Подарунок Михайлові Коцюбинському

 Неоціненним надбанням української літератури стала повість Ольги Кобилянської «Земля». У швидкому часі по написанню вона побачила світ багатьма мовами світу. Саме цим твором велика буковинка поклала початок символізму в українській літературі...

Твором гідним, аби увійти до скарбниці світової літератури, вважала «Землю» Леся Українка. Не скупився на панегірики Іван Франко. А Михайло Коцюбинський, вражений повістю, писав у листі до Ольги Кобилянської:

«Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу».

… А тимчасом Ольга Кобилянська, окрилена літературним визнанням, страждала… нерозділеним коханням до Осипа Маковея, редактора газети «Буковина». Саме Осип Маковей відкрив її талант, виправляв і редагував тексти, допомагав 24-річній авторці виробити свій оригінальний стиль. Дівчина була до безтями в нього закохана, проте Осип обрав іншу…  Тоді ж таки розпочалося його активне та дружнє листування з чернігівським статистичним службовцем Михайлом Коцюбинським… Листи О.Маковея до М.Коцюбинського, датовані 1896-1909 рр., опубліковано разом з листами Михайла Коцюбинського до Осипа Маковея у виданні «Музей М.М.Коцюбинського в Чернігові: Збірник 3, 1943р.»

Осип Маковей неодноразово запрошував Михайла Коцюбинського до участі в західноукраїнській пресі. Автор «Fata morgana», у свою чергу, просив новеліста і поета надсилати власні твори до видань, що готувалися в Чернігові. «Ми дуже шануємо Ваш талант і ще раз просимо написати для нашого збірника хоч невелику новелу та кілька віршів»,  писали М.Коцюбинський і М.Чернявський до О.Маковея у лютому 1903 року, запрошуючи його взяти участь в альманасі «Дубове листя», виданому «на згадку про П.О.Куліша»  в Києві.

У фондах Чернігівського музею-заповідника Михайла Коцюбинського зберігаються спогади дружини Осипа Маковея Ольги про їхню зустріч з Михайлом Коцюбинським 1909 року у столиці Австро-Угорщини. Наприкінці травня того року М.Коцюбинський їхав на лікування до Італії. Після короткочасного перебування в Чернівцях (де, ймовірно, бачився з Ольгою Кобилянською, хоча документальних свідчень про це не збереглося) письменник прибув до Відня. Там його зустріли В.Стефаник і О.Маковей.

Після вистави у Віденській опері Маковей запросив  Коцюбинського на вечерю. Ольга Маковей згадувала: «Щира приятельська розмова затягнулася в ніч надовго. Говорили про найбільш цікаві тоді теми нашої та світової літератури. Згадувалося також і про домашні буденні справи. Коцюбинський, наприклад, розказував, як-то він перебував зі своєю дружиною в Алушті, а його молода тоді дружина взялася хазяйнувати та варити… Розказував Коцюбинський дуже цікаво, з гумором».

Вони – і Михайло Коцюбинський, і Осип Маковей, і Ольга Кобилянська – мали багато спільного: від великого літературного таланту до великих душевних мук, що, певно ж, і живили той талант. Коцюбинський, звісно, знав і розумів як ніхто страждання Ольги Кобилянської та сум’яття Маковея. Бо й сам останні 10 років життя мав біль невигойний, сердечний, адже воно, його серце, належало не дружині, матері чотирьох його дітей, а іншій жінці – юній Олександрі Аплаксиній, на 16 років молодшій за нього. Відомо про понад 300 листів, які письменник написав своїй музі. Коли дружина довідалася про стосунки, то мудро і спокійно попросила чоловіка не руйнувати сім’ю. І письменник погоджується, залишається…

Тяжка недуга сточила його сили, після багатьох місяців лікування 25 квітня 1913 року настала страшна розв’язка. На четвертий день тіло письменника прийняла цвинтарна земля Троїцького монастиря, що на чернігівській Болдиній горі. Провести його в останню путь прийшло понад три тисячі людей. В головах покійного поклали вінок від Олександри Аплаксиної, сплетений нею із цвіту яблуні…

*  *  *
Про все це, не вмовкаючи ні на хвилину, уривчасто і захоплено мені розповідає чоловік, народжений на Сіверщині, поблизу Сновська, але вже багато-багато років – буковинець, мешканець Чернівців.  Ми їдемо старовинним Черніговом, і поки маємо ще трохи часу до призначеної зустрічі, зупиняємося в одній з вуличних кав’ярень, де на білі скатертини маленьких квадратових столиків осінній вітер сипле жовтим листям.

Вересневий буденний день зі святковим запахом кави навіває мінору, ніби довершуючи розповіді Миколи Максимця про Кобилянську, Маковея й Коцюбинського.

У торбі головного редактора чернівецького Видавничого дому «Букрек», а до того многолітнього кореспондента згадуваної тут славетної газети «Буковина», лежать уже видані 6 томів із 10-томного академічного і найповнішого видання творів Ольги Кобилянської.

Нас з оцим подарунком чекає правнук автора «Тіней забутих предків» Ігор Коцюбинський. Ігор Юлійович ось уже майже два десятиліття очолює в Чернігові музей свого великого прадіда. Закінчив Талліннське військово-політичне училище, а коли 2014 року почалося російське вторгнення в Україну, поїхав боронити Луганщину, був заступником командира танкової частини по роботі з особовим складом…

В музеї ж за його керівництва одним із провідних напрямів  стала якраз видавнича діяльність. Найпотужнішим виданням, підготовленим науковцями музею, є «Листи до Михайла Коцюбинського», зібрані в чотирьох томах, що вийшли друком у 2002—2004 роках. Згодом видано збірник спогадів про Юрія Коцюбинського «Завжди з нами», а також його мемуари «Шрами на серці». 2007 року завдяки старанням Ігоря Юлійовича побачила світ прецікава книжка «Листи М. Коцюбинського до дружини».

А тому видавничий скарб Ігор Коцюбинський відчуває навіть за запахом друкарських фарб. Тримає шість ошатних томів Ольги Кобилянської, яку так любив і шанував його прадід, ніби важкі золоті злитки… Розчулений, каже, що це дорогоцінна річ для їхніх музейних фондів.

Ми п’ємо запахущий квітковий чай з медом і говоримо про Ольгу Кобилянську та Михайла Коцюбинського. А в дивовижному саду і на яскравих клумбах великого Сонцепоклонника о цій осінній порі розкошують сотні різновидів кущів і квітів. Тут, певно, й досі лишилося ЩОСЬ, що привозив сюди з далеких світів і висаджував сам Михайло Коцюбинський…

На тутешньому обійсті повітря, здається, зримо тремтить солодко-гірким чорнобривцевим трунком. Вдихаєш як у церкві.

І відчуття, мовби після причастя…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company