В Швейцарії показали Путіна. І його свідків. Точніше – спільників. Тому що мовчазний свідок – завжди співучасник.

Відомий документаліст Віталій Манський не захотів бути серед отих німих, упокорених очевидців. На знак протесту емігрував з Росії, коли та окупувала Крим. І діставши свої архіви, зняв фільм про те, як Путін прийшов до влади. І, власне, якою людиною він уже тоді вбачався.

Манський мав доступ до тіла, бо саме він у ті часи фільмував всю передвиборчу компанію Путіна, і зречення Єльцина, і гучне оголошення наступника. Знімав багато і в неофіційній обстановці.

З усіх кадрів для мене, мабуть, найкрасномовніший: родина Єльциних переживає біля телевізора, очікуючи оголошення результатів виборів. А довідавшись хто переміг, Єльцин радіє як дитина, хвалячись, що з двадцяти претендентів вибрав наступником саме цього. І от вони з дружиною та донькою, відкривши шампанське, п’ють за перемогу.  Єльцин телефонує в штаб, щоб поздоровити. Там теж п’ють вино і святкують перемогу. Путін не бере трубки. І не передзвонює.

… Днями Віталій Манський показав свій фільм «Свідки Путіна» в Ризі на «Артдокфесте». Очевидно, що це документальне свідчення початків путінського шабашу придбає й Україна, щоб побачити разом із західноєвропейським глядачем. Як зауважив сам режисер, цим фільмом він хотів спокутати вину за участь у тому, що сталося з Росією.