Учора пізно ввечері у Ризі боксер Олександр Усик бився в рукавичках білого кольору. Бо свої переможні червоні, як відомо, передарував представникові Московської патріархії в Україні митрополиту Онуфрію. Дехто поспіхом потрактував цю кольорову онову як намагання відбілитися, очиститися…

Воно звісно… Різдво давно минуло, хрещенські ополонки позамерзали, та й хіба увійдеш двічі в одну річку? Тим більше – коли вона взялася кригою.

У ризькому півфінальному бою World Boxing Super Serie з латвійцем Майрісом Брієдісом Усику було «гаряче».

Олександр переміг. Але важко й вимучено. Його вікторія цього разу не була беззаперечною і цілковитою, як ми досі звикли. Квітка його боксерського таланту ще приваблює та пахне, але з неї ніби хтось висмикнув кілька пелюсток …

Фінал цього супербою, коли Усик домахав кулаками і заговорив у чині переможця в мікрофон до багатотисячної публіки в латвійський столиці, – просто вбив наповал.

Український чемпіон розкуто, голосно і «общєдоходчіво» повідомив латвійцям, що вони мають «достойнава сина сваєво народа».

Латвійці ту «рускоязикую» сентенцію від сина українського народу підняли на глум і свист. А в Україні тисячі заскочених під телевізорами шанувальників боксера Усика лишень очима кліпали і тихо хлипали…