Стати вільним

Відсвяткували Міжнародний день материнської мови. Звісно, у таке свято багато говорили і писали про милозвучність, красу та неповторність нашої солов’їної… Із щемливим жалем згадували її тернистий шлях, обабіч якого ще й досі не квітує радісний квіт.
І щиро раділи досягненнями земляків…

Канал, який змінює

Нещодавно в телеграмі випадково натрапила на канал «Українка про українське». Й одразу «залипла» в ньому на годину… Вперше за час користування застосунком знайшла справді гідний уваги контент про актуальне в Україні. І про мовне питання зокрема. Авторка каналу, піар-менеджерка Ксенія Черняєва сама пройшла нелегким переходом з російської мови на українську, а тепер заохочує до цього своїх підписників.

Ксеніє, як виникла ідея створити цей канал?

– Все склалося дуже органічно. Я перейшла на українську, і відчула як це непросто для донедавна російськомовної людини: росіянізми, нерозуміння моєї позиції, питання «а ви со Львова?» тощо. Захотілося мати канал, де зможу ділитися досвідом, розповідати про наболіле, давати поради тим, хто щойно перейшов або думає перейти на українську. Також далося взнаки моє загострене відчуття справедливості. А найкращий для мене спосіб порефлексувати – написати. Коли бачу, що щось або хтось в країні мене не влаштовує – пишу про це на каналі. Тому й назва така узагальнена. Адже коли пишу «про українське», маю на увазі все, що мене оточує та хвилює в Україні.

Що ж надихає на ведення телеграм-каналу? Адже, як на мене, конкуренція на платформі «Телеграм» зашкалює, втриматися на плаву важко…

– Надихають підписники. Начебто дуже банальна відповідь, але мені пощастило з авдиторією, у мене вона неймовірна! Щотижня отримую чиїсь особисті історії про перехід на українську (на каналі є рубрика #мійперехід). Мої читачі мені допомагають: дискутують, пропонують теми чи й просто дякують за роботу. Це вкрай важливо. А конкуренція? Я її не відчуваю. Не тому, що особлива, просто нині не так багато авторських українськомовних каналів. Маємо багато платформ про роботу, меми, лайфхаки… Я ж не можу часом навіть нормально створити контент-план, бо не хочу публікувати шаблонні тексти під збільшення обсягів авдиторії. Пишу, коли відчуваю, що варто поділитися, – все просто.

Щодо рубрики #мійперехід, то це справді потужна мотивація. Натрапляли на хейтерів чи українофобів?

– На каналі – жодного разу. Думаю, таким людям просто нецікаво шукати мій канал, вчитуватися у дописи і давати фідбек. Не знаю як, але мені вдалося зібрати в підписниках тільки однодумців.

Мрієте, щоб Ваш канал «розкрутився» до певної цифри чи, можливо, згодом розширите контент?

– Я б збрехала, якби сказала, що не мрію розширити авдиторію. Звісно, я зацікавлена в її збільшенні, тому активно працюю задля цього. Щодо контенту, то мені дуже кортить запровадити нові рубрики. Але поки це лише на стадії роздумів. Ще у першому своєму дописі зазначила: моя мета – аби якнайбільше підписників перейшло на українську. Поки перейшла тільки одна підписниця, надихнувшись постами та отримавши мотивацію. Я була просто суперщаслива! Хочу, щоб таких людей більшало!

«Журналістика повинна бути українською»

Міла – випускниця однієї зі шкіл Одещини. Дівчина, яка виросла в російськомовному середовищі, минулого року вирішила вийти з тієї мовної «зони комфорту». Спершу це був челендж на місяць, але на цьому вона не зупинилася. Нині Міла майже повністю спекалася росіянізмів і навіть зуміла «настановити на путь істини» своїх ровесників.

Міло, що змусило тебе почати спілкуватися лише українською?

– Одного серпневого ранку просто зрозуміла, що майже не знаю української. Вона в мене асоціювалася тільки як мова навчання, а решта – спілкування з родичами, друзями, соцмережі й позанавчальні хобі – суржик або російська. Я зрозуміла, що з таким підходом можу забути і про високий результат ЗНО, і про особистісне зростання. Тому вирішила влаштувати своєрідний челендж –українською цілодобово, 24/7. Спершу планувала на місяць, але згодом призвичаїлася. Коли «переклала» українською свої соцмережі, усвідомила, що це насправді дуже круто і не хочу зупинятися на цьому. Почала писати українською твори, дивитися національні фільми і навіть трішки віршувати.

Мабуть, спочатку було нелегко?

– Не те слово! Як виявилося, не лише говорити, а «жити» українською не так легко. Попервах дуже плуталася, постійно вагалася, шукаючи правильний український відповідник, і навіть хотіла покинути цю справу. Було ще й незручно спілкуватися з близькими: вони тебе російською щось питають, а ти стараєшся відповісти українською. Мабуть, збоку це було на вигляд дуже кумедно.

Як відреагували рідні та друзі на твою переміну?

– Скажу відверто, переживала за їхню реакцію. Але вони мене не розчарували (сміється). Батьки відреагували позитивно, друзі, правда, кілька разів скептично цікавилися, для чого це мені знадобилося. А найкращий друг змотивував: «Ну, спробувати можна»… Тепер я вже сама помічаю, що за цих пів року в моєму оточенні українська стала звучати частіше. Навіть бабуся новим правописом зацікавилася! Мабуть, я була таким собі першопрохідцем…

Ти плануєш опановувати журналістику. Твоя майбутня професія і цей експеримент якось пов’язані?

– Мій вибір майбутнього заняття і спілкування українською більше ніж пов’язані. Коли усвідомила, що хочу працювати в медіа, водночас зрозуміла: мова – велика сила. Наша журналістика повинна бути українською! Тільки тоді ми станемо вільними. До того ж, коли починала говорити українською, думала: «От поїду вчитися до Львова, там треба добре українську знати». Зараз розумію, що це не так: українську потрібно знати і у Львові, і в Одесі, і будь-де. Бо вона – рідна!

Насправді, коли читаєш чи чуєш такі історії, на душі стає погідно. Отак просто стати вільним! Потрібно тільки дуже захотіти…

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company