Аграфена Гандзюк: «В Україні у митців виростають крила»

У стінах столичного Будинку художника вперше виставляються твори Аграфени Гандзюк. Миколаївської хужожниці, яка за 20 років неповторного образотворення підкорила найкращі галереї Франції, але зберегла вірність Батьківщині.

Вона змалку тяжіла до творчості, закінчила музичні курси по класу акордеону. Та коли постав вибір: їхати вчитися живопису до Одеси чи залишитись вдома і стати музикантом, – не задумуючись обрала перше. Тоді ще не  осягала всієї глибини обраного. Тоді їй просто кортіло бути ближче до моря. Хоча…

– Мій батько також художник, тому з п’янким ароматом фарб та нескінченним полотном знаюся ледь не від народження, – зізнається мисткиня. – А вже на четвертому курсі Одеського художнього училища ім. Грекова усвідомила: пензель і мольберт – це й моє, на все життя. Після закінчення вишу два роки працювала над собою: удосконалювала техніку, знаходила власний стиль, рефлексувала, навчалась відкривати свободу.

– Свободу в якому сенсі?

– Будь-яка освіта диктує власні правила, а це для митця – смерть. Мало того, ми самі сковуємо себе ланцюгами власних переконань. Художник – постійна праця над собою.

– Як молодому митцю віднайти себе та не піддатись впливу вчительства?

– За сім років навчання мені викладали образотворчість вісім майстрів. І жоден з них не залишив свого авторитарного відбитку на моєму полотні. Зате допомогли пізнати мистецьку палітру стилів. На жаль, не всім моїм колегам пощастило. На паралельному курсі роботи студентів були точними копіями викладача. Позбавитись такого дефекту допомагає література, заняття з іншими живописцями та «виписування».

– Вашими викладачами були відомі художники?

– Видатні митці не завжди професіонали. Останній педагог, який навчав мене техніці живопису, – Володимир Теплицький, випускник Російської академії мистецтв, реставратор. Він перебував у тіні, хоча його твори знані серед поціновувачів. Для мене вчителі – це художники, котрі можуть своєю експозицією направити на істинний шлях, підтримати. Сьогодні такі зустрічаються рідко.

– Серед відвідувачів Вашої виставки багато школярів, студентів… Не хотілося б продовжити шлях своїх педагогів?

– З 2009 року відкрила в собі інтерес до викладання. До мене приходять люди різного віку, наймолодшому було вісім. Остання учениця поїхала до Голландії, там закінчує четвертий курс художньої школи.

– Ваш батько – відомий живописець, член Національної спілки художників України Степан Гандзюк. Чи генетично не перебрали у свої роботи його манеру письма?

– Він був прекрасною людиною – мудрою, талановитою. Його життєві позиції, філософія, звісно, передалися мені. Але тільки не рухи пензля. Остання картина, котру він попросив завершити, так і залишилася в його авторському стилі. Я інший художник, жорсткіший. Мої роботи – живописно-графічного напряму.

– Де виставляли перші твори?

– Перші сім представила у різних містах Франції. Загалом мала 20 виставок, нинішня, яку назвала «Всередині», – двадцять перша.

– Як іноземні колеги відгукувалися на Ваші вернісажі? Знайшлися покупці?

– Виставки трохи шокували французів. У них все добре, вони пишуть не духом, а задля розваги. Вийшло, що я привезла полум’я. А стосовно продажів? У тамтешніх галерей жорсткі правила: ти або працюєш, як вони хочуть, або шукай собі іншого місця. В Україні з цим легше, тут у митців виростають крила. Ми можемо вільно творити.

– Це Ваша перша виставка у Києві. Чому «Всередині», що приховується за назвою?

– «Всередині» – внутрішнє джерело, духовний світ. Ти занурюєшся в нього, допоки не знаходиш гармонію, щастя, радість того, що заховане «всередині». Кожна з 34-рьох експонованих картин – невід’ємна частина цього.

– Ваші полотна – роздуми над неземним життям. Одне з них, без назви, схоже на ілюстрацію новели Франца Кафки «Перевтілення». Черпаєте натхнення з літератури?

– Чесно кажучи не знайома з творчістю цього письменника. І в натхнення не вірю: писати картини – це робота, котра приносить задоволення, змушує по-новому поглянути на власні переживання.

– Сучасне мистецтво чи «класика»?

– І те, й інше… Світ так створено, що треба і в зім’ятій коробці бачити мистецтво. Треба творити – незалежно від того, яку мистецьку течію представляєш. Все одно вибір – за глядачами.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company