Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай.
(Тарас ШЕВЧЕНКО, «Полякам»)

Львівський митрополит Римо-католицької церкви (РКЦ) Мечислав Мокшицький вважає, що війна на Донбасі – це божий знак про те, що українцям потрібно покаятися за Волинську трагедію.

Таку заяву він зробив в інтерв’ю польському католицькому тижневику Niedziela. І хоча воно було опубліковане ще 17 травня, на нього 28 травня звернув увагу львівський історик та перекладач Андрій Павлишин, який розмістив у себе на Facebook скандальну цитату Мокшицького. Про це повідомляє видання ZAXID.NET.

Можна носити міну смирення і благочестя, можна пирожитися високими владними знаками церкви, яка покірно претендує на роль світового «цивілізатора» чи й «матері церков», –  і гріти на грудях під хрестом середньовічну борджіанську гнилизну та їдь, оту єзуїтську підступність інквізиції і цинічну зверхність торговців індульгенціями, яка зрештою відкинула від римського престолу цілі народи, легіони протестантів.

Маємо на нашу голову ще одне прийшле сутаноносне «диво», ще одного непроханого, зате великого відкривача і тлумача «божих знаків». Я думаю, що після такого львів’яни мали би невідкладно, рішуче, але чемно взяти екселенцію під руки і мовчки провести піхтура прямісінько до Ягодина. Залишати відбиток негречного прощання на єпископському «альтер его», яке під сутаною нижче ремінця, не обов’язково, але заборонити в’їзд до України років на 10 – діло святе. І підготувати відповідну ноту Послові Ватикану, вказавши на вкрай недружні щодо України і вірян висловлювання сього, з дозволу сказати, папського помазаника.

Розумію, що дику мокшинську кров пращурів не усамобожиш жодними ревними постами і молитвами, а срамоття «вродзоної» ненависті не прикриєш фіговим лопуцьком християнського смиренства і любові до ближнього.

Тому.

Тепер чим довше затримається його масонське преосвященство в Україні, тим гірше для Ватикану. Тим більше нашої християнської пастви повірить застереженням Мудрого Українця і Духовного Пастиря Митрополита Іларіона: «Поєнання з Римом – це нісенітниця… Як не можна вірити більшовикам, так не можна вірити й Римові. Обдурять – це факт історичний». (Листування Митрополита Іларіона, – К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська Академія”, 2006, стор. 366-367).

До речі, раз високопреосвященний пастир такий хвацький знавець божих знаків, хай би розтлумачив своїй терпеливій отарі, за віщо ж оце поляки ісподобили свого персонального знака у Смоленську.

«Я переконаний, що допоки цей народ не визнає своєї вини, не стане в правді і не очиститься з цього гріха, він не зможе радіти благословенням». Вони ПЕРЕКОНАНІ. Дзінькую бардзо, що хоч «цей народ», а не «це бидло». Хоча читається саме так, бо ж визнання гріховності і спокута  – лише за нами. А ті, що перед нами сього вимагають з Богом на вустах, – сущі агнеці й одвічні просвітителі, які НІКДИ не захоплювали чужого, не одбирали, не грабували, не катували, не мордували.

Що ж, козаки, поспіваємо безгрішним землякам сього секретаря «пана бога» щось на штиб: «Прости мені, моя мила, що ти мене била»?