтв, відмовилися писати замовну міфологічну сцену. Цей бунт підтримали художники Крамський, Перов, Мясоєдов, Ге та інші. Тоді серед митців і визріла думка створити свою незалежну від академії організацію. Стасов писав: «Мясоедов и, вслед за ним Ге, приехавший в то время назад в Россию… выговорили недостававшее слово, и все тотчас же встало и пошло, колеса завертелись, машина двинулась могучим взмахом вперед».

Саме Ге з Мясоєдовим створили статут Товариства пересувних художніх виставок. 16 грудня 1870 року їх обрали в правління Товариства. Завдяки їхній кропіткій роботі та ентузіазму в листопаді 1871 року Петербург побачив першу пересувну виставку «бунтівних» художників. Там були представлені і твори Мясоєдова та Ге. Перший – картиною «Дідусь російського флоту», другий – знаменитим полотном «Пьотр I допитує царевича Алєксєя Пєтровіча в Петергофі». Згодом експозиції виставлялися в Москві, Києві, Харкові, Одесі, в інших містах Росії та України. 1874 року Академія мистецтв наглухо зачинила двері виставкових залів для членів Товариства, проте упродовж майже чверть століття пересувні художні виставки яскраво спалахували по всій імперії, ставши законодавцем художніх смаків.

rozpyattyaУ 1875 році Микола Ге несподівано для оточення вирішив покинути Петербург та оселитися з родиною на Чернігівщині. Тоді  Григорій Мясоєдов при зустрічі сказав: «Твоє переселення, друже, добрий приклад і для мене. Переїду і я. Можливо, в Полтаву. Насаджу дерев, розведу пасіку. Сподіваюся, що й там скріплюватиметься  наше співробітництво. Благословен час, коли ми зустрілися, прилучившись до академічних бунтівників, щоб об’єднатися у творче товариство. Час виправдав наші надії».

1889  року Григорій Мясоєдов переїжджає до Полтави, купує  садибу з великим фруктовим садом і ставком на околиці міста, у Павленках.  «Дача Мясоєдова» – так називали садибу мешканці Полтави – нагадувала осідок «старосвітських поміщиків». Саме в цій садибі і погостював Микола Ге влітку 1890-го.

80-90-ті ХІХ століття – період інтенсивного пошуку російською ліберальною творчою інтелігенцією шляхів та сенсу життя. В літературі та мистецтві утверджуються гуманістичні принципи, гідність людської особистості, незалежної думки. А водночас, за умовин ідейної розгубленості, виникало відчуття трагічної безвиході. Деякі діячі звертаються до Льва Толстого та його утопічної теорії. Болісні роздуми про сенс життя, про призначення мистецтва приводять до толстовства і Миколу Ге та Григорія Мясоєдова. Художникам була близька критика Толстим сучасної цивілізації, його непримиренність до всякої форми насильства над особистістю. Вони познайомилися з письменником, часто бували в Ясній Поляні. Саме під цим упливом Микола Ге, у розповні таланту і слави, полишає Петербург та їде в Україну. Бо впевнений: не час писати картини, а треба жити серед народу, нести до нього культуру, шукати ідеали.

Вони обидва народилися в глибинці Росії, вчилися у Петербурзькій Академії Мистецтв. Одержавши кожен велику золоту медаль, удосконалювали своє мистецтво в Європі, у тій-таки Італії. А завершили свій земний шлях в Україні, тут і поховані.  Микола Миколайович називав свого друга жартівливо «Дон Григоріо». Їх ріднила і любов до музики. Були близько знайомі з Модестом Мусоргським, Цезарем Кюї, Миколою Лисенком, Дмитром Ревуцьким. Поціновували співи бандуриста Остапа Вересая.

Григорій Мясоєдов сам чудово грав на скрипці, роялі та альті. У своїй павленківській садибі організував домашній камерний ансамбль. Микола Ге не володів майстерністю гри на музичних інструментах, зате його полотна аж бринять музикою. Недаремне вони викликали у  композиторів і музикантів музичні асоціації. Ге розповідав: «Один композитор хоче написати музику до мого Іуди (йдеться про картину «Совість». – Авт.). Він мені сказав, що коли дивиться на картину, то відчуває брязкання зброї, крики воїнів і стогін душі з втраченої совісті».

