Від Різдва до Водохреща

На січень, який в народі ще називають студнем, припадає три свята: Різдво, Новий рік і Водохреща.

Новий рік наші предки зустрічали навесні, і лише з утвердженням християнського календаря, а точніше після указу Петра I його почали відзначати взимку. Тому інколи дивно чути: у колядках чи щедрівках, які співають у січні, про зиму, мороз і метелицю не згадується, зате віншують прихід весни, пробудження природи, початок польових робіт:

Молода Ганнуся по садочку ходить,
Виноград, красний зелений сад!

По садочку ходить, зіллячко садить,
Виноград, красний зелений сад!

Або:

А в полі, полі, сам Господь ходив,
Сам Господь ходив, жито породив,
Жито-пшеницю, всяку пашницю.
Діва Марія за ним ходила,
За ним ходила, Його просила:
А вроди, Боже, жито–пшеницю,
Жито–пшеницю, всяку пашницю.

Тепер Новий рік зустрічаємо двічі: 1 січня за новим стилем і 13 січня за старим. До Новоріччя за новим стилем наш народ так і не створив особливих обрядів. До цього дня, зазвичай, прикрашають ялинку, готують святкові страви, подарунки, обмінюються усними та письмовими новорічними побажаннями.

Найбільшим зимовим святом є Різдво Христове, або Коляда, свято Сонця в дохристиянську епоху. Напередодні, 6 січня, у Святий вечір, на покуті господар ставив Дідуха (у минулому необмолочений снопик, найчастіше з жита), а господиня виставляла на стіл кутю і пісні страви. Тільки-но сходила вечірня зірка, сім’я сідала до столу і після молитви починала вечерю. Батько родини підкидав до стелі ложку куті (щоб роїлися бджоли), запрошував Мороза кутю їсти. Також на стіл клали ложки для родичів, які були в дорозі або далеко від дому. Стіл із стравами залишали на всю ніч для душ покійних родичів.

Різдво святкували три дні. Після церковної літургії старші ходили в гості один до одного, молодь збиралася на святкові вечорниці. На Святвечір діти носили кутю діду й бабі чи іншим близьким родичам, що жили окремо, а також хрещеним батькам. Колядувати починали, здебільшого, по обіді наступного дня або на третій день Різдва. У минулому ходили колядники з вертепом (давнім народним театром), який колись був ляльковим, а потім – живим. Перша дія вертепу – сюжет на біблійну тему, друга – побутові сцени з життя різних верств населення, у яких висміювали чи схвалювали вчинки односельців. Колядували невеликими ватагами із Різдвяною звіздою. Наколядоване споживали разом в якійсь хаті та давали на церкву.

Перед старим Новим Роком (13 січня), на Меланію, по обіді починали щедрувати (колись це були діти, пізніше дівчата), увечері водили Маланку і Козу.

В одних місцевостях образ Маланки був гумористичний, в інших – урочистий, наприклад:

Ой учора ізвечора,
Пасла Маланка два качура,
Пасла вона, загубила,
А шукаючи, заблудила.

У колядках та щедрівках переважають мотиви світотворення, возвеличення господарів, побажання їм і дітям здоров’я й добробуту, а молоді – одруження.

Ось як звучить початок однієї з колядок про світотворення:

Ой грало море в неділю рано,
А серед моря стоїть сосниця.
На тій сосниці три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати.

Серед безлічі колядок і щедрівок, велика кількість присвячена окремо господарю, дівчині, або парубку.

Колядка господарю:

Ой в ліску, ліску на жовтім піску
Стояло древо тонке, високе.
А на тім древі писано ім’я,
Писано ім’я пана господаря.
Пана господаря і його роду.
Рід той великий, корнем глибокий,
Корнем глибокий, віттям широкий.
А за цим словом бувай же здоров,
Бувай же здоров, пане господарю!
Не сам з собою – із усім родом,
Із усім родом, з Господом Богом!

Щедрівка господарю:

Прийшли щедрувати до Вашої хати.
Щедрий вечір, добрий вечір!

Тут живе господар – багатства володар.
А в його багатство – золотії руки,
А його потіха – хорошії діти.

Колядка парубкові:

Що по полю, полю, да по чистому,
Грай, коню, грай, кониченьку,
Під молоденьким Іванком!

