«А ЗА ДЕРЕВОМ – ДЕРЕВО…»

На Закарпатській Верховині можете почути таку бувальщину. Десь із чверть століття тому до наших лісознавців завітали чеські колеги. Їх цікавило чи справді в Українських Карпатах досі збереглися ділянки незайманих букових лісів. І коли їх повели до пралісу, поважний професор став навколішки перед сорокаметровою товстелезною сталево-сірою колоною величезного бука. Бо такі дерева, які він досліджував усе життя, бачив уперше…

З досьє «ГРІНЧЕНКО-ІНФОРМУ»:
Відповідно до Конвенції «Про захист Світової культурної та природної спадщини», на підставі визначених критеріїв та суворої міжнародної наукової експертизи формується список об’єктів Світової спадщини, які мають виняткову загальнолюдську цінність. Зараз такого високого міжнародного статусу в світі удостоєно близько дев’ятисот об’єктів. 176 належать до феноменів природи, такі як: Галапагоські острови, Австралійський Великий Бар’єрний Риф, Водоспад Вікторія.

PRALIS_2TПро те, що Україна володіє перлиною, яка нарівні з Ніагарою та Кіліманджаро з 2007 року офіційно належить до Світової природної спадщини ЮНЕСКО, переважна більшість наших співгромадян, напевне, і не здогадується. Я про ті ж таки букові праліси Карпат. Унікальність їхня в тому, що це найбільші у світі залишки пралісів бука лісового (Fagus sylvatica). У таких незайманих лісах за багато тисячоліть сформувалися напрочуд стабільні екосистеми, унікальні комплекси живих організмів, які більше ніде в світі не зустрічаються. Що вже казати про естетичну насолоду, коли мандруючи поміж гігантських живих колонад, зазираєш у небесну зелень крон, крізь яку яскравими зірочками проривається сонячне проміння, вдихаєш незабутньо п’янкий, трохи гіркуватий трунок – справжній букет, складений невідомим майстром з пахощів торішнього листя, лісових трав з ледь терпкою ноткою не менш принадного грибного аромату. Якщо прислухатися, здається незаймана тиша – лише увертюра до безлічі звуків, що зливаються у невидимий ансамбль виконавців одвічної симфонії життя, де для кожного мешканця пралісу прописана своя, тисячоліттями вивірена партія.

Така незаймана життєва взаємозалежність забезпечує стійкість букових пралісів у мінливих умовах довкілля, робить їх неоціненним джерелом інформації для науки.

PRALIS_1TУ прадавні часи бучини панували в Європі –  вкривали 40 % території континенту. Однак надміру активна, а часто просто агресивна діяльність біологічного виду Homo sapiens катастрофічно вкоротила їхні обшири. Донедавна вважалося, що значні недоторкані ділянки  бука збереглися в нашій країні лише в межах територій Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку. Але останніми обстеженнями потужні праліси виявлено поза межами територій, що мають високий охоронний статус об’єкта Світової спадщини. В умовах сьогодення саме такі «доторканні» ділянки перебувають під загрозою знищення і потребують цілеспрямованого захисту.

ЯРЕМЧЕНКО– Найдієвішим і найнадійнішним способом убезпечити їх від винищення – долучити до національних природних парків (НПП), – зазначає Ольга ЯРЕМЧЕНКО з громадської організації «Українське товариство охорони птахів» (ТОП). – За участі та фінансової підтримки Франкфуртського зоологічного товариства (Німеччина) в рамках виконання природоохоронного проекту «Збереження карпатських пралісів» ми вже організували обстеження зони дев’яти національних природних парків Карпат і прилеглих територій на площі у 106 тисяч гектарів.

