Про «месій», «селебріті» і фермерське «рушення»

За Станіславським, театр починається з вішалки. А фермерський з’їзд? Власного приміщення в Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ) немає, отже – і власної вішалки. Користуються тією, куди пустили. Цього разу пустили в актовий зал Київського кооперативного інституту бізнесу і права, приблизно на 280 місць. А делегатів, як оголосив президент АФЗУ Іван Томич, на 26-й з’їзд прибуло 138. Проте зал був заповнений – гостей набралося також чималенько. Проглядалися серед них і поважні.

Отже, Двадцять шостий. Не історичний, не ювілейний, не визначальний, а звичайний, робочий. Але не «прохідняк». Бо ж перший після повернення Месії (пояснення трохи далі). А ще примітний «чисел громаддям». Яка партія чи громадська організація в історії України провела 26 з’їздів, хіба КПУ? Так то ж було давно, ще за часів УРСР, та й за помітно довший історичний період, з 1919 по 1991 рік. Але щоб за 26 років 26 з’їздів – такого досі не було. Уміти треба, а ще ого як напружуватися! Проте не лише числом з’їздів АФЗУ заявляє про свою вагу й значимість в сучасній історії. АФЗУ – наразі найчисельніша з усіх громадських організацій у цілій Україні разом з околицями. Зокрема, декларує, буцімто представляє і захищає інтереси не лише майже 40 тисяч фермерів, але й понад 6 мільйонів землевласників. Круто, еге ж? Хоча землевласники не лише не просилися в Асоціацію, але мало хто з них навіть здогадується, що його інтереси дуже самовіддано захищає АФЗУ, щороку на з’їзди збираючись.

Від «вішалки» я піднявся у вестибюль. Отримав при реєстрації пакет з матеріалами  для учасників і гостей з’їзду. На розкладці ще купив книжечку за 10 гривень, «Анекдоти про фермерів» називається. У пакеті – ручка з блокнотом і брошури. Перша – Івана Томича «Аналіз, практика, становлення, розвиток фермерських господарств України за чверть століття». (Там ще на обкладинці в правому нижньому куточку приписка: «Посібник для тих, кому не байдужа доля Українського села». Мені – не байдужа. Отже і для мене цей «Посібник»). Друга  – «Матеріали ХХVI з’їзду». А це вже по-серйозному й дуже полегшує сприймання ще й розуміння всього, що говоритиметься-ухвалюватиметься на з’їзді. Бо ж невдячне заняття для репортера – писати про те, що лиш чуєш, коли в одне вухо залітає, в інше вилітає, а ще, буває, промовці зажовують якісь фрази, збиваються, допомагаючи собі мімікою та руками. Як те потім в репортажі до публіки донести? Наприклад, Президент Асоціації (я не забув, що згідно з українським правописом президент тут треба писати з малої літери, але в «Матеріалах…» стоїть з великої, тож я не знаю, хто тут старший: граматика чи Президент?) Іван Томич часом так будує фразу, що, як кажуть, «хто добере, того й буде».

DSC_5425Почалося. «Селебріті» (Спеціальний термін, має кілька значень у різних мовах. Наразі, за Вікіпедією, з англійської – людина, що досягла успіху в своїй галузі, стала широко відомою серед різних верств населення й привертає підвищену увагу телебачення й преси) зайняли місця в президії, далі – урочисте внесення прапорів України та АФЗУ, виконання Гімну, вшанування полеглих, нагородження героїв. Встали-сіли, встали-сіли… Нарешті перейшли до порядку денного.

Повернення «Месії»

Іван Томич, вступне слово:

– Ситуація була надзвичайно тривожна й трагічна. І не тільки для нашої організації. Питання стояло – бути чи не бути. І я повернувся, щоб бути!! – сказано з особливим апломбом. – Щоб бути фермерському руху в Україні – сильній і незалежній! (Оплески).

Натиск на «Україні – сильній і незалежній», а не на «фермерському рухові».

Ну, це ми вже проходили, про це навіть на затертих банерах продруковано: «Буде фермер – буде село, буде село – буде УКРАЇНА!» Наразі жодних сумнівів, бо ж Месія повернувся. Проте не всі проблеми вже вирішено. І на них у своєму слові наголошує Іван Томич.

Про ворогів. Головний ворог фермерів, поступу і всього хорошого все той же: держава, влада. Іван Томич звинувачує: «Не було адекватної державної підтримки фермерських господарств та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів». (Цитую вже згадувану його брошуру).

