Гаряче дихання Холодного Яру

…Мертвого Василя притягли до батьківської хати, зігнали туди всю родину, закрили знадвору і підпалили. На щастя, підоспіли холодноярці, родину врятували, пожежу загасили, а головного отамана Холодного Яру Василя Степановича Чучупаку поховали на центральному цвинтарі Мельників.  Так вогнем і мечем  чекістські загони душили спроби українських селян захистити себе від торжества бандитського більшовизму, збудувати самоправну незалежну державу.

З історичних джерел, публікацій професійних дослідників  і краєзнавців, спогадів наших краян можна з упевненістю потвердити: у Холодному Яру 1917-20-их років учергове  зроблено спробу відновити Українську державу, на зразок відродженої нашим славним земляком Богданом Хмельницьким Козацької республіки. І вкотре Холодний Яр став відправною точкою – місцем національного духу, козацької слави та звитяги, звідкіля розпочиналася  боротьба за державність у центральній Україні. Справдилися слова Великого Пророка Тараса Шевченка, який, розповідаючи про гайдамацьке повстання, вірив:

  …І повіє огонь новий
   З Холодного Яру.

Дуже часто події визвольних змагань у нашому краї помилково називають «Холодноярською республікою». Напевно, історики, публіцисти підхопили її з уст більшовицьких ідеологів, які спаплюжили боротьбу українців за свою незалежну державу, висміювали її, перекручували і приховували факти, подавати їх за приклад ледь не пасквільного «хуторянства». Ніколи не існувало ніякої «Холодноярської республіки», на відміну від Чигиринської, яку організував суботівський отаман-анархіст Свирид Коцур.

Так звані революції 1917 року відшуміли у столиці царської Росії, а в українській глибинці про них дізнавалися значно пізніше. І трактували по-різному. Значна частина українства бачила  шанс для відновлення української держави. Однак російські заколоти і перевороти принесли найстрашніше – голод. Війська, які ешелонами сунули на фронти світової війни через Україну, постачали з перебоями. Найперше, страждали села довкола залізниць і головних шляхів. Військові зі зброєю вимагали у селян харчів, залякували, а часом просто грабували. Інколи з них брали приклад і  місцеві торбохвати.

Сільські громади організовували загони самооборони, до яких залучали фронтовиків та сміливців із простих селян. Боронили свої села від мародерів, а деколи і від розбійницької влади. Вирішальним поштовхом до самоорганізації, а особливо військової,  слугувало створення на Черкащині  «Вільного козацтва», перший з’їзд якого відбувся в жовтні 1917 року. До славної  гетьманської столиці Чигирина прибули делегати з різних куточків України, Звісно ж, з’їхалися і представники холодноярських сіл, які згодом  впроваджувати український устрій у повсякденне життя нашого краю.

Один із перших  загонів створили у Мельниках, очолив його Олекса Чучупак. У селі добре знали великий рід Чучупаків. Його глава Степан Григорович, який одружився на Оксані Лівицькій, мав п’ятьох синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем’яна. Ще була донька Варвара, але згодом померла. Батьки зуміли дати дітям освіту. Хлопці вивчилися на вчителів. Петро викладав у Києві, писав музику, знався з Миколою Лисенком. Орест, Василь та Олекса вчителювали у навколишніх селах. Дем’ян був ще юнаком, навчався в школі та допомагав батькам по господарству. Старших братів  призвали на Першу світову війну, там Орест і склав голову. Першими у село повернулися Олекса та Василь, а пізніше з Києва у Мельники до батьків переїхали жити Петро з дружиною Ганною та донькою Лідою.

Загін самооборони охороняв село та Мотрин монастир. У 1918-му до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Добрий організатор, спершись на німецьку військову потугу, припинив війну, розпочав державну розбудову. Та коли союзникам перестали платити за службу,  вони,  за домовленістю з владою, вдалися до насильної контрибуції. І цим дуже налаштували проти себе людей. Холодноярці напали на німецький загін, відібрали награбоване, полонили німецьких солдатів. Наступного дня прибув каральний загін, полонених звільнили,  складене у Мотриному монастирі добро забрали, а хлопців роззброїли та покарали буками.

На той час додому повернувся Василь Чучупак – досвідчений вояка і на вроду гожий… Груди в нагородах. Одразу здобув повагу односельців – ті його обрали керівником, отаманом загону самооборони. Василь взявся за справу з розмахом. Чисельно збільшив загін, запровадив сувору дисципліну і вишколи, а найголовніше – чітко зорієнтував селян на боротьбу за Українську незалежну державу. Згодом загін перетворився на полк, а за рік –  на справжнє військо. Його поділили на чоти, сотні, курені та полки, які очолювали  досвідчені і  свідомі старшини-українці. Називали холодноярці себе козаками – гайдамаками Холодного Яру. Головною військовою базою став Мотронинський монастир, в якому  зібрали запаси зброї, харчів, амуніції і де постійно перебувала головна сотня. Її козаки першими  зустрічали ворога, а  за умовним сигналом монастирського дзвону з навколишніх сіл підтягувалася допомога.

