«Нєзабудкі» в підземних протягах

Пізнім ранком у довгому підземному переході когось брало за душу, а когось душило оскоминою силуване і пискляве: «А на том берегу незабудки цветут…// Первый раз  я любил и от счастья был глуп,// Первый раз пригубил дикий мед твоих губ». То затягував вуличний музика, підбренькуючи собі гітарою, що зависала, перечеплена шнурком за шию. Біля ніг нітилася пережмакана торбина з дріб’язком і кількома казначейськими папірцями.

Музика старався. Виспівував з таким завзяттям, ніби все те відбувалося не в запльованому переході, а   щонайменше у моднім клубі або ПАБі. Тим дешевим шлягером він розпинався не на жарт. Спів, підсилений акустикою підземного бовдура, одразу підхоплював і розносив у різні боки крижаний протяг.  Але однак звучало кепсько. Проте гітарист не зважав, кремсав струни і шматував голосок на тоненькі надсадні обертони. Може, «лабав» собі на сніданок чи на похмілля? Хто зна: вигляд мав голодний та утлий.  Його «нєзабудки» знову і знову рвали перетинки – лихоманливо нишпорили у мороці підземки.

– Да здравстуєт вєлікій и могучій русскій язик! – перед співаком став середнього віку чоловік.

Той обірвав на півслові свій «шлягер».

– Што?

– Да зравствуєт, кажу, великий и могучий русскій язик! – ще дужче випалив перехожий.

Музикант знічено здвигнув плечима – не знав що відповісти.

– Да здравствуєт вєлікій и могучій русскій язик! І тєбе слава, что пєснямі проповєдуєш русскій мір. Молодєц!.. Только вот что. Іскренніє патріоти сєводня нє в пєрєходах топчутся і нє струни рвут на мандалінах. Они сєводня на Донбасє. Там сєводня поле бітви, там сєйчас надо защіщать і проповєдовать рускій мір. А ти тут, понімаєш, вопіш… Эх, ти, «дікій мйод»! Стидно, батєнька, хе*ньой маяцца, когда бандєровци в Авдєєвке младєнцев єдят!

Від такої раптової атаки хлопак ще більше знітився: вилупивши очі, роззявляв, мов риба, рот, хапаючи повітря. Нарешті видушив:

– Какой русскій мір?! Какиє младєнци?! Какім я боком к русскому міру? Я просто пєсни пою. Я… Я – украінец!

– Та ти шо?! Ти? Українець? Ну, слава Богу! Але ж як талановито з тою пісенькою замаскувався під кривавого «брата»! Просто вжився в образ агресора зі своєю гітарою. Ти як той Газманов, що «рождьонний в СССР», як актор Порєчєнков! Браво!..

Перехожий строчив словами ніби з кулемета, а співака намагався щось сказати, та не міг і слова вставити, все хапав по-риб’ячому повітря.

* * *

Я не став очікувати розвитку і кульмінації тих «нєзабудок». Боявся, що голодний на вигляд гітарист обкладе раптом «хризантемами» того ранкового «музичного експерта».  Або ще гірше – втрутяться в цю світську, «нотну» бесіду якісь треті особи і весь той високий мистецький штиб зведуть до примітивних лайок, чи ще гірше – до рукоприкладства…

Співак і критик лишилися десь там, в глибині переходу. Я майже вибрався з його труби, став підніматися сходами на Божий світ, аж раптом звідти, з того тунелю, знайомий голос дзвінко затягнув: «Ти признайся мені // Звідки в тебе ті чари…»

На сходи, на мене, на весь ранковий люд раптом бризнуло таке яскраве зимове сонце – аж сльоза на очах забриніла. І на серці замлоїло. Чи то від променів, чи від милих рідних звуків зоддаля.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company