Про «немодню» Україну і святий гламур

Знайомтеся, хто ще не зна: «його високопреосвященство Клаудіо Ґуджеротті — римо-католицький архієпископ, ватиканський дипломат, Апостольський нунцій в Україні».

Це офіційно і церемонно. А якщо без церемоній? Якщо по-простому? Отак, як оте високопреосвященство, що в Україні ще й капців зчовгати не встигло, а вже такі велемудрі казанія каже, мовби нунціює тут принаймні з часів Берестейської унії… І таке верга – хоч стій, хоч падай, хоч амвона потому перекадилюй.

Звиняйте, блюзнуло оце недавнечко його високопреосвященство на всенький мир, що (довга цитата):

«… з політичних причин не модно говорити про Україну, тому що це земля, яка поглибила труднощі, що існували поміж Сполученими Штатами та Європою з одного боку, та Росією — з іншого, поставивши шах обидвом сторонам. Тож говорити про це — це як говорити про власні невдачі. І я не думаю, що це мовчання є повністю спонтанним: в тому значенні, що Україна, котра очевидно оберталася в зоні Російської Федерації, вирішила, також під тиском, без сумніву, західних спільнот, звернутися у напрямку Європи та Сполучених Штатів. Був феномен Майдану, тож було фактичне відділення від Росії, з усіма наслідками з точки зору економіки. Але з іншого боку, з різних причин, які довго пояснювати, Захід не посів місце Росії, щоб спробувати полегшити життя людей тут. Тому у цей момент Україна втратила на всіх (двох) фронтах. Один елемент, який дає уявлення, це заробітна плата: перед Майданом становила 100, а тепер 25 вартості. Тож до проблеми війни додається збільшення загального зубожіння населення по всій Україні. І є ризик, що якщо ця ситуація не вирішиться, почнеться війна між бідними».

Ну не святий отець, а, прости Господи і Ви, всетерпеливий Папо, «законодавець мод»! Чистий Слава Зайцєв у передачі «Модний пріговор»! Після тих гламурних єпископських візій світовим картярам на вселенській геополітичній дошці, які у «триньку» за наші території на пікового короля поставили, нічого не залишається, як тричі на карти плюнути, засвітити гру і щиро розкаятися з поклонами до папської пантофлі. Грішні, мовляв, земний ключарнику до раю, каємося. Так хотіли темний люд український од сходу сонця та на його захід, аж ген до Невади, «розпасувати», так рвалися різні Майдани інспірувати, купу люду у гробовиння позаганяли, а не вийшло. Не вдалося по-модньому «тринькнути». Халепа, в натурі! Та що там базарити, Папо наш римський!? Вам же ж, Папуню, вже й так усе «чотко» прогундяїв сам «патріарх Масковскій і Усяруса» Кіріл. Про «нєщасний окраінний єдінокровний народєц Расєї», який «фашістамі-бєндєровцамі да філарєтовскімі раскольніками смуту сєєт, на мір русскій хрістіанскій со властью яво законной клевещет да безбожно-раскольно во грєхє погрязаєт». І що, молявись-то, такий той «народєц» ниньки бідний та убогий, так озлидів, що й на свічечку не настарається. Що почаївська, києво-печерська та святогорська страстотерпелива братія аж потами стікає, поки денну жертву оприходує: раніше менше за «проклятого Мазєпу» і до рук не брали, а ниньки поки святих «Ярославів» та «Володимирів», та «Богданів» переслиниш, пальці поскручує так, що й у триперсну пучку до «отченашу» не стулиш…

Знаєте ж про це, всечесний Папо! Брат Кіріл своїми ж невинними патріаршими устами у Ваші святі апостольські уші всі ці страсті і доніс –  при високій аудієнції з братніми цілуваннями.

… Отак почитаєш харамаркання ватиканського пастиря, який, не криючись, бачить українців отарою стрижених убогеньних базів, що сліпозречено сунуть куди їх женуть, – і точно повіриш у Бога Триєдиного без отих гламурних, хто дума, що вхопив Його за бороду й іменем Його перетворив храми у модні бутіки.

Пасталакати у теплі-добрі і при нашій гостинності про неодворотню українську «війну між бідними», звісно, діло пастирське. Та й куди безпечніше, аніж, скажімо, оголосити папський хрестовий похід на всі легальні офшори, на всі ці вірджинські каписька Мамони, які висмоктують наші жили і роблять з нас тотальних безсрібників. Чи навіть, на знак братньої злуки з миром християнським убогим, відмовитися від щедрих пожертв, комфортабельних келій, папомобілів і вдягти рубиська замість злотосрібних шат.

Ваше високопреосвященство, пане нунцію, у нас в Україні є приказка: «До вас не п’ють – не кажіть “Дай Боже!”». Ми вже тут, сірі-вбогі, самі розберемося куди нам панять. І з погоничами нашими ворохобними якось поладуємо. А Ви переймайтеся з Богом своїми проблемами –  от хоч би й тим, чого ото втрача «модність» Ваша рідна віра.

Свят-свят-свят… Од цього «моднього високонунційського післявкусія», та після папсько-гундяївських цьомиків, та після всієї тієї масонської тарганини щось дуже закортіло ретельно обтруситися, помити руки з дустовим милом, пильно подивитися у бік Ватикану і… випалити сумнозвісну фразу Ярослава Галана.
Принаймні книжку його сьогодні ж пильно погортаю.

А ви там собі лигайтеся здорові з Кирилом, святобливо обмивайте ноги його помазаному Карлику, бережіть ваш модний і ситий спокій, ваш святий гламур, виспівуйте Te Deum, поки й до вас «освободителі» не нагодилися.

А вдеруться, дограєтеся. Насуне «трєтій Рім» на «второй» –  не зчуєтеся, навіть addio, Europa! крикнути не встигнете. «Нє митьйом, так катанієм». Не танками і «зеленими чоловічками» чи «бурятськими трактористами», то кадировськими майстрами мінування.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company