Найперше, за що поважаю Михайла Слабошпицького, – за    працьовитість. Він нетрадиційно трудящий серед українських лінькуватих літераторів. Навіть перераховувати його посади та «ниву для труда» – задовго. Згадаю лишень видавництво «Ярославів Вал» та Лігу українських меценатів, яка всупереч табачникам та рідним бюрократам веде багато років поспіль конкурс української мови.

Ще він, відомий письменник, – як ніхто розуміє потребу українських біографій та мемуарів. Може, через те, що донька пішла працювати в російськомовний біографічний журнал «Viva!»… Слава Богу, що син Мирослав повернувся з петербурзького заробітчанства і таки став відомим українським режисером.

Михайло Слабошпицький – чудовий оповідач. І добре, що дрібку оповідей прилаштовує у кількатомне «Протирання дзеркала». Звісно, там всуціль авторське бачення часу, світу і, власне, письменників. Скажімо, його захоплене замилування Кисельовими – це як данина миттєвому приливу Леоніда Кісельова «сломясь в тоске… и всё на свете только песня на украинском языке» (ми, українці,  робимось такі розчулені, коли чужак скаже добре слово про нашу культуру та мову), так і захоплення вчорашнього сільського хлопця екзотичним життям російсько- єврейського сибарита, старшого Кісельова.

Я писав був критику на книгу Михайла Слабошпицького «Наближення до суті»…  Здається, Михайло Федотович образились,.. хоча, крім мене, думаю, ніхто більше й не прорецензував тієї праці… Та найбільше його, певно, зачепила моя дискусія з його другом Володимиром Базилевським у «ЛітУкраїні» щодо Пушкіна і Шевченка…

Власне, ми належимо до різних поколінь, і мені ще й не прийнятна давнішня столична позиція, коли у Києві роблять вигляд, що вірять патріотизму провінційних літераторів, які у себе вдома або видають російськомовну газету, або приховану рекламну…

І ще заувага: один знаний літератор, коли прочитав про себе мою репліку із серії «Книжки з автографом», уявив, що ото в провінції сидить якийсь читака і пише тому, що хоче приємне столичному автору зробити…

Гай-гай, яка самозакоханість!
Я пишу без оглядки на «драстуйте вам, пожалуста» – кладу свій погляд на літературу та й по всьому. А чи подобається це чи ні «героям» публікацій – мені мало йдеться… Бо я далекий від галицького політесу і від столичного рангошанування…