Я був приблизно на половині фермерських з’їздів, тож стільки на вухах виніс про цю «адекватність» – досі обтрушую. Це, наприклад: на 3 роки всі державні ресурси скерувати на розвиток села. Це – виділити фермерам достатні (!) кредити й тут же їх списати. Це – виділити достатньо землі у власність з правом продажу. Це – звільнити від призову в армію фермерських синів… На 26-му говорили ще й про те, щоб праця в домашньому господарстві зараховувалася в пенсійний стаж. А також – аби  не було кривдно, зате «адекватно», – щоб дотації фермерам платити як у Німеччині: по 500 євро на га. В крайньому випадку –  як у Польщі:  по 150 євро за га (пересічно, а коли овочі, то вже 400 євро за га). Де, до того ж, на кожну корову, козу або свиню дотації окремо. А коли хто з молодих спокуситься на фермерство –  тим ще й особлива підтримка. Оце «адекватно», оце – держава обличчям до фермера! А в Україні?  

«Одне з найбільших лих – олігархізація та продаж сільськогосподарської землі вже сьогодні… Це знищення української нації, як заявив Герой України, народний депутат України багатьох скликань, співголова Комітету захисту рідної землі, політв’язень Степан Хмара: «Агрохолдинги – смерть України». (І. Томич, та ж таки брошура). Не менше. Без надії на воскресіння або реінкарнацію. Жах і мороз по шкірі. Далі, як кажуть, на пальцях, на цифрах і фактах, на графіках і таблицях роз’яснюється, що це за жахіття – агрохолдинги. Ось, самі дивіться:

98 агрохолдингів обробляють 13, 5 мільйона га земель, при цьому створили лише (!) 67 тис. робочих місць. Тобто по 201,5 га на робітника, включаючи секретарку Люсю.

А 40 тис. фермерських (ФГ) і 4,7 млн. особистих селянських господарств (ОСГ) обробляють 10 млн. га і створили близько 10 млн. робочих місць (з 20 млн. загального числа робочих місць в Україні, згідно з даними статистики,М.Д.), або по 1 робочому місцю на 1 га. (дані на 2013 р., І. Томич, брошура).

DSC_5438На 2015 рік ситуація по агроходингах змінилася мало, лише фермерських господарств поменшало на 500, число ОСГ також зменшилось на 300 тис., а кількість робочих місць в ОСГ скоротилося з 9,8 до 5 млн., тобто майже вдвічі! У мене немає жодних симпатій до агрохолдингів, я також хотів бачити б аграрну Україну фермерською. І щоб фермери були не для галочки та оздоблення ландшафту, а й несли зрозумілу виробничу й соціальну функцію. Але ж висока продуктивність праці – це здобуток, а не втрата! У чому ж причина лиха, на думку АФЗУ? Слухаємо й читаємо:

«Найголовніша біда сьогодні в тому, що практично немає підтримки, де середній клас просто знищують. Прийняті зміни до Податкового кодексу і бюджет 2016 заганяють у прірву не тільки АПК…» (Матеріали ХХVI зїзду).

Не послухалися, бачся, фермерських пророків-месій, не забезпечили адекватності та підтримки, не включили в пенсійний стаж роботу в ОСГ, не дали достатніх дотацій, – от і маємо втрату, вважай, 5 млн. (!) робочих місць за 2 роки!

Вражає тут не так рівень безвідповідальності цих теревень «на тему села», як те, що за чверть віку так і не знайшлося «прояви» (за Шевченком), хто дав би одповідь цьому істерично-претензійному лементуванню.

Та ж кожен з’їзд АФЗУ закінчується ухвалою звернень до Президента, ВР, КМ, Мінагрополітики тощо, в апаратах яких нагулюють жирок незліченні отари лоботрясів і торбохватів, що не здатні не те що мишей ловити, а навіть відмахуватися від мух. Кажуть, дехто навіть ошивався неподалік Кембриджа й Оксфорда, то невже там учать, що 1 га на робітника – це добре, а якщо 200 – то вже капці державі й нації? Що високопродуктивні технології, потужні трактори, комбайни, борони й сівалки в Україні не потрібні, бо їм тісно на малих площах.

