Ісуса називали Учителем. Світло ніс людям, правду відкривав, думку пробуджував. Нинішні педагоги теж є світочами: у садочках, у школах, у вишах. Колись у селі найповажнішими були священник і вчитель. Багато води спливло… Я вже 45 літ працюю у вищій школі. Відчайдухи та жертовники ще зосталися, але… Нині, на жаль, біля владного керма багато неуків, або, як їх назвав Степан Хмара, «шпани ліквідаторів». Сподіваюся, вони збагнуть хибність своїх ідей.  Будувати освітній Храм дуже довго – розвалити просто. Що ж вони пропонують?

Щирих педагогів хочуть скалічити відчуттям несправедливості. Зарплату професорів, доцентів, педагогів опустити до мінімуму, що понизить статус учителя в очах суспільства. Студенти, в основній масі, будуть ставитися до них із презирством, як до злидарів, вважати за лохів і невдах. А ще зберегти принизливі дефіцити: відсутність підручників, порошку для принтерів, самих принтерів, інтернету, туалетного паперу – будь чого.

Щоби у головах педагогів не селилися крамольні чи бунтарні думки, їх треба постійно заповнювати непотрібною й тупою працею.  Найдієвіша форма – писання незліченних і нікому не потрібних паперів та звітів. Щороку міняти форми основних документів, а ще краще – переробляти все заново і то доконче терміново(!) Ввести вільне відвідування занять, відмінити оцінки, запропонувати самовибір студентами викладачів, ввести необмежену кількість перескладань іспитів й заліків та мінімальне відрахування студентів (бо ж інакше скоротять кількість педагогів, а серед них, може, й вас).  Побільше «капусників», КВК, конкурсів краси та т.п. Розваги на першому місці. Навчання звести до мінімуму, до гри, до шоу. Замість роздумів – безкінечні мультики.

Освітню ауру замінити політичною або показовими перевірками. На семінари, замість мудрих порадників, присилати «модерне світило», яке, мов гниле яблуко у корзині здорових плодів, почне їх псувати. Живу мову спілкування в освіті поступово замінити тестами, «пташками», ЗНО тощо. Масово укомплектувати школи. Комп’ютерами витіснити живе спілкування. Довести до того, аби діти не вміли ані мислити, ані розмовляти. Звузити коло морального і  духовного виховання. Гуманітарні дисципліни (мова, історія, філософія) обсікти до рипиці. Як наслідок – деґрадація освітньої системи набере незворотного характеру…

Як же я хочу помилитися у своїх висновках. Чи, може, це мені лише видається?

  *   *   *

Не можу ніяк утямити…

Коли злодій хоче пограбувати твою оселю, зневажити рід і традиції – станеш супроти нього? От і люд в 2014 році піднявся боронити свою гідність. Не біля «кварталівського» телевізора, а у майданному вогні. І сотня ангелів до неба знялася, аби крилами край заслонити. Майдан  став символом незнищення. І прогнали таки злодія з дому!!!  А далі виявилося, що… влада «безсила» викрити і злочинців, і вбивць. Коли нелюд віроломно спалює село твоє, кістлявими руками людей мордує, кров’ю землю заливає, а захищатися нічим і нікому, –  підеш добровільно у борню за волю і честь? І рядами стали в заслоні від окупанта прості люди. І вистояли, зупинили червону навалу. І стала символом жертовності й відваги армія добровольців!

