«Запоріжжя-Держкіно-транзит»

Вже майже рік вітчизняний кінематограф колотить. Так, відбуваються прем’єри, українські стрічки представляють на фестивалях, нагороджують кращих, прокатники нарешті побачили сенс «крутити» вітчизняні фільми, а головне – глядач пішов на українське кіно. Але це, таки би мовити, на вершині. А в долині?

Від серпня минулого року, коли Пилип Іллєнко пішов з посади, крісло голови Державного агентства України з питань кіно залишалося порожнім рівно пів року. Урядове рішення віддати його Марині Кудерчук вітчизняна кіноспільнота зустріла неоднозначно.

Відтоді минуло ще чотири місяці, і нарешті нова очільниця знайшла час зустрітися з кіномитцями на розширеному засіданні Секретаріату Національної спілки кінематографістів України.

Порядок денний був окреслений і зрозумілий: мали спільно обкреслити сьогочасні найболючіші проблеми кіноіндустрії та екранної культури України. Ясна річ, кінематографічну громадськість найперше цікавила думка людини, призначеної урядувати державною політикою у сфері кінематографії.

Голова НСКУ, директор Кіностудії ім. Олександра Довженка Олесь Янчук представив шановному зібранню високу посадовицю. На цю зустріч зійшлися кіномитці, знані в Україні і світі. Зустріли пані Марину ввічливими аплодисментами. На світлині пані Кудерчук крайня праворуч.

– Ми хочемо, щоб український кінематограф розвивався, щоб було більше українських кінофільмів як художніх, так і документальних, – відкрив зібрання Олесь Янчук. – Український кіноконтент має своє обличчя і неодноразове світове визнання. Нам є чим пишатися. Незважаючи на різні економічні, бактеріологічні і політичні кризи, український кінематограф був, є, і ми дуже хочемо, щоб і надалі був.

Вступне слово голови НСКУ, і те, що відбулося далі, можна побачити у фрагменті опублікованої відеостенограми.

Як бачимо, одразу після виступу колишньої очільниці Держкіно її нинішня колега демонстративно покинула зал. Шоковані члени Секретаріату НСКУ, поважні діячі кіно, трохи оговтавшись й усамобоживши обурення, після обговорення вирішили письмово звернутися до керівництва держави:

«Президенту України Зеленському В.О.
Прем’єр-міністру України Шмигалю Д.А.
Копія: Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної ради України
Вельмишановні пане Президенте та пане Прем’єр-міністре!
02 червня 2020 року Національна спілка кінематографістів України провела розширене засідання Секретаріату Правління. Була запрошена Голова Держкіно України пані Марина Кудерчук для обговорення найактуальніших проблем розвитку кіноіндустрії та екранної культури України. І це була перша зустріч.
Це звичайна практика запрошення керівників для спілкування, і часто такі зустрічі відбувалися в режимі дискусії заради встановлення істини. На конструктивний діалог розраховували і цього разу.
Від пропозиції виступити пані Марина відмовилась і побажала спочатку вислухати присутніх. А далі сталось неочікуване. Уже після першого толерантного виступу пані Кудерчук демонстративно, без пояснень залишила зал. Замість пояснити суть справи, Голова Держкіно виявила повну неповагу до кіноспільноти і своє небажання вступати в діалог.
Вважаємо, що керівник такого рівня має бути готовий до публічних дискусій, насамперед з професіоналами. Вперше ми зустрічаємось з такою поведінкою і таким ставленням. Таким чином НСКУ, кінематографічна спільнота, як і досі, залишилась непоінформованою про стратегію розвитку кіногалузі і тактику розв’язання гострих проблем.
Вважаємо, ця людина не має право займати посаду чиновника такого рангу».

Лист-звернення до керівництва держави підписали практично всі учасники засідання, відомі кінематографісти, знані майстри екранного мистецтва.

– Думаю, ми з нею класно познайомилися, і мені її шкода, – не приховував досади кінорежисер, народний артист України, академік НАМУ Роман Балаян. – Так може вчинити людина емоційна, котра ще нічого не знає і не вміє, або навпаки, людина з великим снобізмом.

– Ми з вами по різному ставились до Пилипа Іллєнка, – нагадав кінознавець, лауреат Державної премії України імені О. Довженка Сергій Тримбач. – Я тоді був головою Спілки, і був категорично проти його призначення головою Держкіно. Але, коли призначення відбулося, в той же день Пилип мені зателефонував і сказав: «Я добре знаю, як ви ставитесь до мого призначення, але оскільки це вже відбулося, давайте будемо працювати». Я сказав, що його підтримаю, але це не значить, що не буду критикувати, якщо буде за що. Пані Марина прийшла до нас вже заведена. Вона була певна, що тут її чекає провокація. Навпаки, використай цей шанс, щоб повернути до себе симпатії.