Досі ніхто не запитав «месій» від АФЗУ (чиї інтереси й точка зору зовсім не тотожні думці й волі реальних фермерів), а чим, власне, займається ця асоціація, крім як трусить владу й державу, вибиваючи з неї се і те? Час би поцікавитись, а яка там у фермерів врожайність, скільки худоби і яка її продуктивність, яка віддача від виділених їм державних, тобто відірваних від медицини, освіти, науки, оборони коштів. На 1 га 1 робітник і на 100 га одна корова(!!!), як на мене, це достатній привід принаймні до роздумів і спокійної балачки. Натомість фермери хваляться таким:

«АФЗУ (…) Провели 2 Аграрних форуми, направляли свої звернення владі. Провели 5 акцій протесту, до речі АФЗУ в тому році провела 8 акцій протесту по кількості це більше попередніх 5 років. Це свідчить що ми об’єднуємось і в нашій єдності і наш успіх!!!» (Матеріали).

Наші оплески фермерам. Про врожайність, надої, рентабельність, продуктивність праці знову ані мур-мур. Що ж наші колядники-протестувальники в акційно-протестних торбах винесли? Подивімося, чим самі хваляться:

«…українські фермери з 1991 р. до 1999 р. у своєму земельному банку нагромадили 950 тис. га. Один 2000 рік приніс більше 1 млн. га…»

Прочитали, вдумалися? У банку нагромадили мільйон га, та ще РІК приніс мільйон. Де взяли, звідки той РІК-добродій приніс? Десь ті мільйони гектарів у канаві при дорозі валялися, старим бур’яном притрушені?

Але на цьому фермери не зупинилися, бо в 2007 році господарювали вже на 4 млн. га. Помагай боже, але знову: про результат розкажіть. Про поголів’я, врожаї, рентабельність…

До таких надбань фермерів трохи й влада підпрягалась. Як про щасливий час Іван Томич згадує роки, коли Прем’єр-міністром була Юлія Тимошенко, коли “урядом… було виділено 165 млн. грн. – рекордна сума”. І “… разом з Миколою Шкарбаном, який у 1992 році на позачерговому з’їзді був обраний Президентом Асоціації, організувалися, щоб, попри невелику кількість фермерських господарств, українські фермери через фонд підтримки отримували суму, еквівалентну 250-350 тракторів МТЗ” ( І.Томич, брошура).

Вчиталися? Хоч були фермери ще маленькими й було їх трохи, проте так потрусили лиху й затюкану державу, що з неї он скільки насипалося! Певне, рясно на державі було золотих грушок чи погано трималися, чи грошей у казні не було куди дівати? Тільки «скромничає» тут наш «месія»: я, пригадую, не раз писав про це, що Микола Шкарбан говорив про допомогу фермерам, котра еквівалентна ціні 4 – 5 тисяч тракторів. Такі речі забувати не гоже. Їх слід пам’ятати, нагадувати й вимагати докладного звіту. Потім, може, час нам втямити нарешті, що надія України не в тих завзятцях, хто голосніше лементує, не в тих, хто більше випросить-витрусить з держави, а в тих, хто більше дає, ніж бере, більше продукує, ніж тратить.

DSC_5538Різні обставини, бува, завдають керівникам АФЗУ прикрощів. Наприклад, бідкається президент АФЗУ, членських внесків у 2015 році вдалося зібрати лише 365452 гривні, або 55% від запланованого. Тоді як на утримання АФЗУ треба трохи більше мільйона. Далі. Із 39,5 тис. фермерів лише 1152 є фіксованими членами. Інші членами АФЗУ себе не вважають. То кого ж, насправді, представляє асоціація: 1152 фіксованих членів чи 6 мільйонів ОСГ та 39,9 тисяч фермерів?

Читаємо далі:

«Так, ми хотіли зробити більше, але найголовнішою перешкодою на нашій дорозі був фінансовий голод. Мізерний бюджет АФЗУ 2015 року виконаний тільки на половину. І так далі бути не може. Фермери України володіють 4,5 млн. га земель і виробляють продукції більше як на 80 млрд. грн. в той же час тільки фіксований податок за 2 роки зріс із 6 до 200 грн. тобто протягом 2014-2015 років фермери додатково сплачували тільки по фіксованому податку більше 100 грн./га., а в свою організацію на свій захист не можуть сплатити по 1 грн.?»

Тут мушу зробити формальну, але суттєву ремарку: у випадку цитувань друкованих матеріалів АФЗУ повинен  зберігати орфографію й пунктуацію першоджерела, хоча зазвичай редактори мають за правило виправляти явні помилки правопису. У нашому випадку не завжди зрозуміло, де та помилка ненавмисна, а де – нарочита, з волі автора. Наприклад, повторюся, у словосполученні «Президент АФЗУ»  велика літера П – це граматична помилка чи намір возвеличити себе, всупереч правилам граматики?

