Про шкідливість форматів і реформу Українського радіо

У мене на кухні останні 20 років «брехунець» практично не виключається. Можу сказати, що я ріс і дорослішав і мужнів з Українським радіо. Теж саме було із сотнями тисяч інших українців. УР було чимось на зразок дорогого талісману з дитинства – мінилося усіма кольорами райдуги. Воно було рідним для мене, а я завжди був рідним для нього – зі своїми творчими новинами, віршами і піснями.

Тепер все змінилося.

Слухаю сьогоднішній ефір. День Святого Валентина. Про нього говорять із самого ранку, дискутують, полемізують, міркують про відмінність любові і кохання. Мільйони порожніх слів. Сотні тисяч відтінків сірого. Кам’яні нетрі без натяку на жодну живу рослину чи квітку…

Хочеться іншого. Я про те, що ніякі слова ніколи нікому не замінять гарної мелодійної пісні з якісною поезією, виконаної красивим професійним голосом. Одна пісня своїм духмяним трунком, багатством асоціацій, зливою почуттів може зробити те, чого ніколи не досягти ніякими іншими засобами. То чому ж, чому нема?!

Не можна. Бо формат не дозволяє. Бо це вже нині суспільне. Бо у нас тепер все інакше. Бо нам потрібно мінятися. І ще десятки і сотні аргументів…

Я не проти. Зміни це добре. Особливо, коли вони додають щось до нашого світу, роблять його багатшим, яскравішим, різноманітнішим…

А коли забирають?!

Забирають рідну пісню, яку ти полюбив змалечку, дорогих тобі людей, які повні творчих сил і ще пишуть, співають, творять, виступають. Але які чомусь опинилися поза форматом. Чому? Хто придумує такі формати, які відсікають кращу частину суспільства від того ж Суспільного радіо і позбавляють слухачів можливості чути тих, кого вони любили і поважали десятки років?

Я знаю, що людей можна переконати в чому завгодно, зокрема в тому, що все робиться задля їх блага. Але благо не повинно обертатися злом! Я знаю дуже багатьох людей, яким було зручно слухати Українське радіо в дротовому варіанті чи в кабіні автомобіля. Бо лише там можна було почути СПРАВДІ українську пісню. І більшість людей не готові шукати радіо «Культура».

Дехто мені скаже, що не треба чіплятись за минуле, ми маємо осучаснювати наш контент і омолоджувати слухацьку аудиторію. Хай так. Але чи оновилася вона, скажіть чесно? Адже й досі, судячи зі спрямування рекламних блоків, УР працює для аудиторії 50+. Адже все, що тут рекламується і пропонується потенційним споживачам реклами, розраховане на людей літнього віку. Реклама – це точний показник! І саме ці літні люди ще слухають вас! Хоч слухати для них уже майже нічого!

Чому ж Українське радіо так дискримінує літніх людей, не пропонуючи їм нічого з того, що вони чекають? Ніби вони вже й не частина суспільства і не треба задовольняти їхні запити? Тоді підкажіть їм інше радіо, яке б вони могли слухати в доступному режимі? Нема в Україні такого!

Яскрава деталь: коли в холі Телерадіокомпанії на Хрещатику, 26 роздавали запрошення на концерт за мотивами колись мегапопулярної на УР програми «А ми до вас в ранковий час», то люди ледве не зламали двері, б’ючись за ці запрошення. Це до того, що дехто говорить, що це все давно уже нікому не цікаво. Не цікаво це лише тим, хто не цікавиться цими питаннями.

Навіщо я все це пишу? Міг би промовчати, як тисячі інших людей, яким усе вже майже байдуже, які зневірилися і втратили надію бути почутими. Я пишу, тому що мені не все одно, мені болить майбутнє і я відчуваю загрозу українській культурі. Україна створила понад 200 000 народних пісень. Але сьогодні ми не чуємо в ефірах країни жодної. А ще рік тому ми могли їх почути у багатьох програмах на УР! То кому це заважало?!

Скажу одразу: у мене немає претензій до нинішнього менеджменту УР –  більшість із них милі та енергійні молоді люди зі своїми власними поглядами та амбіціями, які дуже болісно сприймають критику. Але мої слова адресовані не до них: вони роблять те, що мають робити.

Мої претензії до тих лицемірів у найвищих кабінетах, які під маркою покращення взяли курс на деукраїнізацію, на зачистку інформаційного ефіру від усього, що несе на собі відбиток української традиції, рідного мелосу, народної культури. Тієї культури, яка чомусь не заважає в ефірі Канади чи Америки, Польщі чи Італії і багатьох інших країн, де існують українські медіа. Чому ж вони так заважають чиновникам у наших високих державних кріслах? Може, тому, що модно стало говорити про європейські цінності і їздити до них по досвід? Але досвід говорить, що у кожного народу своя національна культура, а цінності спільні лише в площині моральній і правовій. І не треба одне підміняти іншим…

Днями пощастило побувати на одному родинному українському святі. За кілька годин наслухався сумних і жартівливих, мудрих і глибоких українських народних пісень на кілька років наперед! Та чи надовго вистачить цього заряду?

Джерела, які не розчищають і не оберігають свято, з часом замулюються – це істина!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company