«Діяти лише через заборони – це дурниця»

У лютому цього року ТОП проініціювало робочу зустріч науковців, природоохоронної громадськості та зацікавлених представників органів державної виконавчої влади із питань збереження вітчизняних пралісів. На ній, зокрема, йшлося про те, що, за результатами інвентаризації, в Україні, головним чином в Карпатському регіоні, фрагментарно збереглось близько 62 тисяч гектарів пралісів. Частина з них в межах Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку входять до  Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Але останніми роками їм загрожує серйозна небезпека. Частина пралісів навіть на природоохоронних територіях нещадно вирубується. Тож учасникам зустрічі запропонували до обговорення проект змін до деяких законодавчих актів України про охорону пралісів. Саму ідею законодавчого захисту було підтримано, проте в ході гострої дискусії висловлено чимало зауважень і пропозицій.

PRALIS_4TМинув час і 20 квітня 2016 року у Верховній Раді України зареєстрували законопроект про охорону пралісів, підготовлений за участі Міністерства екології та природних ресурсів України громадськими природоохоронними організаціями – Київським еколого-культурним центром, Українським товариством охорони птахів та Всесвітнім фондом природи WWF в Україні. У «підписанти» законопроекту зголосилися 13 народних депутатів.

ГАМОР– Деякі представники громадськості поспішають, ініціюючи через народних депутатів внесення змін до законодавства про охорону пралісів, – зазначив у розмові з кореспондентом «Грінченко-інформу» заступник директора Карпатського біосферного заповідника (КБЗ) професор Федір ГАМОР.

Свого часу саме Федір Дмитрович будучи директором КБЗ запропонував долучити українські букові праліси до Світової спадщини ЮНЕСКО. Автор цих рядків пам’ятає, як майже два десятиліття тому деякі скептики підсміювалися: «Чули, що Гамор утнув? Що він пропонує?!» А сьогодні збереження пралісів – чи не головний тренд природоохоронної діяльності багатьох установ, організацій, об’єднань. І не лише в Україні.

– У зареєстрованому в парламенті законопроекті відсутні дві ключові речі, – зазначає Федір Дмитрович. – Найперше, не задіяно економічний механізм зацікавлення, стимулювання людей оберігати ліси. Бо діяти лише через заборони – це дурниця. Також необхідно підвищити міру відповідальності за рубки в пралісах. Цей закон не вирішує абсолютно нічого. Галасу довкола нього багато, але його прийняття нічого не дасть для позитиву. Це, скоріш, – піар-акція.

– Але Ви самі зазначили: законодавчо захистити праліси конче потрібно.

PRALIS_5T– Так, охорона і збереження пралісів потребують належного законодавчого захисту. Наприкінці березня Верховна Рада прийняла у першому читанні зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (щодо збереження пам’яток культурної спадщини, внесених до Списку всесвітньої спадщини Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Це дуже серйозний законопроект. Я пропонував нашому Мінприроди долучитися до роботи над ним – поєднати в одному документі тему збереження не лише культурної, а й природної спадщини, до якої, зокрема, належить об’єкт «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини». Але сталося так, як сталося. Тепер чекаємо, коли цей законопроект буде прийнято в цілому. А вже потому вийдемо з нашими пропозиціями, щоб поширити дію цього закону і на природну спадщину ЮНЕСКО.

– Але не всі українські праліси входять до Світової спадщини. Що з ними робити?

– Точкові законодавчі дії не усувають проблему загалом. «Не пущать» – цього сьогодні замало. В усьому світі проблемні питання вирішують іншим шляхом: дати можливість місцевим громадам зрозуміти і відчути, що збережений ліс приносить їм певну користь. А зараз горяни поставлені у складні умови виживання. Люди не повинні думати про те, як і де зрубати чи вкрасти. Такі унікальні території мають берегти й охороняти всі. А не лише інспектори, інші співробітники заповідника чи національного парку.

«У нас суворість, а іноді й непродуманість законів компенсується правовим нігілізмом»

ОЛІЙНИК_1– Україна має шанс повторити сумний досвід Росії з її ухваленим 1888 року «Лісоохоронним законом», який не захистив ліси від хижацького винищування в період бурхливого розвитку капіталізму, – констатує перший заступник начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Роман ОЛІЙНИК. – Заборонні, суперечливі рішення, не прораховані економічно й соціально, приречені відіграти негативну роль. Сто разів мав рацію класик лісової науки Георгій Миколайович Висоцький, котрий писав 1913 року: «Практика не повинна спиратися на положення, що випливають із найповерховіших обивательських вражень і суджень, на яких і досі ґрунтуються деякі основи законодавства».