Є свідчення, що Антон Рубінштейн мав намір писати музику до вже згаданої картини про допит Пєтром І царевича Алєксєя. Сам Микола Ге вбачав багато спільного між фарбою і музикою: «Я, коли дивлюся на синю фарбу, відчуваю якусь тиху меланхолічну музику, тоді як жовті і червоні кольори навівають на мене зовсім інше. У синьо-блакитних барвах написано «Вихід з Тайної вечері», в  червоно-жовтих  – «Що є істина» та «Повинен смерті».

kartyna-myasoyedovaМайже 22 роки життя Григорій Мясоєдов прожив у Полтаві. У мезоніні будинку художник обладнав майстерню. Пише пейзажі, портрети. Найвідоміші з них – «Курсистка», «Читання «Крейцерової сонати», «Адам Міцкєвич у салоні Зінаїди Волконської», «Весна» тощо. Відомо, що українська інтелігенція не раз закидала Мясоєдову, що той майже не писав картин, які відображали українську тематику. Василь Горленко, український письменник та етнограф, в листі до Панаса Мирного ремствував: «Проживає у Полтаві на  своїй дачі звісний московський маляр і «проводир» передвижників Г.Г. Мясоєдов. Він поводить себе як який-небудь плантатор на далекім острові Куба, для нього все українське чуже. Інколи робить етюди своєї дачі, а так активно займається садівництвом. Ось Мясоєдов – живе у Полтаві багато років, а малює якісь кацапські онучі».

Різка оцінка, та й не зовсім справедлива. Справді, художник захоплювався садівництвом, друкував статті на цю тему в журналі «Хуторянин», брав участь у створенні в Полтаві об’єднання садівників і власників садів. Але саме в полтавський період Григорій Мясоєдов створює жанрові картини, зокрема і з української тематики. Серед них «Портрет сільської дівчини» (1897), «Портрет Марії Заньковецької» (1902), «Старий з книгою» (1902),  пейзажі України: «Скелі над морем», «Дорога в лісі», «Бузок» та інші.

Під час будівництва Полтавського просвітнього будинку ім. Гоголя, Григорій Мясоєдов отримав замовлення міської влади намалювати театральну завісу. Це завдання виконав у 1899-1900 роках. На полотні художник зобразив дорогу,  яка веде до Полтавського монастиря, на узбіччі сидить кобзар (Т.Шевченко) і перехожий (М.Гоголь). Восени 1909 року під керівництвом Мясоєдова в Полтавському театрі було поставлено «Живі картини до поеми Т.Шевченка «Катерина». При читанні поеми на сцені з’являлися живі картини, за кулісами звучала музика, інструментального тріо за участю художника. У 1903 році на честь відкриття пам’ятника Іванові Котляревському за ініціативи Григорія Мясоєдова в Полтаві відкрилася художня виставка, в якій взяло участь 30 українських митців. Експонувалося близько 300 мистецьких творів. По суті це була перша всеукраїнська художня виставка. Там красувалися і роботи Григорія Мясоєдова.

Художник підтримував тісні зв’язки з видатними діячами української культури, які проживали у Полтаві: Володимиром Короленком, Леонідом Позеном, Василем Кричевським, Панасом Мирним. Енергійну постать митця можна було бачити в театрі, на музичних вечорах, на зібранні художників. Він влаштовує пересувні художні виставки, організує школу малюнка й живопису, стає почесним художником-консультантом міського театру.

18 років прожив на своєму хуторі Іванівський, поблизу станції Плиски, що на Чернігівщині, і  Микола Миколайович Ге. Всі ці роки були сповнені пошуку митцем Істини та Гармонії, філософських та художніх роздумів на теми релігії та моралі. Його родина переселилася сюди 1876 року. З Україною художник мав і кревняцькі зв’язки. Його дід Жозеф (Осип) походив з французів, що опинилися в Російській імперії на зламі століть. Осип одружився з Одаркою Коростовцевою, дочкою українського поміщика, нащадка козацької старшини з Полтавщини. Мати художника, ймовірно, полька, хоч Микола Ге стверджував, що вона була українкою.

Народився у Воронежі, на межі українського і російського мовних масивів. Невдовзі батько, Осипів син, купив маєток на Поділлі, де і минуло дитинство Миколи Ге. Мати рано померла, його виховували бабуся та нянечка «хохлушка», «велика патріотка» – так про неї відгукувався художник.

Навчаючись у Петербурзький академії мистецтв,  Микола Ге знайомиться з Парменом Забілою, студентом академії, майбутнім відомим скульптором. А той знайомить Миколу зі соєю сестрою Ганною, яка 1856 року стала його дружиною.  «Портрет Г.П.Ге, дружини художника» (1858) – одна із кращих його робіт.  Якщо в роду Ге струмила французько-українська кров, то в роду Забіл пливла тільки українська. Цей рід відомий в історії України із XVII століття – належав до знаної української козацької шляхти. І дав Україні поета-романтика Віктора Забілу, автора неперевершених романсів «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку», та Наталю Забілу – відому радянську дитячу поетку.

