Залізниця – це завжди про перехід. Не лише з пункту «А» у пункт «Б», але й з одного стану душі до іншого. Коли, для прикладу, маєш на руках квиток «Тернопіль − Перемишль», ти отримуєш не просто місце у вагоні, а кілька годин легальної можливості вже не бути тут, але ще не бути й там. У моєму випадку, цей шлях довжиною у тисячу кілометрів веде до мрії.

Тернопільський вокзал зустрів ранковим туманом і гомінким пероном. Укрзалізниця останнім часом стала чимось більшим, ніж просто логістикою. Таким собі островом стабільності на рейках. Чай у фірмовому підскляннику. Ложечка ритмічно брязкає у такт коліям. Діє наче заспокійливе. Універсальна мова турботи: запропонована ковдра, усмішка провідника, обмін зарядками для телефонів. А схожість мандрівників у тім, що для всіх нас ця дорога варта мети.

За вікном пропливають галицькі краєвиди − латки полів, церковці із золотими банями, лелечі гнізда… Кордон − вузьке горлечко між двома світами. Тут час ніби сповільнюється. Люди з валізами притискають до себе паспорти. Так схожі на перелітних птахів, що покинули гнізда.

Перемишль − це місто-вокзал. Велична архітектура станції. Високі стелі двірця прихистили мільйони історій: розлук, зустрічей, прощань, повернень…Тут моя пересадка на Прагу. Наступний етап квесту під умовною назвою «чекання». Чеський потяг RegioJet − інша естетика. У ньому панує мінімалізм. Розмови тихіші, але та сама лінійна геометрія залізниці. За вікном вагона вже інші краєвиди. Широкі поля, ясно видніються гори на горизонті. В моїх навушниках легка музика, а в блокноті з’являються перші рядки про ці мандри… Знаєте, у подорожах до коханих особлива магія: фізично відчуваєш, як з кожною станцією скорочується відстань між вашими серцями.

…Чехія зустрічає вечірніми вогнями. А Прага − місто-декорація. Головний вокзал (Praha hlavní nádraží) вражає своєю могутньою поставою. Та я не споглядаю архітектуру. Мене наповнює жага зустрічі.

Тут повітря пахне по-іншому − солодкою випічкою і близьким щастям. Нарешті зупинка. Очікування справджується: на пероні серед натовпу бачу рідний силует. До моєї мрії лише кілька кроків.