Три роки від трагічного піку Революції Гідності.
Третій день у закутках телеекранів мерехтить поминальна свіча у пам’ять Небесної Сотні, а радіоефір періодично розриває «Плине кача…»

За вихідні хтось з кимось почубився в периметрі Майдан – Банкова, але не масово. Так, більше для «картинки», ніж за діло.

Експерти в ефірах закликали до «справжнього народовладдя», яке їм бачиться через обрізання президентських повноважень і передачу всієї повноти влади (і відповідальності) парламенту. Бо Україна – «парламентсько-президентська».

Саме на цій ноті готувалися до погоджувальної ради лідери парламентських фракцій і груп, керманичі комітетів Верховної Ради. Готувалися, добираючи спеціальні слова, з апеляціями до світлої пам’яті  Героїв Небесної Сотні.

І от сталося!

Не буду оцінювати виступи від двох фракцій, які уособлюють владу. Без мене є кому.

Кілька слів про тих, хто зараз прагне виборів і бачить себе безальтернативною «альтернативою».

Проповідь Олега Березюка. Саме проповідь – з акцентами, театральними паузами і грою голосом. Вивірена до коми, вдиху і видиху. Таврування «торгівлі на крові», звинувачення колег по залі з позицій власної, і то недосяжної для інших (як йому здається) правоти.

Хоча… Хіба у рідному для пана Олега Львові крадуть якось інакше? Чи «львівські» принципово по-іншому вміють домовлятися з «непримиренними ворогами» про Кривий Ріг? Як на мене, саме ця політична сила зараз є рупором відмови від окупованих територій. Це їхня генеральна лінія:  «відрізати і забути», «там нікого наших немає», «вони нам не потрібні, потягнуть назад»…

Непримиренна «Батьківщина». Таврування всіх і вся, за яким чується відчайний лемент: «Дайте вже нам знову стати бандою і злочинною владою!» Все правильно –  можуть і не встигнути.

«Радикали»: коні, корови, земля, люди, «сємки», війна і… «План умиротворення Путіна». А «Артеменка, як не напише заяву, – виключимо з фракції». І що з того: виключите, а він спокійнісінько залишиться депутатом. Вимагайте скласти повноваження.

Позапарламентські «покладачі квітів», які вчора натякнули на об’єднання.  З Міхо сходяться ті, хто звинувачував того ж таки Міхо в тому, що «він почав перший війну з Росією, що в нього нерви не витримали». База єднання – звісно ж, «спільні ідеали».

Як нам усім цим швидше перехворіти?

І як технологію «взяття влади за будь-яку ціну» нарешті замінити Гідністю?