Ви ще не бачили новорічну-різдвяну празникову білборду з преображенною парсуною нашої предвічної рятівниці нації?

О-о! Це Море і Феєрверк! Краса і Сила! Лід і Пломінь! Огень і Ніч! Афродіта і Піна!

Ю, Я і, пардон, Мнякий знак! Sensu obseno.

Візажистам-ретушерам-образотворцям-іміджмейкерам – три доземні поклони і підкупольні алилуя!

Творці класичних килимових мальовок з красунями ланями, лускатими русалками, карамельовими ольонками й ангелочками в гарнірі з буйних виноградних кетягів од заздрощів стукають кістяками, народні митці фотокліше з амурами-ружами і незмінними підписами «Любі мєня, как я тєбя!» чи «Прівєт із Адлєра!» нервово перевертаються у вічності!

Бо тут!.. Бо там!..

О, яка ж вона там! Патку мій, патку! «Ліцом лєпа, бровмі союзна, чєрвльона губамі…». Чи то пак – душка, любка, мила, як голубка, рибка, птичка, цяця-молодичка.

Істину, істину кажу! З любистком, чарами, солодкими речами…

На сю красу предивну конче требе зирити, як оце я вчора. Коли періщить сніг з дощем, хлюпавиця під ногами, а лютий оболонський вітрисько в пальці зашпари цвяхує. Коли темінь доокола, хоч у пику дай, – і раптом за брунатно-сизим рогом вона: в теплі-добрі, в огнях, у барвах, у макіяжі, ліфтину…

Пашить. І щедро лукаві бісики пуска. Молявись, «пригорнись до серця мого, та не вважай ні на кого»…

Стоїш ошелешений, очима світиш, повіками лупаєш. Геть забувши про дружинине прохання купити півпаляниці й оселедця, у болотяно-сніговій кашуні пританцьовуєш, уже й приспівуєш про «і губоньки, і оченьки, і ніженьки, і рученьки».

Лялька! Цяцька! Іграшка!

Ото мав би змогу – їй-бо, на нашій столичній найкращій в Европі ялинці повісив би!