Отож, гурт «селебріті», певне, справді вважає, що президент АФЗУ є законним представником мільйонів селян, інакше не зазирали б запопадливо у вічі, не мали б честі політики рівня Юлії Тимошенко сидіти поруч з ним у президії. Що, крім іншого, свідчить про їх політичну зрілість або про критичну необхідність вишукувати перед виборами “з миру по нитці”, на якій підтягнутись до відсотка прохідного. Сумно.

Партнери

«Скажи мені, хто твій друг, і я знатиму, хто ти», – спостереження з давніх. Про партнерів Іван Томич говорив з підкресленим пієтетом. І це правильно, друзями треба дорожити. У «Матеріалах ХХVI з’їзду» згадано їх 26. Строката, скажу вам, компанія. Ось, навмання: ХТЗ, Страхове агентство «Домінанта», «Нібулон», готель «Голосіївський», «Моршинкурорт», НААН…

Що об’єднало цих різних за родом діяльності суб’єктів, пояснити не берусь. Хоча на пару реплік зважусь. Для початку нагадаю вже цитоване з Івана Томича. Пригадуєте – про «найбільше лихо – олігархізацію»? Так от у брошурі пана Томича серед страшної ТОП-двадцятки латифундистів України виписано ТОВ СП «Нібулон». І той таки латифундист фігурує в «Матеріалах з’їзду”, в розділі «Наші партнери». А далі – ледь не зізнання в коханні: «Найкраща співпраця склалася… із підприємством «Нібулон». Директор Вадатурський Олексій Опанасович».

 То як накажете розуміти: «Нібулон» з директором Вадатурським – «смерть для України» чи кращий партнер у справі «прорубати фермерське вікно до Єдиної Європи»? Пояснювати б треба.

Окремо про «Моршинкурорт». Хоча б тому, що і я там був, водичку пив і не лише з бювета, згадати – й то приємно. Тепер там буде «Фермер до фермера» рубати «фермерське вікно до Єдиної Європи». За словами пана Томича, скоро на курорт приїжджатимуть фермери з Європи, а українські фермери навзаєм їздитимуть у Європу. Досвідом обмінюватися. Що ж, вдале поєднання корисного з приємним. В Україні вже працює майже 50 фермерів з Німеччини. Як вони сюди потрапили і як їм тут ведеться? Років зо три тому я навіть робив про це репортаж. З паном Штрубенгофом їздили до німецьких фермерів. Цікаві,скажу вам, люди.

Є в Україні також фермери з Латвії, Польщі… До речі, прикладів, щоб українські фермери подалися фермерувати, у ту ж таки Німеччину, я не знаю. Дивно, чому? Адже там дуже комфортно, дотації великі, кредити дешеві, багато інших мантулів-марципанів уряди пропонують фермерам, а вони, від добра добра шукаючи, в Україну заблукали. Дива та й годі.

То навіщо українським фермерам їхати в Німеччину, щоб перейняти досвід господарювання в зовсім інших, відмінних від України умовах? І натомість відвертатися від тих же німецьких завзятців, котрі, спотикаючись і, буває, набиваючи гулі, працюють тут, в Україні, в українських таки умовах? Це ж тут, у них для наших стільки повчального, ба навіть по-літературному захоплюючого, романтичного й водночас практичного!  

Віче

Це вже інший захід.

Зібрання назвали Всеукраїнським селянським віче. На нього зібралося помітно більше фермерів, чоловік з чотириста-п’ятсот. У ЗМІ чув про кілька тисяч. Але що більше, ніж на з’їзді – це точно. Може, тому що привід поважніший – треба було знімати Прем’єра Яценюка, або ж спрацювало те, що зібрання було не фермерським, а всеселянським. І під гаслом: «Моє село, моє джерело, Моє життя, моя фортеця!» Когось, певне, надихає цей новий виплід інтелектуального центру АФЗУ, а мені подібні гасла нагадують рядок з поезій Євгенія Євтушенка: «Хорош плакат, когда умен, а этот, извините, дурень».

APM5246-1024x6481Зібрання привітала Юлія Тимошенко. Персонально. Під дуже бурхливі оплески. Була ж бо щедрішою за Яценюка, фермери не забули.