А в той період (1876 – 1879) Микола Ге відчував творчу кризу і майже три роки не брався за пензель. Ілля Рєпін, який 1880 року відвідав Миколу Ге на хуторі, згадував: художник не тільки втратив віру у високе призначення мистецтва, але й розчарувався в надіях на всякий громадський прогрес. Ставши переконаним толстовцем,    впевнений, що не час картини писати, а треба жити серед народу. Взявши в руки палицю та житній хліб у заплічну торбу, рушає в мандри шляхами Григорія Сковороди. Його стрічі з нужденними гречкосіями, прочанами, шукачами притулку супроводжувалися роздумами, в яких виповнювалася, набиралася контурів, барв, глибочіні картина. Художник не цурався фізичної праці, вона міцно єднала його з селянами. Оволодів премудрістю пічника, залюбки клав печі у селянських хатинах. Кожна нова піч додавала йому людської шани, навіть слави майстра.  Й утверджувала самоповагу. У листі до Толстого Микола Ге сповіщає про моральне вдоволення і почуття гідності.

doroga-v-zhytiНаприкінці 1880-х років він знову повертається до живопису. Старіючий майстер переживає надзвичайний підйом. Працює із захопленням і жадібністю. Історик українського мистецтва Іван Крип’якевич так характеризує цей період творчості художника: «Він повернувся до малярства й палаючих антитез, що їх насовувала йому лектура Євангелія. Картина з того часу «Христос перед Пілатом», затитулована пілатівським запитанням «Що таке істина?», належить до роду тих нерозв’язаних проблем, котрі загніздилися в його філософському світогляді. Остання картина Ге «Розп’яття» (1894) б’є вже по нервах глядача не тільки натуралізмом форми, а й здекларованим експресіонізмом виразу, що так дуже наближує нашого маляра до сучасного мистецтва».

З Україною Миколу Ге єднали не лише кревні узи. Єднало також приятельство зі славетними, передусім, з Миколою Костомаровим.  Напівросіянин, напівукраїнець Костомаров викладав історію в київській гімназії, де вчився Ге. «Найулюбленіший учитель нас усіх», — згадує художник. Його виклади з історії Росії «були духовим бенкетом». Після відбуття заслання,  Костомаров викладав у Петербурзькому університеті, його часто навідував Микола Ге і скоро приятельство переросло в міцну дружбу. Портрети Костомарова і його матері, виконані художником, підтверджують це. Саме Костомаров познайомив художника із творчістю Тараса Шевченка.

Микола Ге  приятелював з полтавцями: філософом В. Лесевичем, художниками В. Волковим та П. Мартиновичем, секретарем Академії мистецтв  В. Григоровичем та іншими. Відомі також його портрети видатних українських діячів: В.Лесевича, П.Терещенка, М і А. Міклашевських, М.Мурашка. В Київській малювальній школі Мурашка Микола Ге читав лекції й працював у студії.

Григорій Мясоєдов та Микола Ге, проживши в Україні не одне десятиліття любили її і попри все належать їй. Ми не знаємо, чи говорили художники українською мовою, але ж напевно її розуміли. Микола Ге читав Шевченків «Кобзар» в оригіналі; Григорій Мясоєдов ставив «Живі картини до поеми Тараса Шевченка «Катерина» в Полтавському театрі. Правдоподібно, що художники активно зверталися до української, розмовляючи з селянами, міщанами та працюючи над портретами.

Як свідчить історик Володимир Антонович, Микола Ге починав працювати над картиною «Шевченко на допиті в Дубельта». Журналістка Ганна Черкаська, досліджуючи життя і творчість Миколи Ге, дійшла висновку: «Француз, який не тільки українізувався, а й був центром українства». Таку характеристику, на мій погляд, заслуговує і російський художник Григорій Мясоєдов.

В Україні бережуть пам’ять про великих митців. У Полтаві, в садибі Мясоєдова відкрито його музей, зберігається могила митця. На Чернігівщині, у селі Плиски, де проживав Микола Ге, збудовано будинок культури, в якому облаштовано Галерею імені Миколи Ге з майстерно виконаними копіями його полотен. В селі є пам’ятник митцю, зберігається його могила. Створено документальний фільм «Плиски. Останній полустанок» – про життя і творчість художника.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company