У сьогочасному світі таки поменшало людяності і доброзичливості. Навіть та позавчорашня  газета, що начебто заступала нам життя псевдоправдивим пафосом своїх сторінок, все-таки дихала теплом людських історій. А сьогоднішній блакитний  екран монітора, теплий на доторк, часто одвіває холодом відчуження. Відкриваю «Інстаграм» – відому соціальну мережу. Користувачі зі щасливими обличчями постять, а точніше пропагують, веселий відпочинок на Балі чи ще далі, диктують модні тренди, нав’язують  якісь цінності, свої смаки, свій вибір…

Під впливом вигаданої приваби йдемо не туди, куди б хотіли, всупереч долі, уподобанням, здібностям.

Бо ж так хочеться – «дуже-дуже»!..

А те хотіння –  фантом, навіювання…  Ви потрапили під чужий вплив. І, здається, це гаряче схвалює соціум: схуднути,.. стати бізнесменом,.. закрутити успішний вигідний роман,.. завести дітей… Але чи усім потрібен ваш плаский живіт? Вирвіться з полону реклами, з маячні навіювання, з липких тенет!..  Не Інтернет, а життя!..

Усвідомити, збагнути, пізнати себе під «інформаційною ковдрою», що накриває від голови до п’ят, ой як непросто!

Моя сестра любила готувати. Терпляче вистоювала біля газової плити, мудрувала, творила, надихалася оригінальними стравами. Але батьки наполягли: «Тільки юристкою!» Вмовляння і тиск узяли гору: сестра  вступила на юридичний факультет (ще й на бюджет!), сумлінно вчилася, отримувала підвищену стипендію… Батьки були щасливі. А вона, переконавшись за кілька років, що то не її вибір, покинула науку. Пішла працювати в кафе. Набувала досвіду. Ходила на курси бізнесу. Батьки були розчаровані, а вона – окриленою. В неї ніхто не вірив, та через кілька років сестра відкрила власне кафе.

І вона стала мені за приклад…

Люди живуть усталеними поняттями, керуються стереотипами. Не біймося вийти з чужого кола, творімо своє!