Як ви собі уявляєте похід у театр? Вбираєтеся у вишукану сукню або костюм, фарбуєтеся, робите зачіску. І звісно ж завчасно заходите у театральне фойє… Я теж так думала, коли вирішила піти у столичний Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. Все почалося саме з вибору наряду, зачіски, вечірнього макіяжу. Яким же було моє здивування, коли навіть у престижному партері не побачила вишуканої вечірньої сукні чи спеціально зробленої «до театру» зачіски. Все було навпаки: «театрали» у джинсах, кросівках і навіть… спортивних костюмах.

На той момент сподівалася, що хоча б гра акторів не розчарує. І справді, вона навіть вразила. Представляли п’єсу грецького драматурга Дмитриса Псафаса «Требуется лжец» («Потрібен брехун»). Постановка весела але й, як кажуть, на злобу дня»: гостра сатира на політичне життя депутатів, на те, як вони приходять до влади і як поживають у тій-таки владі. Від дійства справді неможливо відірвати погляд. Вразили не стільки драматургічні колізії, як чудова гра акторів: і тих, хто у головних ролях, і тих, хто відтворював «другий план». Мимоволі губиш увагу: хочеш щомиті пантрувати зором кожного. А заводна музика, незрівнянні дівчата, яким би кращі світові вар’єте позаздрили!

Після вистави залишився солодкий, трохи терпкий після смак. Від майстерної гри акторів Валерія Зайцева, Максима Нікітіна, Леоніда Тітова, Віталія Метерчука, котрі так органічно вжилися у роль, втілили задум режисера, донесли потужний вибух емоцій.