Молодий Іванко коником грає.
Коником грає, військо збирає.
Назбирав військо – аж землі важко.

Та й військо зібрав, у похід рушав.
У похід рушав, ворогів прогнав.
Ворогів прогнав – коником заграв!

Колядка дівчині:

Дівка Ганночка по городу ходила.
Роже ж моя, все червоная,
Боровая!

По городу ходила, рожу садила.
Ой рости, виростай та все розцвітай,
Висотою висока ще й красою красива,
Дівка Ганночко, будь здоровая!

14 січня, на Василя, вранці засівають. В кожній хаті чекають, щоб першим зайшов чоловік чи хлопець, бо за народним повір’ям це принесе щастя. Засіваючи зерном, бажають доброго врожаю і міцного здоров’я:

На щастя, на здоров’я, на Новий Рік,
Щоб краще родило ніж торік,
Коноплі під стелю, льону по коліна,
Щоб у вас, хрещених, голова не боліла!

Колядували й щедрували не тільки дорослі, а й діти. Впродовж двох тижнів не робили грубої роботи, з хати виносили всі знаряддя праці, не можна було ні шити, ні прясти.

19 січня – свято Водохреща, Водосвяття, Богоявлення. У святі Водохреща, як і у всіх святах, злилися воєдино народні традиції з церковними. Цього дня відбулося хрещення Спасителя на річці Йордані, а тому 19 січня ще називають святом Йордану. У цей день на річках чи водоймищах чоловіки випилюють із криги хреста, обливають буряковим квасом, часто роблять престол і царські врата, прикрашають їх гілками хвої та освячують воду.

Йорданську воду в минулому поспішали якнайшвидше донести додому, скропити нею хату і господарські будівлі. Ця вода, як і стрітенська, є цілющою. Впродовж року її дають хворим, чумаки колись брали її в далеку дорогу.

На Водохреща варять так звану голодну кутю.

Наш народ створив і йорданські пісні. Наприклад такі:

Що на морі да й на озері.
Щедрий вечор,
Вам добрий вечор!

Там лежали кладочки да тройчастиє.
А по тих кладках да Пречиста йшла.

Да Пречиста йшла, да ризи несла.
А хто ж в тиє ризи да буде вбираться?
Да буде вбираться да сам Сус Христос.

* * *

Ой, у місті Єрусалимі
Рано-рано на Йордань! | (2)

Божа Мати Сина мала.
Рано-рано на Йордань! | (2)

Зібралися всі святії,
Всі святії небеснії,
Рано-рано на Йордань!

Стали вони раду мати,
Яке б Йому ім’я дати,
Рано-рано на Йордань!

Дали Йому ім’я Павло,
Рано-рано на Йордань! | (2)

Божа Мати не злюбила –
Від престолу відступила,
Рано-рано на Йордань!

Від престолу відступила –
Вся ся земля засмутила,
Рано-рано на Йордань!

Дали Йому ім’я Петро,
Рано-рано на Йордань! | (2)

Божа Мати не злюбила –
Від престолу відступила,
Рано-рано на Йордань!

Від престолу відступила –
Вся ся земля засмутила,
Рано-рано на Йордань!

Дали Йому ім’я Ісус,
Рано-рано на Йордань! | (2)

Божа Мати те злюбила –
До престолу приступила,
Рано-рано на Йордань!

До престолу приступила –
Вся ся земля звеселила!
Рано-рано на Йордань! | (2)

Після Водохреща бралися до роботи, вносили в хату ткацькі верстати, різні знаряддя та інструменти. Продовжувала збиратися по хатах молодь, справляли вечорниці, на яких дівчата вишивали рушники й сорочки, особливо поспішали ті, котрі мали виходити заміж на М’ясниці.

Пісні різдвяного циклу, як і всі обрядові, мають свої неповторні особливості. Навіть у межах окремого регіону спостерігаємо функціональну і стильову розмаїтість колядок та щедрівок. Одні звучать переважно на вулиці чи на подвір’ї господаря, інші – в хаті, ще інші – у храмі чи на сцені. Архаїчні одноголосні колядки Гуцульщини, які співаються в супроводі народних музик, цілковито відрізняються від хоральних урочистих колядок християнського змісту, на яких позначився вплив європейської «партесної» культури. Все це взаємно себе доповнює, задовольняючи найрізноманітніші духовні та естетичні запити й смаки.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company