Анатолій Вікторук – справжній оптиміст. Мудрий. Три десятиліття очолює у місті Шпола, що на Черкащині, районну газету. І навіть нині, у час дуже непростий і непевний для вітчизняної преси загалом, а для місцевих друкованих видань особливо, його «Шполянські вісті» з усіх сил тримаються на плаву. Ба більше, редактор все ще вірить у зростання тиражів. Бо жоден телевізор, жодна FМ-станція, на його думку, не замінять живого друкованого слова. Яке читацька громада Шполи і району звикла черпати саме зі сторінок старої і славної райгазети.

Є, звісно, на цьому шляху серйозні завади і перепони, розповідає Анатолій Федорович. І найперша, найтяжча нині –  «Укрпошта», монополіст розповсюдження газет. Саме це державне підприємство своїми зажерливими тарифами та знекровленням мережі доставки преси взяло на себе роль могильщика національної періодики, особливо місцевої.

Але мудрий редактор не опускає рук: ще не було так, щоб ніяк не було. З «Укрпоштою» чи без неї, але українська газета до свого читача дорогу знайде.

Шполянська «районка» має велику і славну історію. Наступного року їй виповниться 90. У добу так званого розвинутого соціалізму вона за популярністю у регіоні змагалися з самими «Сільськими вістями», виданням маститим, з мільйонними тиражами. За тією славою і за тим впливом на суспільну свідомість Анатолій Вікторук нині ностальгує. Але його сум, каже, світлий: ніби згусток душевного неспокою, який спонукає працювати, розвиватися, шукати себе в новому часі і віддзеркалювати час у собі.

Його газета «кусюча». Діставалося від неї на горіхи не одному чинуші. Це, звісно ж, багатьом начальникам не подобалося. «За всю історію мого редакторства з дванадцяти керівників району восьмеро хотіли мене вигнати з роботи», – зізнається редактор. За тверду позицію в обстоюванні Правди і Справедливості терпіла нападки і сама газета. Навіть нині виборює у судах усіх рівнів законне право на своє-таки приміщення. Але тримають удар журналісти «Шполянських вістей» на чолі з бойовим редактором, відчуваючи за собою теплий подих своєї великої читацької громади. «Районний журналіст – на виду, тому й писати має так, щоб, зустрічаючись щодня зі своїми читачами і героями, не відчував докорів сумління», – ділиться уроками практичної журналістики Анатолій Вікторук .