Та знову дивовижа – добровольці виявилися зайвими. Їх прагнуть позбутися. Вони, пройшовши горнило війни, не мають захисту, не можуть реабілітуватися до мирного життя, нема з чого жити… І тут появляються… замовники. Коли ворог став кидати супроти юних вояків ракети і надсучасну зброю, а хлопці у футболках й тапочках виривалися з котлів та ставали кіборгами в аеропортах, до них на поміч приходили та приїздили хлопці й дівчата із допомогою від людей, які жертвували на зброю, на амуніцію, на їжу тощо. Але для влади не гоже показувати  свою «безвладність та чорну бухгалтерію», й волонтери стали небезпечними. Врешті держава почала творити професійну армію, і коли військо набрало сил і достатнього озброєння, то й самі Збройні сили перейшли у загрозу для влади, адже в їх руках зброя! Треба їх якось прикрутити. Для початку – кинути на необжиті території копати собі ями (розведення), потім відкрити кримінали супроти їхніх бойових командирів; врешті сказати, що  між українськими воїнами, російськими та бойовиками ОРДЛО можна досить легко знайти спільну мову, от лише вперті добровольці зі своїми «ультранаціоналістичним духом» та «нацистськими ідеями» заважають. І це на повному серйозі, бо ж саме вони, бачте-но, посміли зауважити президентові про грубе спілкування із воїнами. Та ще й застерігають від непродуманих рішень на фронтах і самітах, що почалася нова серія приховування реальних втрат у боях з російськими найманцями. «Треба щось робити, поки не пізно», – микитять у різних офісах.  Коли ж дійшло, що вже й українська мова заважає владі, бо може образити карлика із Кремля, –  стало не моторошно, а страшно. Чи зможе хтось вивести нас із того зеленого багна, куди вперто і нагло тягнуть сліпий нарід новітні Сусаніни?

*   *   *

До нас повернулися лелеки та дивуються – а де ж люди? Птахи не чують радіо, не зглядують телевізію, вони бачать порожні села і міста… Сумно їм… В небеса щоднини тисячами відлітають душі людські. Вони беззахисні, вони розгублені – чому ж так сталося?

О, як же сумно їм…

В парку банкетує гурт молодиків, що повернулися із Польщі. Ховалися від призову, а влізли у вірусне пекло. На їхніх байдужих лицях насміх над моїм виглядом: «Гей, ти – труп в білій масці…» І регочуть…

Сумно мені…

Палять траву і горять у тому пеклі дерева. Що то є – он скільки лісів й далі вирізують до останнього дерева.

Скільки десятків тонн захисних масок вивезли? Чи не за них «Мерседеси» купляють вельможі?

Напевно, президентський «Квартал» дав-таки найбільшу допомогу на боротьбу зі світовою недугою? Не чую? Дочекаєтеся…

Може, когось покарали нарешті за безкінечні гріхи? Та ні, бо їх Богом є Мамона, а не Христос та нагода побільше «зелених» заробити? Це ж треба так, щоби кольори збіглися!

Де ж ці нелюди живуть? Та поміж нас.

Страшно мені… То не страх перед своєю смертю, а перед смертю України.

Відійшла у вічність відома соціологиня Ірина Бекешкіна. Вона відкрила феномен нашого знеславлення. Виявляється, активних борців за Волю України було і є не так уже й багато. Не більше 15-ти відсотків. Ще 15 відсотків складають «кухонні» та «диванні» патріоти, що прикриваються вишиванками. А решта 70 відсотків, даруйте за гірку правду, – болото та цвіль, яка роз’їдає Храм держави, якій все одно яка мова, яка віра, який прапор чи гімн. Це вони своїм «понтовим» вибором ставили зрадників на престоли влади, це вони зостаються гнилими багном, в яке скидають наші культурні та історичні надбання Отчої нації.

Кожен грішник повинен колись визнати свої провини, покаятися і спокутати гріхи. Кожен. І я , і ви, і всі, кому дорога ще Україна. Повинен, поки не запізно.

Лелеки ладнають свої гнізда. Вони повні сонячних сподівань і любові.

Вони високо літають над рідною їх серцю землею, до якої важко добиралися через десятки тисяч кілометрів. Без любові нічого доброго не було і не буде. Та вона не виживе замурованою у шикарно збудованих маєтках – там для неї солодка в’язниця. За мить може стати зароблене вами на чужині нічим,.. за один невидимий вірус.

Любов живе у серцях. Лише там вона здорова, там їй вільно й затишно. А коли такі серця знаходять одне одного – світло любові заполонює родини, країну, світ. Треба множити вірус ЛЮБОВ! Не забуваймо про це!