– Спілка підготувала деякі листи-звернення до пані Марини Кудерчук, і ці листи буде їй передано, – сказала головна редакторка журналу «Кіно-Театр» Лариса Брюховецька. – Її демарш неможливо зрозуміти, тому що вона мала би бажання познайомитися з кіноспільнотою. Я читала її інтерв’ю… В ньому переважно ідеться про наміри, бо ще нічого не зроблено через карантин. Є наміри хороші. Мені, зокрема, дуже заімпонував намір створити каталог українського кіно, куди ввести всі вітчизняні фільми. Навіть якщо з 20-х років, то це неймовірно велика робота. І дуже потрібна, особливо дослідникам кіно. Цей намір треба реалізовувати спільними зусиллями Держкіно і тих науковців, які над цим працювали – з Національного центру Олександра Довженка, кафедри кінознавства КНУТКІТ ім. І.К. Карпенка-Карого, нашого Центру кінематографічних студій НаУКМА. Цей каталог допоміг би у співпраці із телевізійними каналами. А налагодити співпрацю кінематографії з телеканалами вкрай необхідно. Бо в ефірі транслюють вітчизняні російськомовні серіали з українськими субтитрами і іноземні фільми, озвучені українською мовою. З українськомовного контенту за останній час мені вдалося побачити тільки фільм «Гетьманські клейноди» на телеканалі «Культура» та ще кілька фільмів. На деяких каналах буває європейське кіно, але українського там немає, і це ненормальна ситуація. Як результат бачимо, що відбулося в Криму та на Сході. Це гостре питання, воно стосується нашої ідентичності. В інтерв’ю Марина Кудерчук зауважила, що треба випускати не тільки фільми про війну на Сході. Вийшло три фільми про війну, один з них без державного фінансування – «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас». Тому якби таких фільмів і справді було б багато, то таку репліку можна б зрозуміти. А тут вона геть недоречна. І ще у цьому в інтерв’ю сказано: «Народ в тяжкі хвилини потребує фільмів веселих, легких, розважальних». Невже мало «95-го кварталу»? Звичайно, хороші, якісні комедії завжди цінні і завжди потрібні, але фільми про людину… Немає абстрактної людини, є люди, які живуть в Америці, у Франції, в Україні. Невже нам цікаво дивитися французький фільм, якщо ми не знайомимося з цим французом, чим він живе? Так само українські фільми мають розповідати про українця, про українську історію. Про ідентичність, а про це в інтерв’ю, на жаль, не прозвучало. Це ті больові точки, які стосуються нашого життя. І того, що буде у майбутньому. Якщо хочемо, щоб уся наша молодь виїхала за кордон, то хай все так і залишається: тільки розважальне, споживацьке…

– Перечитавши і переслухавши по радіо інтерв’ю пані Кудерчук, зрозумів, що можна було і не йти на цю зустріч, – зауважив кінооператор, лауреат премії «Київ» імені І. Миколайчука Юрій Гармаш. – Є таке українське слово «недорікуватість». Ми нічого нового не почули, прочитайте її інтерв’ю, всі питання, які ми хотіли поставити, – її про це вже розпитували. І бодай на одне питання почули чітку відповідь? Вона абсолютно не в темі кінематографа.

На думку Юрія Гармаша, нині єдиним дієвим інструментом упливу кінематографістів на чиновників може бути  «повний бойкот Держкіно України». Втім чи зможе для цього сконсолідуватися кнематографічна громада –  режисери, продюсери, кінопрокатники, директори кінотеатрів? Для пана Юрія «це велике питання».

Кінорежисер Олесь Санін, лауреат Державної премії України імені О. Довженка, не прибічник «гарячих голів».

– В Офісі Президента, сам Президент – це люди, які дуже добре вміють рахувати гроші кіно. Люди, які працювали до них у галузі кіно як мистецтва, в галузі культури, а не шоу-бізнесу – це люди, яких вони щонайменше вважають своїми конкурентами. Переважну більшість їх знаю особисто. В їхніх  розмовах, історіях ані Спілки, ані кіностудії, ані понять «мистецтво», «культура», «філософія», «архіви» – не існує. Ми стикалися з тим, що таке шоу-бізнес, намагалися хоч трішки «пропхати» на їхніх територіях наші постулати і вважали це своєю великою перемогою. Ці неподобства, які творяться, з точки зору українського культурного діяча, в медіа, – ці люди цим не просто керували, вони це створювали. Тому не вважаймо їх за людей, котрі чинять несвідомо, не робімо цієї помилки. З точки зору економічних, ринкових історій, культура, мистецтво, надбання – це все лише обтяжувало їхній бізнес. Ганебна правда: треба вижити. І пропозиція нам об’єднатися, на жаль, неможлива. Переважна більшість моїх колег вже домовилась про співпрацю, бюджет уже поділено. В цьому активно беруть участь медійні структури, збиткові телеканали, які зараз шукають в держави підтримки, щоб створити контент. А контент – це те щось на екрані, що між рекламними паузами. Це факт бізнесу, на якому заробляється. Не сподівайтеся, що вони зглянуться на ваш досвід, на слова переконання, на повагу чи чесноти, які живуть у цих стінах і між нами. Вони вважають нас опозицією і ворогами. Слово «творець» – це на телебаченні матюк. Як ресурс ми не потрібні. Очевидно, що досвід цивілізованих країн показує все зовсім інакше, але це історичний факт демократичного вибору переважної більшості населення, з яким мусимо рахуватися. Та рецепту, що з цим робити немає. Домовитися не вдасться, навіть листом. Це максимально цинічний, жорстокий бізнес, і ці люди в ньому максимально успішні…

* * *

Як зазначає Вікіпедія, Марина Кудерчук «з березня 2017 року заступник директора, а з лютого 2019 року – директор комунального закладу «Кіноконцертний зал ім. О. Довженка» Запорізької міської ради. Під час цієї роботи активно співпрацювала зі студією «Квартал-95», що, на думку ЗМІ, сприяло призначенню головою Державного агентства України з питань кіно»…

Чи достатньо трирічного досвіду роботи у кіноконцертній установі обласного рівня для керування і значною мірою визначення курсу державної політики у сфері кінематографії? Чи стане Держкіно Марини Кудерчук криницею чистого, прозорого і справедливого фінансування для спраглих за роботою УКРАЇНСЬКИХ кіномитців?

Пригадалася колишня молода команда веселих  дотепників «Запоріжжя- Кривий Ріг- транзит». Як давно це було! Нині, читаючи про «діяння» відвертих «транзитерів» на владному олімпі, – вже точно не до жартів і дотепів…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company