Повз руїни «заламаних», покинутих, забутих видань «Грінченко-інформ» ось уже 5 років торує свою власну тернисту і чесну путь. Сяйну, наче крапля роси на листку яблуні у бабусиному саду. То зі святом тебе, «Грінченко-інформе», чи як?

Певно, майже кожному знайома проблема «батьки-діти». Різний вік, різний світогляд, подекуди і різна віра – все, що не збігається в оцінках, дається взнаки не тільки у вихованні дітей, а й у звичному спілкуванні з ними. Цей важкий тягар час нестиме із собою вічність і більше…

Близька до сьогоднішньої тема вже «пропливала» сторінками мого блогу. Проте якщо тоді я міркував про те, що «журналістика всюди, та вона не завжди правильна», то цього разу мова про шкідливий вплив соціальних мереж на дітей та молодь. Зокрема на школярів віком від 9-ти років.

Як же діткам щастить! Подекуди вони й не знають, що з ними трапляється, і зазвичай упевнені, що все налагодиться. І то чудово, адже таким ненав’язливим способом дітлахи дарують своїм батькам та ближчим родичам промінь сили, надії та віри у «все буде добре». А дорослі, коли над дитиною чигає недуга, борючи погані думки, одчайно шукають усіх цілительних засобів, за будь-яку ціну.
Здоров’я і щастя маленькій Олесі! 
Я теж вірю, що все складеться чудово.

На дворі 2020-й рік. Світ технологій, а отже – світ нових видів обману, крадіжок та шахрайства. Інтернетом сьогодні рояться кібершахраї – сучасні крадії, здатні обвести нас круг пальців. Тих пальців, котрими вписуємо паролі в інтернет-банкінгу або розблокуємо телефон. І не гадалося, що в таку халепу втрапить моя колега Анастасія Войтенко.

Погоджуюсь із порушеним Ксенією Ляпіною питанням щодо каналів у Телеграмі. 2020-й є піковим роком для саморозвитку через інтернет. Будь-хто здатен стати дизайнером, перекладачем, музи́кою, навіть журналістом, варто лише вивчати ту чи іншу дисципліну, користуючись необхідними ресурсами, а їх нині купа: сайти, блоги, особисті сторінки, створені за принципом «я вас навчу», навіть книжки про користування веб-павутинням. Та чи добрий це знак?

Продовжуючи тему «ТікТокізації», порушену Олександрою Чагарною,  мушу зазначити, що у сучасному світі це аж ніяк не дивно: соціальні мережі використовувались у політичних кампаніях чи просто як інформаційний майданчик з моменту їх появи. Згадаймо хоча б американську мережу для мікроблогінгу Twitter, яка 2009 року затягла у свої тенета американського бізнесмена і політика, нинішнього президента США Дональда Джона Трампа. Це і стало поворотним моментом у використанні такихмереж не тільки як засобів спілкування.