Цього разу говорили, що проти Яценюка треба відкривати кримінальну справу за намір продати через аукціон мільйон га землі. «Хто може брати участь у земельному аукціоні? Бабця з костуром?»  Оплески. Вигуки «Слава!»

І заввижалося мені, як бабця з костуром бере Владу за шкірки, та писком у щось, та костуром по ребрах: «А будеш шкодити?! Казала тобі поділити землю поміж тими, хто хоче і може її обробляти, а ти роздала тим, хто не хоче й не може! А техніка де? Кажу тобі: по 500 єврів на гектар давай! Єврів, а не гривень! Акціоном мене не лякай – не ходила зроду-звіку на нього й не піду! Ось будуть вибори – тоді начувайся в мене!!»

Інший обурювався, що для оформлення оренди треба їхати в обласний центр за 300 кілометрів. Бувають же такими великими області, а я й не знав, хоч карта України над столом висить. Або: «Он на Вінниччині люди перекрили дороги, бо молоко купують лиш по 3 гривні за літр». (Вигуки «Молодці!»). Тепер чекаймо, що житомиряни перекриють дорогу через занизькі ціни на шкарпетки абощо. Але якщо десь є дешеве молоко, то чому б не купити сепаратора й на місці не переробляти його на інші продукти: сметану, сир, масло й робити на цьому додану вартість? Як це робиться, розпитайте на першому-ліпшому базарі, й робіть на цьому свій бізнес. Ще інший гукав: «Не допустимо закриття шкіл! У нашому селі тисяча мешканців, і лиш одна дитина йде в перший клас! Під цим приводом школу погрожують закрити…»

…Може, гортав би свого записника й далі, аж наразі до сокотання курей під вікном півень підпрігся, і я згадав, що мої кури – не годовані. Бо пашниця скінчилась. Отже, їду на базар, у Бровари.

У Броварах, на базарі

Молоко, як і в сусідів, по 40 гривень за трилітрову банку. Але мені більше смакує те, що в супермаркетах.

Тож купив у фермера кілька відер пшениці для курей по 33 грн. за відро. У відрі на око кілограмів сім. Виходить, некондиційна пшениця коштує по 4 гривні за кілограм.

Погомоніли про життя.

Як фермерські справи?

Та, якби податками не давили…

Великі податки?

–  Ще посильні, але бюрократія заїдає. За землю оренда по 4 тисячі за пай, або по 2 тисячі за га . У мене 5 паїв, по 4 тисячі за кожен. Виходить 20 тисяч гривень на рік. Плюс податок 15%, це в сільраду. Особлива біда кругом обсідають великі підприємці, змагаються, хто більше за оренду землі дасть.

Можуть переманити землю?

Ну, в мене не переманять, у мене паї близьких родичів. А ще додалось клопоту: раніше ми договір укладали й затверджували в сільраді, а тепер треба йти в спеціальну комісію. А там дивляться по кадастру, яка родючість, відтак, і яка повинна бути орендна плата. А не як ми самі домовились.

Урожайність у мене десь 28 ц. з га, більше не виходить. Щоб було більше, треба внести правильну мінералку, закупить сортове насіння, дати хімзахист, підживлення, а це малому фермерові не під силу. Тому перебиваємося з хліба на воду. Продаємо, самі бачите за якою ціною. Але ж вибору немає. На життя якось заробляю. А до АФЗУ я жодного стосунку не маю.

В іншого фермера купив ячменю, по 30 гривень за відро. Розповідає про себе.

У мене в обробітку180 га. З-під Кобижчі я, Чернігівщина, може, чули? На життя заробляю. Добрі обороти – це коли землі як у М – ка. У нього 2800 га.

Це як колись у радгоспі?

На радгоспній базі М-к і заснував господарство, бо ж колись тим радгоспом і керував. А потім на себе та родичів оформив паї, оренду, і тепер у нього солідне господарство. Там і врожаї, і прибутки, вони й з АФЗУ зв’язок тримають. А я до АФЗУ жодного стосунку не маю.

20160224_132057Усе, бачимо, просто до банального. На сотні-другій гектарів сучасні технології не застосуєш, отже й добрих урожаїв не матимеш. Товарну партію якісного зерна не забезпечиш. Тому люди триматимуться малих ділянок, доки не запрацює економіка, не створяться робочі місця з доброю зарплатою, не стане більше покупців грошовитих. А фантазувати, що буде навпаки, що аграрна галузь, зокрема, фермери, стануть локомотивом економіки, «порятують Україну», можна хіба спросоння. Чи з похмілля.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company