Законотворча діяльність – річ потрібна і важлива. Головне, аби прийняті рішення були дієвими і ефективними, щоб працювали. Не раз доводилося чути: от якби наші закони не лише приймалися, а й виконувалися. Тож постає, на жаль, риторичне питання: чи достатньо ефективно парламент використовує контрольні функції, у тому числі й щодо дотримання і виконання вже чинного природоохоронного законодавства? 2000 року, після катастрофічного паводка у Закарпатті восени 1998-го, парламент ухвалив закон, яким заборонив на 10 років суцільні рубки на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону. А заготовляти і вивозити тамтешню деревину з 2005 року мали тільки використовуючи колісні й гужові засоби, повітряно-трелювальні установки, відновивши систему вузькоколійок та оптимізувавши мережу лісових доріг. До 2010 року показник розгалуженості таких доріг з твердим покриттям в лісах регіону повинен був досягти 10 кілометрів на 1000 гектарів.

Цей закон ніхто не скасовував, його норми досі діють. Але…

– Там є абсолютно декларативні норми, які ніхто не збирався виконувати. Наприклад, про те ж таки збільшення мережі лісових доріг з твердим покриттям, – пояснює Роман Олійник.

– Чому? Пропозиція здається доволі цікавою і слушною…

PRALIS_6T– А хто під неї розробив програму, надав капітальні інвестиції чи бюджетне фінансування? Навряд чи за повелінням Верховної Ради густота доріг, та ще з твердим покриттям, сама собою збільшиться в десятки разів. Це в той час, коли навіть густота і стан доріг загального користування залишають бажати кращого. За нашими розрахунками, для реалізації положень закону щодо лісозаготівельної техніки і згаданих доріг регіону необхідно приблизно один мільярд доларів інвестицій. Тому потрібна спеціальна державна чи й відомча програма. Звісно, з відповідним фінансуванням. Наші лісгоспи реалізували продукції на 500 млн. грн., з них 250 млн. пішло на ведення лісового господарства: посадки, догляд, рубки. А прибутку – що є, що немає:  фактично 95% його відраховується державі. Тому лісівникам бракує коштів на розвиток і переоснащення: розбудову мережі доріг, придбання нових технічних засобів – тих-таки повітряно-трелювальних установок, нових тракторів тощо. Отак і виходить, що суворість, а іноді й непродуманість законів у нас компенсується правовим нігілізмом.

– Очевидно, потрібна стратегічна, магістральна, як тепер модно звати, «дорожня карта», а простіше кажучи – програма дій. Свого часу прийняли ж програму «Ліси України».

– Та програма діяла з 2002 року. Торік термін її дії вичерпався, а нової Держлісагентство не розробило. Нещодавно від уже колишнього керівництва Держлісагентства отримали вказівку розробляти й затверджувати такі програми на обласному рівні. Але за чинним законодавством підприємства, галузь можуть фінансуватися лише з одного бюджету. А якщо у нас є державні ліси, є Галицький національний природний парк, який фінансується з державного бюджету, то він аніяк не може увійти в обласну програму. Обласні програми – це перший крок до роздачі лісів під управління місцевих органів влади.

– Звісно, хто платить, той замовляє музику…

– Для збереження галузі, керованої з центру, який формує єдину державну політику у сфері лісового господарства, необхідно розробити нову програму «Ліси України». Державі слід визначитися з глобальними речами: фінансуванням будівництва доріг, підтримкою інфраструктури, протипожежними заходами, залісненням невгідь, підтримкою польових лісосмуг на Півдні і Сході країни. Скидання цих масштабних стратегічних завдань на місцеві бюджети в нинішніх умовах фактично означатиме провал.

