Над крутими схилами Дніпра вже понад 40 років височіє «стометрова киянка». Монумент «Батьківщина-мати» – символ незламності нашого народу, який переміг нацистських загарбників ціною мільйонів життів. Є своя скульптурна «родіна-мать» і у північно-східного сусіда України. І ця назва – звісно, не мовою – це перше й останнє, що об’єднує дві споруди.

Київську «Батьківщина-мати» зведено 1981 року за проєктом українського скульптора Василя Бородая. Статуя здатна витримати потужний землетрус та ураган. Тож вона, як і український народ, вистоїть перед найважчими випробуваннями й залишиться незламною.

Монумент підноситься над печерськими пагорбами, мостами та золотоглавими храмами, привертає увагу своєю величчю й могутністю. Фігуру сталевої жінки добре видно із найвіддаленіших точок столиці, особливо – з лівого берега. Її обличчя – спокійне та зосереджене, погляд спрямований на Схід, на росію. У лівій руці вона тримає щит – захист українського народу. А у правиці – гострий двосічний меч, знак ворогові: не пожадай землі нашої, бо в землю підеш. Вона не замахується, але вельми красномовна у своїй неподоланній силі.

Герой України, поет і драматург Юрій Рибчинський вважає, що щит і меч, які тримає в руках «Батьківщина-мати», можна асоціювати з українськими воїнами, які нині самовіддано захищають нашу країну від рашистських окупантів.

«Україна – не тільки щит, а й меч. «Батьківщина-мати», яка дивиться в бік росії, має в руках правильні атрибути. Ніби людина, яка її ставила, дивилася в майбутнє».

Російська «Родина-мать зовет!», робота скульптора Євгена Вучетича та інженера Миколи Нікітіна, височіє у Волгограді. На момент створення статуя (без постаменту) була найвищою у світі. Втім вона виявилася на 15 метрів нижчою за нашу красуню.

Бетонна жінка зі скривленим гримасою обличчям також тримає меч. Але не просто демонструє його, а вказує ним на Захід, туди, де Україна. Щита не має, бо готується не оборонятись, а нападати. Озираючись, «мать» усією поставою закликає «соотєчєственніков» хапати зброю і йти воювати. Несамовито «волає» не на ворога, а на своїх, аби ті стрімголов кидалися в бій. Сама ж не йде, бо не здатна зробити й найменшого руху.

Навіть ця відмінність «батьківщин» підтверджує істину: Україна та росія – цілковиті протилежності. Ми з ними у різних цивілізаційних і ціннісних координатах. Ми насамперед прагнемо миру і злагоди на своїй землі. Вони ж марять «пріростать тєріторіямі» і готові гарбати, нести на своїх кривавих мечах будь-яку завойовницьку маячню, зокрема ідеологію свого «русского міра».