Сільська гостинність: нелегкий шлях до визнання

«Розширюємо межі, відкриваємо нові можливості!», «Жителі міст, гості країни – обирайте, плануйте, бронюйте відпочинок разом з сім’єю і дітьми, друзями і колегами в колі однодумців, діліться враженнями і фото!», – закликає оновлений сайт Спілки сільського зеленого туризму України «Маєте що показати, запропонувати, продемонструвати, вразити, про що подискутувати, поділитися досвідом? Сільські господарі, представники влади, всі небайдужі та охочі – приєднуйтесь, ми пропонуємо відпочивати у селі!», – звертається електронний ресурс до ентузіастів розвитку сільського зеленого туризму (СЗТ) в Україні.

Звучить заманливо. Якби не оті сумнозвісні але…

Потрібні правила гри

Чимало сільських господарів повірили у перспективність для себе, своїх родин почати справу, спробувати себе в СЗТ. Однак вкотре експерти наголошують: відсутність чітко встановлених, законодавчо окреслених правил гри гальмує розвиток галузі.

– Конче потрібно внести зміни до Закону України «Про особисте селянське господарство» щодо розвитку сільського зеленого туризму, – каже член правління Спілки СЗТ України, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України Олена Гафурова. – Це дозволить відмежувати непідприємницьку діяльність від підприємницької, легалізувати роботу власників особистих селянських господарств (ОСГ), визнати осіб, які займаються сільським зеленим туризмом як непідприємницьким видом діяльності.

– Закарпаття – один з перших регіонів країни, де сільський туризм, сільська гостинність, знайшли широке поширення, – констатує один з авторів законопроекту народний депутат України Василь Бринзович. – Люди вже відчули позитивний соціальний, економічний ефект від цієї належно організованої сфери. У січні депутати обласної ради одностайно ухвалили звернення до Верховної Ради України з проханням підтримати наші законодавчі ініціативи, які суттєво спрощують селянам цю діяльність, дають  можливість адаптувати позитивний європейський досвід сусідніх країн.

Як зауважив парламентарій, спершу законопроект одержав схвальні відгуки депутатів та експертів і на весняній сесії минулого року без особливих дискусій був прийнятий Верховною Радою в першому читанні.

– Однак до другого читання у профільному аграрному комітеті внесли такі правки, які повністю змінили зміст нашої пропозиції, – каже пан Бринзович. – Комітет, скажімо, пропонує вилучити головні види послуг сільської гостинності – розміщення, проживання та харчування відпочивальників. Але без цього закон втрачає зміст і сенс. Тому вже кілька місяців ведемо переговори у профільному парламентському комітеті, щоб прийняти закон у першій редакції.

Окрім цього, Спілка СЗТ України пропонує спростити оподаткування послуг сільського зеленого туризму, розробити і затвердити на рівні Мінсільгосппроду рекомендації власнику ОСГ та сімейного фермерського господарства як надавати послуги, як приймати поціновувачів сільського зеленого відпочинку.

– Рекомендації розроблено на базі чинного законодавства, жодної нової норми не введено, – запевняє Олена Гафурова.

Але чиновники з Мінекономрозвитку запропонували законодавчі зміни, котрі, наголошує експерт, можуть ліквідувати сільський зелений туризм як явище.

– У цих новаціях йдеться про котеджі, вілли, просте житло, квартири, а житлових будинків садибного типу там немає, – пояснює пані Гафурова. – Та й загалом забули згадати про сільський зелений туризм. До того ж селяни, не зареєстровані як фізичні особи-підприємці або юрособи, взагалі не зможуть офіційно надавати послуги у цій сфері.

– У законодавчому забезпеченні сільського туризму пріоритетом Спілка обрала селянина, власника сільської садиби, який тільки стартує в сільському туризмі, – наголошує член правління Спілки СЗТ України львів’янин Юрій Зінько. – А коли цей закон приймуть? В Італії 7 років голосували за закон про агротуризм доки не прийняли.

Звісно, можна було б й українському селянинові як його італійським колегам почекати 7 років. Тільки в Україні вже 17 років (з 2001 р. !) ніяк не можуть законодавчо визначити правила гри розвитку сільського туризму.

– Якби ми мали закон про сільський туризм, в якому передбачено види сільського туризму, порядок здійснення такої діяльності, суб’єкти, об’єкти тощо, – ми б не мали таких проблем, – підсумувала Олена Гафурова.