«Забороняють там, де не можуть і не вміють ефективно управляти»

«Рішення про звільнення керівника Держлісагентства прийнято», – заявив  11 травня міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак. Повідомивши, що Кабінет міністрів підтримав пропозицію Мінприроди тимчасово припинити рубки в лісах до перегляду регулюючих актів. «Важливо розуміти, що ліс возять дорогами, це бачать органи місцевого самоврядування, контролюючі та правоохоронні органи. Зрештою сусіди цих браконьєрів! Вони мовчки потурають», – написав міністр на своїй сторінці у соціальній мережі.

PRALIS_3TТа чи може бути інакше, якщо неоцінений дар природи, знаний у світі як Зелені Легені Європи, вважати лише «лісосічним фондом»? Світова практика наочно переконує: перспективний соціально-економічний розвиток гірських регіонів можливий лише на засадах сталого розвитку. Тобто, задовольняючи потреби нинішніх поколінь, дбати про нащадків.

– Сталий розвиток – це три складові: екологічна, економічна і соціальна, – зазначає Роман Олійник. – Як тільки між ними виникає дисбаланс – тоді нічого доброго з того не буде. Визначення сталого розвитку включає в себе врахування інтересів людей і регіонів в яких плануються природоохоронні заходи. Вони мають здійснюватися не наперекір волі місцевого населення, а згідно з його волею і  його розумінням. А у нас як ніде цей баланс порушений. Забороняють там, де не можуть і не вміють ефективно управляти. Керуйте ефективно, творіть дієві перепони для зловживань, вдосконалюйте правила, залучайте громадський контроль, робіть усі управлінські рішення прозорими.

– Люди повинні мати можливість використати лісовий ресурс на свою користь – це аксіома, – веде мову координатор проекту «Збереження карпатських пралісів» Ольга Яремченко. – Маю на увазі не ліс як деревину, бо це лише одна компонента. Якою користається аж геть не більшість місцевого населення. Та більшість як не мала нічого з того, що довкола рубають ліси, так і не має. Ми бачимо перспективу у розвитку сільського зеленого туризму. Не масовою забудовою сучасними кемпінгами, бо це будівництво під силу багатіям, а бідні горяни залишаться осторонь туристичних потоків. Ми бачимо майбутнє у створені сільських зелених садиб. Щоб місцеві жителі у своїх господах приймали відпочивальників. Отоді Верховинський регіон почне розвиватися. А поки що люди не готові приймати у себе туристів.

PRALIS_7TГармонійний розвиток природокористування повинен об’єднати два потужні і надзвичайно важливі для держави чинники: природоохоронно-туристичний, який передбачає передусім стійке соціально-екологічне благополуччя регіону, й екологічно обґрунтований експлуатаційно-промисловий фактор, покликаний забезпечувати регіон економічними вигодами. Роль природно-заповідних установ, зокрема мережі національних природних парків (НПП), у цій добрій справі важко переоцінити. Це гаранти і збереження природи, і розвитку туризму й рекреації. Не стихійного –  екологічно обґрунтованого, що не завдаватиме шкоди унікальній природі Карпат і водночас приноситиме до бюджетів мільйони гривень.

Для прикладу, в Австралії екотуризм в національних парках щорічно дає країні 23 мільярдів доларів «чистогану». Місцеві громади щороку отримують до 35,5 мільйонів, сплачених туристами за житло і харчування. Національні природні парки Німеччини щорічно приносять до бюджету країни близько 14 мільярдів «зелених», Кенії – близько 750 мільйонів, Коста Ріки – 2,4 мільярди доларів.

PRALIS_8TТакі перспективи цілком реальні і для наших карпатських НПП. Звісно, якщо серйозно, без профанації ставитися до цього питання і ґаздувати належним чином. Саме влада повинна створювати сприятливе бізнес-середовище для розвитку туризму і пов’язаного з ним малого та середнього підприємництва, підтримувати адміністрації недавно створених НПП. Але для цього слід мати ясну стратегію, чітке бачення перспективи, бути командним гравцем і не відчувати себе тимчасовцем на керівній посаді.

