Чи спалахне моя зоря без «Зорі»?

Який вид спорту поєднує в собі видовищність, розум, азарт, міць, наполегливість? Звісно, футбол! Але в Україні він останніми роками занепадає. Навіть в вищій лізі країни кількість команд зменшується. Але ж футбол – це ще й імідж країни у світі. Боляче, що втрачаємо футбольні вершини, яких свого часу досягли з такими іменами, як Валерій Лобановський, Олег Блохін, чи такою зірковою командою, якою колись було київське «Динамо».

У 2014 році через військові дії на Сході України моя родина виїхала з Луганська. Дитячо-юнацька футбольна академія «Зоря» таких, як я, 14-річних хлопців, навіть не намагалася втримати. Доля кожного була у його власних руках. Так у моєму житті з’явився новий дім – академія дитячо-юнацького футбольного клубу «Металіст» у Харкові. Клуб з багаторічною історією, один із найстаріших в Україні, володар Кубка СРСР 1988 року…

Через те, що наш футбол залежить від однієї людини – президента клубу, який, у свою чергу, залежний від політики, донедавна процвітаючий клуб «Металіст» опинився в борговій ямі, а сам президент клубу перебував у розшуку… Такі, на жаль, реалії українського футболу. Звичайно ж, коштів на утримання клубу та нашої академії не стало.

У січні 2017 року ми, вже 17-річні, знову постали перед вибором: закінчити чемпіонат U-17 і шукати кошти на те, щоб десь і якось прихиститися у цьому прикрому футбольному господарстві або повертатися додому, в Луганськ, і «зав’язати» з футболом назавжди.

Отак у моєму  житті зруйнувалися світлі дитячі мрії. Але вони не вмерли, вони жевріють. Вірю в диво. Намагаюся зрозуміти суть прикростей. А вони, мені здається, через брак системності. Потрібна система підготовки футболістів: мають розвиватися дитячо-юнацькі спортивні школи і з них формуватися команди майстрів.

Звісно, результату «вже завтра» не буде, це робота на перспективу. Обов’язково потрібна підтримка держави. А сьогодні вона – мінімальна, якщо не мізерна. Розвиток дитячого футболу тримається на ентузіазмі тренерів і батьків. А на голому ентузіазмі без належної матеріально-технічної бази, без підвищення кваліфікації тренерів говорити про якийсь прогрес безглуздо.

Проте я і такі, як я, віримо, що попри труднощі, попри війну і безлад, Україна здатна повернути футбольну славу рівня Лобановського. А собі і таким, як я, часто повторюю слова мого кумира, Зінедіна Зідана, який закликає не опускати рук за жодних обставин і запевняє: «Талант – це тільки 20 відсотків успіху, 80 залежить від праці. І виживають найпрацьовитіші і найзатятіші».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company