«Не туристична діяльність, а надання послуг»

– Все, що нині стосується села, на жаль, пов’язується тільки з великотоварним сільськогосподарським виробництвом, – долучається до розмови завідувач відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування, член-кореспондент НАНУ Олена Бородіна. – Донедавна ніхто не говорив про те, що в нас є сектор дрібнотоварного виробництва. А він дає половину сільськогосподарської продукції, яка виробляється в Україні. До того ж обробляє значну частину землі. Доходи господарств сімейного типу, де зайнято понад 2 млн економічно активного населення, – були винесені за «дужки» суспільного виробництва і ніяким чином не підтримувалися. Питання ставилось так, що будемо розвивати великотоварне, а те мале і дрібне само собою відживе. Коли Олександр Чаянов, аграрний економіст, розробив теорію дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва, яка практично лягла в основу всіх аграрних політик провідних країн світу, він ще тоді зазначав, що дрібнотоварне виробництво відображає спосіб життя людей, які ним займаються, і воно ніколи не зникне. Якщо великотоварне, великоземельне капіталізоване господарювання має за мету прибуток і надприбуток, то мале забезпечує існування сільської сім’ї. А вся наша законодавча система вибудовується зорієнтованою на великотоварне виробництво.

Проте, на думку науковця, не все так трагічно: є сподівання на добрі зміни.

– По-перше, – пояснює Олена Бородіна, – нарешті в Мінаграрополітики ввели посаду заступника міністра з питань розвитку фермерства. По-друге, в системі державної підтримки сільгосптоваровиробників виокремлено програму підтримки фермерства. Вперше за всю історію нашої незалежності. Цього року вона передбачає 1 млрд гривень фінансування. В чому проблеми нашого законодавства щодо сільського зеленого туризму? Сільський туризм – це продовження сільськогосподарської діяльності сільських садиб. У всьому світі, розуміючи важливість сімейного господарювання на селі, держава своїми заходами допомагає селянам диверсифікувати діяльність, щоб збільшити їхні доходи. Сільський зелений туризм – не туристична діяльність, а надання послуг гостинності в сільській місцевості. Так це розглядається по всіх усюдах: в Європі, в Америці, на інших континентах. А в нас до цього ще не дійшли, і будь-які законодавчі зміни більше орієнтуються на туризм як підприємницьку діяльність: йдеться не про сільський туризм, а туризм на сільських територіях, який здійснює будь-хто. Я поділяю ту точку зору, що у цій сфері нам треба змінювати все законодавство, бо якщо будемо вносити якісь поправки чи зміни до чинного закону, це стане ще більшою катастрофою. Необхідно розробляти нове, інше законодавство, яке регулює діяльність сімейних фермерських господарств і сімейних садиб в сільській місцевості.

«Сподіваємося на перемогу «зеленого» туризму»

– Головною стає політика гарантованих та якісних послуг у сфері сільського туризму, – наголошує голова Спілки СЗТ України Володимир Васильєв. – Для цього розробляємо «Категоризацію у сфері сільського зеленого туризму», яка базуватиметься на чинних державних та європейський стандартах і спрощуватиме цю процедуру: власник проводитиме самооцінку об`єкту СЗТ, яку підтверджуватиме кваліфікований інспектор. Розробляємо положення про інформаційний та правовий захист членів Спілки та відповідний візуальний знак. Час власникам садиб об`єднуватися у кластерні моделі, переходити від розрізнених та конкуруючих до успішніших, взаємодіючих об`єктів СЗТ. Також вносимо кардинальні зміни до реєстру членів Спілки, позбуваємося «мертвих душ», та порушників нашого статуту.

– Сільський туризм сприйняв ідею категоризації, – додає Юрій Зінько. – Це своєрідна гарантія, що ви знайдете на селі садиби того рівня, який задовольнить ваші умови щодо довкілля, персоналу, послуг, обслуговування та облаштування самої садиби. І важливий момент – безпека перебування туристів у сільській садибі. В Україні вже видано 210 сертифікатів і знаків «Українська гостинна садиба». Всього з трьох чинних категорій у нас найбільше садиб нижчого, базового рівня. Але є багато садиб другої і навіть третьої категорії. Це новозбудовані або модернізовані традиційні садиби. Інтер’єр, облаштування кімнат, певний рівень комфорту – це дуже важливі показники. Ми просуваємося до загальноєвропейського тренду: садиби високої категорії – рівня двох-тризіркових готельних закладів.

– Поки що в Україні перемагає «білий» туризм, але сподіваємося на перемогу «зеленого», – підсумовує Володимир Васильєв.

*  *  *

Пропри нинішні пізні весняні хурделиці-заметілі, варто визначатися де і як провести швидкоплинні травневі вакації, та й про літній відпочинок уже слід замислитися. Не всім сьогодні по кишені заморські вояжі на екзотичні узбережжя: безвізовий рай кусається ціною. Можна провести відпочинок на власній садовій ділянці. Звісно, якщо вона є. Тож потенційна армія споживачів послуг вітчизняного сільського туризму доволі велика. До того ж усе більше іноземних гостей вабить до себе відпочинок у незайманій українській сільській глибинці. Яка нині так потребує уваги рідної держави.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company