Суддівство без упереджень

Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Людмила Губська не тільки відповідальний та досвідчений працівник, а й приваблива жінка з уважним мудрим поглядом. На розмову погодилася охоче, запросила до себе. Мрії і сподівання – саме з такої теми розпочалося наше спілкування в її ошатному службовому кабінеті, де теж відчутна дбайлива рука доброї господині.

– Найзаповітнішу мрію вже втілила в життя: маю улюблену роботу, поєднання сподівань та обов’язків, – зізналася Людмила Вікторівна. – Мрію, щоб влада повернулася до нас обличчям, але це вже залежить не від мене. А в решті мої бажання спільні з багатьма: щоб у країні був мир, стабільність, щоб настали, нарешті, кращі часи.

Улюблену роботу, зазвичай, обирають цілеспрямовано. Ваш вибір був таким?

– По закінченню першого вишу, здобувши інженерну освіту, мене запросили до суду народним засідателем. І це змінило мою долю. Вирішила здобути ще одну освіту – юридичну. Звільнилася з попередньої посади, пішла працювати до суду секретарем, потім помічником голови суду. А далі, доклавши великих зусиль, поступово по кар’єрних сходах «дійшла» до професійного судді. І жодного разу не пожалкувала про свій вибір.

– Пам`ятаєте свій перший судовий процес?

– Вже й не згадаю достеменно. Суддям-новачкам попервах не давали можливість розглядати якісь «важкі» справи. Але добре пам`ятаю одну справу: 185 стаття Кримінального кодексу, частина перша (це дрібна крадіжка), санкція не передбачає позбавлення волі, а лише штраф. І ось секретар запрошує мене до зали. Сміючись. На моє «Що сталося?» пояснила: підсудний сам зайшов у клітку і закрився. Хоча він не був під вартою і йому просто потрібно було сісти на лаві біля клітки.

У нашому суспільстві давно склався стійкий стереотип несправедливого і некомпетентного судді-хабарника. Чи вважаєте, що завдяки реформам судової системи цей усталений «народний портрет» судді нарешті кане у небуття і люди більше довірятиму українській Феміді?

– На жаль, є нечесні судді, що сприяють зневірі в судовій системі. Проте в ході судової реформи влада не націлена на те, щоб населення стало поважати суд. А якщо влада його не шанує, якщо транслює образ суддів як корупціонерів і хабарників, – то як же тоді може народ поважати суддів?

– Досить часто Ваші колеги рішуче відмовляються від діалогу зі ЗМІ. На Вашу думку, це означає, що їм є що приховувати, чи вони просто бояться, що їх покажуть у невигідному світлі?

– Судді не «закриваються» від ЗМІ через те, що їм є «що приховувати». По-перше, суддя – це процесуальна фігура і по конкретних справах категорично не має права спілкуватися з мас-медіа, вести розмову ні з однією, ні з іншою стороною. Раніше такого  й не було, щоб у суддів просили чи вимагали розголошувати свої думки стосовно якоїсь справи. Але в будь-якому разі є дві сторони: одна – задоволена, інша – незадоволена рішенням суду, і як би не прокоментував суддя свої дії, завжди будуть ті, хто це критикуватиме.

Людмило Вікторівно, з висоти Вашого фахового досвіду можете порадити,  як стати гідним суддею?

– Дотримуватися закону, вести себе морально поза службою, бути порядною людиною.

Ви працювали в Донецькому апеляційному адміністративному суді, а з 2015 року – в столиці. Де Вам комфортніше?

– Мабуть, Ви знаєте причину мого переїзду – це війна. Тому, звісно, в Донецьку в мене було все: моя велика сім’я проживала разом, ми всі там мали і житло, і роботу, а зараз так сталося, що всі окремо, живемо там, де хто прилаштувався. Оскільки тоді Верховна Рада не працювала, найпростіший шлях був за указом Президента перевестися до Києва. Звичайно, мені подобається у столиці, але тут працювати морально і психологічно складніше, ніж у Донецьку. І відповідальніше, бо всі центральні органи поряд.

Якщо б зявилася можливість повернутися на роботу до Донецька, погодилися би?

– Вже ні. Не бачу перспективи в поверненні та свого майбутнього на тій території. Я вже звикла і пристосувалася до Києва. Мене добре прийняв колектив, голова суду дуже порядний… Мені завжди щастило з керівництвом, на будь-якій роботі, де працювала.

А як відновлюєте свої сили після тяжкого дня, як розпоряджаєтеся вільним часом?

– Я щаслива бабуся, маю четверо онуків. Весь свій вільний час намагаюся приділяти їм. Донька зараз в Черкасах, син – у Києві, тому мені є куди витрачати свій час, любов та енергію.

– Що читаєте поза службою, які книжки надихають?

– Завжди надихають іронічні детективи, постійно читаю їх для відпочинку. Ця пристрасть не з дитинства – відтоді, як стала працювати суддею.

А активний відпочинок захоплює? Любите подорожувати?

– До війни дуже любила, нині ставлюся до цього спокійніше. Дуже вплинула зміна постійного місця проживання. Перевезла стареньких батьків до Черкас, тепер кожні вихідні їжджу до них. Їм дуже важко звикнути до іншої місцевості, потребують моєї допомоги. Оце тепер мої подорожі. А раніше я подорожувала Україною, Європою. Найбільше мені подобається Закарпаття. Там дуже свіже повітря, чисто, відчуваю себе в гармонії з природою, насолоджуюсь особливою закарпатською говіркою, вимовою.

Чи бачите щасливе майбутнє в Україні? І перспективу злагодженої роботи судової гілки української влади?

– Скажу чесно – дивлюсь на це песимістично. Не хочу сказати, що немає перспектив, проте, вважаю, що десь найближчому майбутньому цього не доведеться чекати. Але це моя думка, суб`єктивна.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company