Є феномен, який називаю «правилом рекламної надмірності». Починаючи із середини 90-х він зіграв у нашій пресовій журналістиці фатальну роль.

На вид усе просто. В тиражні видання пішла потоками реклама – десь ширшими, десь вужчими, але стабільними. Редактори потирали руки – потекли грошики. І вхопили цю масну наживку: загачували рекламою цілі полоси.

Полоси забивали, а передплатника і читача відбивали, бо кому цікаво платити за газету, в якій нІчого читати.

Особливо дратували впізнавані бренди, всі оті «коли» з «блендаметами» та «дюраселами», які й так нахабно вламувалися у мешкання людей, не лише з теле, радіо, а, здавалося б, навіть із пилосмоків і чайників.

Реклама глитала тиражі, виїдала видання ізсередини і мовби паразитний кліщ перестрибувала на інші, які ще дихали.

Щось таке схоже бачимо і з популярними партійними брендами. Тільки-но соціологія дає якійсь партії фору, тільки-но відкриваються реальні перспективи перемоги, – туди в моменті перестрибує, переповзає, набігає купа вживаних «дюраселів». З одним наміром – пролізти у живильну владну енергетичну систему. Оті роками настобісілі анемічні «дюрасели» загробили рейтинги не однієї політсили, не одного лідера.

Так було з усенародним Ющенком, який со раттю любих «дюраселиків» висвітив і висвятив регіонального «двічі несудимого». Такий же злий для України жарт зіграли брендові політичні фріки з Порошенком. Відкотилася суспільна підтримка «аж до моря Озівського», щоб новою каламутною хвилею вимити з містечкового двору у лідери нації… звичайнісінький кіношний міф.

Нинішні рейтинги політичних сил відроджують сподівання. Слабеньке – на те, що давно колись правитель Франції назвав: «пора б порозумнішати». Але «вживані» вже тут як тут, на низькому старті: підстрибують, пирожаться, надимають щоки, роблять колесом груди, а губки бантиком – для цілування любого електорату… Готові пірнути у тепленький рейтинг, щоб укотре випірнути десь у планктонних владних гольфстрімах.

А тимчасом саме вони вже закладають у тому наварі суспільної симпатії смертоносні кокони.

І чим більше тих носіїв «рекламної надмірності» кишітиме в організмі політсили, тим неминучішою і страшнішою буде її кончина.