Позитивні приклади не за далекими  горами. Гляньмо лишень, як стрімко розвивається Яремче і довколишні території після побудови гірськолижного курорту «Буковель». Може, там живуть «не такі» гуцули, як у Путилі чи Верховині? А проїдьмо далі, на Закарпаття. Чому сільські громади Тереблянської долини буквально просяться ввійти до складу НПП «Синевир»? Бо саме адміністрація парку, попри усі складнощі сьогодення, забезпечує дровами жителів сіл, розташованих на теренах парку, сприяє розвитку сільського зеленого туризму, прокладає дороги, навіть мости будує. Лише в одному селі – Колочаві – понад 30 садиб готові нараз прийняти на відпочинок майже 500 гостей. А це, окрім всього іншого, понад 200 робочих місць.

PRALIS_SYNEVYR_1TВідпочивальники, втомлені міським гамором, прагнуть хоч певний час побути у затишку і спокої. Саме тому рекреанти все більше віддають перевагу сільським садибам. Але окрім створення належних побутових умов перед господарями постає питання туристичної привабливості відпочинку саме в їхній садибі, а відтак – селі, районі. Бо чи поїде турист милуватися замість кришталевих джерел каламутними потоками, перетвореними на місячний ландшафт «лисими» горами, наче шрамами порізаними трелювальними волоками та «прикрашеними» на додачу порубочними рештками? А хто підрахує ймовірні збитки від (не дай Боже!) стихійних лих – паводків, селів, зсувів, можливих після суцільних рубок? Отож…

– Лісівники Буковини є заручниками проблем, створених їхніми дідами і батьками у повоєнні роки, коли проводилися суцільні рубки, на місці яких висаджувалися такі ж суцільні ялинники з привозного посадкового матеріалу, – не приховує досади професор Юрій Масікевич, голова Буковинської філії Національного екологічного центру України «Крона». – Тоді було знищено природний породний склад наших лісів. І відновити його треба, а ніяк –  нема за що. Відновлюється самосівом. Лісівники кажуть, що багато садять, але це все фікція. Ми, як громадська організація, роками зверталися до них надати нам для посадки лісу бодай гектарний масив. Так хотіли переконатися, чи справді вони займаються посадкою лісу. Якщо роблять, то де. Хай покажуть! Звісно, щось садять. Але в основному, повторюся, – це самосів, який формує низькоякісний деревостан, створює нестійкі екосистеми, які не мають збалансованого різноманіття. Бо у дерев різних порід й глибина кореневої системи неоднакова. Ялина, яку у нас називають смерекою, має поверхневу кореневу систему. Смеречини десятками років на гірському схилі формують водний горизонт. Поки ліс досягне стиглості, горизонт уже сформований отакими струмочками, від кореня – до кореня. Створюється своєрідна сітка, якою вода повільно стікає по схилу вниз. Коли йде суцільна вирубка, як це було у нас по війні, то перші роки після рубки корені ще не відмерли і воду утримують. Проте з часом, за 10-15 років старе коріння відмирає, на місці сіткового водного горизонту формується суцільно лінійний, і це підмиває ґрунт. Тим часом набирає сили і ваги підріст, а сформованого водного горизонту під ним нема! Зрештою настає час, коли весь цей схил разом з лісом сповзає. Це, скажімо, сталося в урочищі Фошки Путильського району, де зсув забрав понад 10 га лісу. І лісівники дорікали тоді нам, громадським екологам, науковцям: ось подивіться, ми ліс не рубали, а він сповз! Так, це не ви рубали, а ваші діди і батьки: 50-60 років тому заклали ерозійну бомбу вповільненої дії!

* * *

Мабуть, вам доводилося чути отаку жартівливу пісеньку, не менш довгу аніж казка про білого бичка. Чи й самим виспівувати у колі друзів:

А за деревом – дерево, а за деревом – дерево,
Там кінчається ліс!.. Ні-ні-ні!..

І знову: спочатку – і… без кінця.

Так ото, чи співатимуть цю потішну пісеньку наші нащадки? Про той ліс, яким милуватимуться навіч, – без кінця і краю.

Чи, не приведи Господи, доґаздуємося до такого, коли буковинські, прикарпатські чи закарпатські дітки розпитуватимуть татусів: «Няньо, а що то таке – ліс»?

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company