У що загортатимемо сало?

Те, що мали роздержавити ще десять років тому, коли було що роздержавлювати, – намагаються добити, доруйнувати, не лишити каменя на камені сьогодні. Йдеться про комунальну пресу України. Із чоколядної столиці в регіони спущено рознарядку, дано відмашку. І там перелякано заходились «рухати процес». Мало хто знає – куди і як його рухати, «но рухать нада», бо там, зверху, дали зрозуміти, шо «з етімі газєтьонкамі пора каньчать».

Виймайте ложку з рота, ноги в руки, і «вперьод»!

Отже, запопадливе чиновництво, те, що ще вчора з усією головою було в бізнесі – будувало, торгувало, скуповувало у людей молоко за безцінь – сьогодні узялося роздержавлювати пресу! Ні бельмеса в тому не тямлячи. А чому саме вони? А тому, що випадково випірнули в коридорах влади. Ну, так трапилося в їхньому житті, так зірки на небі виструнчилися та виокремили знічев’я їхні сірі постаті.

Хтось думає при цьому, власне, про газети, українських газетярів, державну пресу, її інформаційну політику? Та Боже збав! Це ж не те, що можна вивезти в офшори. Це, навпаки, те, що заважає,що плутається під ногами, щоУкраїну й досі лишає Україною.

Чи треба роздержавлювати пресу в Україні?

Звісно! Ще 20 років тому треба було. Чи слід торпедувати те сьогодні? Так! Бо хто творить роздержавлення, в який спосіб і заради чого?! Аби вже завтра рештки українських за духом видань «корова язиком злизала»? Щоби вони зяяли завтра руїною і поглумом на радість шансонових мерзотних визискувачів?!

Де системний план для новітнього друкованого українського слова, де протекціонізм реформованим виданням, що опинились на межі краху через ту ж таки багаторічну і недолугу політику влади?

Нема такого плану. Натомість влада, особливо регіональна, каже комунальним виданням, що вони, мовляв, не Біблія на їхньому столі і виштовхує їх, мов приречених, з медійного Храму. Пускає, врешті-решт, із торбою.

Мені сподобався один високий регіональний начальник. Голова Чернігівської обласної ради. Його цитата, продубльована багатьма ЗМІ, і не лише тамтешніми, просто вражає. «Якщо не буде добровільного процесу роздержавлення, то буде примусовий. – соворо заявив він. – Це позиція уряду. І вона правильна і логічна».

І якби він на цьому спинився, то було б і справді правильно та логічно – нерозбірливий служака взяв «під козирьок» і бездумно дублює пана-дуросвіта. Але ж ні! Цей регіональний ретранслятор «світлих» рішень згори вирішив додати ще й від себе: «Також я вважаю, що газетам не варто публікувати новини про те, як дядя Ваня там щось виніс із будинку, і тому подібне…».

Той дядя Ваня все, що можна, вже давно «виніс», він, той дядя Ваня, «сидить» далебі не в газетах. Той дядя Ваня їх якраз контролює та розказує нам попутно, як жити і що писати. Той дядя Ваня ще «поп’є нашої крові». І питиме доти, поки лишатиметься дядею Ванею, поки його не винесуть, або, може, він сам вчасно помре, власною смертю. І на його місці врешті з’явиться наш, рідний, такий органічний для українців дядько Іван. З розкішними вусами і пахучою люлькою.

Аж тоді і влада в Україні, можливо, збагне нарешті, яка роль і заради чого, в ім’я чого мають жити та правді служити українські – мовою й вільним духом – газети.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company