Солом’яне озолоччя Різвяної  ночі

Ці дощі вже давно дихали зимою, але зима десь заблукала у спорожнілих полях та лісосмугах, на яких оголилися воронячі гнізда і скуйовджені ворони, намоклі й похмурі, теж заждалися снігу.

А сніг випав негадано, на спаді ночі, коли навіть щасливому вороняччю снилися мокрі миші-полівки, наче біла накрохмалена постіль простелилася аж до лісу. Прокинулось вороняччя, каркнуло знетельки та й голос відразу урвався: над ними у гніздах цілі снігові шапки-грудомахи!

Нашурганий молоденьким сніжком стоїть край поля ожеред, немов велетенський саркофаг, в якім сховані прив’ялі літні скарби, що так п’янко пахнуть з отави звіробоєм, чебрецем та іншим зіллям. А ті справжні коштовності, ту жовту солому я хутко вергаю навильниками на сани й везу до села свого Дитинства. Уже багато літ о цій порі везу золоту солому, вона світиться, зоріє дивним полум’ям, але немає вже того омріяного села і давно помандрували у засвіти засмаглі нетяги-трактористи та згорьовані на колгоспівських полях тітки. Вони тепер дивляться зажуреними поглядами із побляклих чорно-білих світлин у міських квартирах дітей та онуків і мовби ревно питають: запізно ти везеш нам золоту солому, нікому її роздавати на наші горе-трудодні. А я мушу, мушу довезти, хоч дорогу замітає до крайнеба, до край всесвіту…

Довезти до Різдвяної ночі й простелити на долівку солом’яне озолоччя, де народиться Немовлятко. І все того вечора подобрішає, полагіднішає, повеселішає і навіть помудрішає, бо наші слова «Христос народився! Славімо Його!» стають щасливими, щирими й прозорими, і той першосніг у такий благочестивий вечір уповільнює час…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company