«Бєсподобноє бєсіє»

Скидається на колективний психоз, на політичну шизофренію, яка, немов ядерна вирва, всмоктує в себе всіх і вся, спопеляючи в людських мізках рештки сірої речовини. Тут мимоволі перехрестишся: «Свят, свят, свят». Ліберальні депутати-демократи, соколи Владіміра Жіріновського, запропонували своїй Держдумі замінити підрихтований сталінський гімн «Россия – священная наша держава» на імперський «Боже, Царя храни!..».

На їхню думку, радянський гімн, хоч і має слова «сплотила навеки великая Русь», так і не став об’єднавчим для російського суспільства. А, можливо, справа в тому, що «Русь» – аж геть не Росія, тому й не «сплачіваєт»?  За справу має взятися новопомазаний «государ-імператор», вважають жіріновці. Бо й справді, як словами можна об’єднати племена православних комуністів Зюганова, бойовиків феодала-мусульманина Кадирова, ідейних  росіян-імперців Дугіна і решту простих «язиков» матері-мачухи Росії? Тільки батогом і силою!

Гімн «Боже, Царя храни!» («цар» обов’язково  з великої літери) був схвалений Ніколаєм І у 1834 році після придушення антиімперського польського повстання. На криваву різанину росіянами «братів-поляків» возвеличено відгукнулися збірочкою «На взятіє Варшави» визнані апологети православного імперіалізму Пушкін і Жуковскій. Тоді Алєксандру Сергєєвічу марилося, щоб усі «славянские  ручьи» влилися  «в русское море», інакше воно  пересохне. Звичайно, слов’яни мали стати  безумовно «русскими», а тому за своє українство  Тарас Шевченко отримав від Ніколая «Палкіна» десять років солдатської каторги. Васілій Андрєєвіч, оспівуючи «наши мстительные бомбы// На кипящий бунтом град», закликав славословити царя. Тарасу Шевченку заборонили писати і малювати, бо дозволено тільки славити або віршомазати про «младєнчіскіє сни» чи то пак «про Парашу, радость нашу», що й робили той-таки придворний учитель Жуковський вкупі з придворним поетом Пушкіним.

Відтоді російське море добряче змаліло, а сьогодні без України – остаточно всихає. Уже йдеться не про «слов`янські струмки-ручаї», а про будь-які народи, аби лишень знову залити самодержавний казан, заварити в ньому круту імперську юшку і вкотре розлити цей палючий окріп Європою. Звідси війни в Грузії і в Україні, спроби перевороту в Чорногорії, підкуп  європейських політиків, як, наприклад, кандидатки у президенти Франції Марін Ле Пен, вплив через російські ЗМІ й інтернет-мережу на вибори в багатьох країнах, передусім у  США. Колись його «вєлічєство» «Палкін», то подавляючи революцію в Угорщині, за що отримав прізвисько «жандарм Європи», а то розпаливши війну з Туреччиною, намагався урвати побільше чужого простору для свого двоголового орла. Минули століття, змінилися епохи, але сама Росія і загарбницька сутність її правителів незмінна, як Лобне місце в серці Москви.

Сьогодні Путін, якого давно вже називають Владіміром І і «Палкіним» ІІ, навдивовижу послідовно тупає «по кривавій по дорозі» Ніколая І. Те ж саме «скрєпноє православіє» імені обер-прокурора Побєдоносцева, розбавлене на «окраїнах» ісламом, перебрало гніт державної ідеології. Реінкарнований орел-мутант  православним крилом накриває Захід, а крилом ісламу намагається огорнути Схід. «Самодєржавіє»  першого Ніколая нічим не відрізняється від  «президентства» першого Владіміра, а щоб ні в кого з росіян не виникало сумнівів, думський заводіяка Жіріновський після «взятія Крима», запропонував призначити  Путіна верховним правителем: «Вибори непотрібні. То лише профанація».

Дбає Путін і про свою «народность». На засіданні  Ради з питань міжнаціональних відносин прорік:  «…Прямо над цим треба подумати і в практичному плані почати працювати – це закон про російську націю».

Ось вам сучасна путінська версія «вєтхозавєтних» російських «скрєпов» від Ніколая І: «православіє, самодєржавіє, народность». А «Боже, Царя храни!» – то  своєрідне брязкальце, словесний фіміам, що вкупі з іншими атрибутами російського шаманства мають затуманити мізки і заполудити очі останнім притомним громадянам. Автор рабського «пєснопєнія» про царя-заступника і його опричників, названих «воинами-мстителями», – згадуваний нами Васілій Жуковскій. На переконання ініціаторів з думської команди Жіріновського, новий-старий гімн продемонструє історичну спадкоємність поколінь у країні, об’єднає (увага!) монархічний і радянський періоди.

Словом, «Боже, Генсека храни…»

Принагідно, згадаємо Український славень: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». А росіяни сьогодні співають: «От южных морей до полярного края// Раскинулись наши поля и моря»,  не задумуючись, що ні біля «южних морєй», ні в «полярному краї» їхнього нічого немає. Вкрадене чи  загарбане – через рік чи через століття – доведеться віддавати. «Боже великий єдиний, нам Україну храни», – молимо ми у нашому Духовному славні. «Сильный, державный,//Царствуй на славу, на славу нам!», – «ніжайше» просять перед Богом за свого «царя-батюшку»  росіяни.

Це ж їй, Росії часів «Палкіна», французький дипломат Астолф де Кюстін виніс неоскаржний вирок: «Російська форма правління поєднує в собі всі недоліки демократії і деспотизму, не маючи натомість жодного із достоїнств першої та другого». Самодержавні літописці соромляться зізнатися в очевидному: «нєсгібаємий» імператор отруївся, бо, намагаючись втримати  країну на ногах, опустив її «на колєні».

Російська історія таки повторюється. За залізними законами детермінізму – від трагедії до фарсу. Цього разу «Боже, Царя храни!» – як увертюрка до копійчаної балаганної оперетки з пошарпаними, запльованими і покривавленими декораціями.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company