Ось філіппіка з історичної «розвідки» радянських часів: «…Україна стала Вандеєю російської революції. Але навіть на цьому тлі шаленого бандитського розгулу, що захлеснув державний апарат, вирізнялися окремі вогнища, які були ідейними, політичними і тактичними центрами повстанства. Ці центри надихали повстанство до дальшої боротьби і керували нею. З числа цих центрів особливо відзначається горезвісний Холодний Яр, що внаслідок своєї тривалої та запеклої боротьби був для контрреволюційних елементів символом боротьби проти радянської влади. Були часи, коли Холодний Яр являв собою жовто-блакитний острів серед вируючого моря громадянської війни, який мав величезні , хоч і неорганізовані збройні сили…»

Мали холодноярці  двоє бойових знамен: одне – жовто-блакитне з написом «Полк гайдамаків Холодного Яру», а друге – чорне з написом довкола тризуба «Воля України або смерть» та  пророчі слова Кобзаря «І повіє огонь новий з Холодного Яру».

1918 рік минув без значних збройних сутичок. Холодноярці гуртували  сили, вели переговори з іншими повстанськими групами та підтримували українську владу на місцях. А вже наступного року у край  прийшла радянська влада з продзагонами, ЧК, комісарами і показала своє реальне «обличчя». Не одна родина залишилася без худоби, збіжжя, цінностей. Більшовики провели мобілізацію молоді, до влади на місцях дорвалися ледацюги і п’яниці, а подекуди й кримінальники.

Холодноярці повели партизанську війну, розганяли «комнезами», а найчастіше знищували непроханих «гостей». І поновлювали українську владу на своїх теренах. Повстанський рух розростався по всій Україні. Навесні до Холодного Яру привів загін осавул Війська Кубанського Федір Уваров, який об’єднався  із Василем Чучупаком.

1920 рік виявився значно важчим за попередні. Більшовики значними силами посунули на контрольовані території. Армія УНР відступила до Польщі. В Україні залишилися розрізнені повстанські загони та групи. На півдні Добровольча армія Врангеля перейшла в наступ. Загальна ситуація складалася не на користь українській справі.

Але повстанком Холодного Яру не здавався. Доброю новиною стало наближення загонів Першого Зимового походу армії УНР під командою Михайла Омеляновича-Павленка. 10 лютого Українське військо і козаки Полку гайдамаків Холодного Яру зустрілися у Медведівці, де на військовій нараді узгодили подальші спільні дії. Наступного дня у Мотриному монастирі відправили молебень за Україну і  вдалий похід. Перепочивши та поповнивши військові запаси, залишивши хворих та поранених, за три дні Українське військо вирушило в бік Дніпра, на Лівобережну Україну.

Один із березневих днів 1920 року став трагічним для Холодного Яру. У нерівному бою з більшовиками загинув головний отаман Василь Чучупак.

На Кресельцях (куток села Мельники), у хаті лісника призначили нараду отаманів. Зрадник таємно привів загін більшовиків, які оточили будинок, намагаючись полонити повстанців. Василь розігнав ворожу лаву з ручного кулемета і вирвався з оточення  на своєму арабському скакуні – кобилі Зірці. На пагорбі під лісом вершник повернув коня, щоб допомогти побратимам. Вистрілявши всі набої, останню кулю з револьвера пустив собі в скроню, перед тим вигукнувши: «Готуй, Холодний Яре, нових борців!»

Вже мертвого отамана більшовики по-звірячому  побили, зірвали одяг, прив’язали до коня і поволочили в село. У полон потрапив старший брат Петро, начальник штабу, та кілька головних отаманів. Їх пізніше закатувало місцеве ЧК….

Але боротьба за Українську державу  не припинилася. Головним отаманом холодноярці обрали  Івана Деркача «Чорноту», який гідно продовжував розпочату справу. Восени до повстанців із махновського Півдня привів Степову дивізію Кость Пестушко «Блакитний». На нараді вирішили об’єднаними силами вдарити на Черкаси, обравши головним отаманом «Блакитного». Повстанці звільнили від більшовицьких комун  хутори, села та містечка від Холодного Яру до Черкас. На місто напали вночі, червоні довго не опиралися, але згодом таки відступили. Далі спланували похід на Київ, але страшна звістка про «червоний терор», що накотився на Південь України, змусила степовиків повернутися у рідний край і боронити його від більшовицького свавілля. Холодна зима «розділила» холодноярців на менші групи, загнала зимувати у лісові криївки,  частина повстанців розійшлися по хуторах та селах.

Ще восени отамана Івана Деркача з важким пораненням доправили на лікування до Єлизаветграда (сьогодні Кропивницький), а отаманом обрали Івана Петренка. Навесні 1921 року він активно розпочав бойові дії проти радянської влади та місцевих запроданців. Повстання підтримали й інші отамани.

Зауважимо, що керівники повстанського руху були переважно надзвичайно молоді. Той-таки отаман Василь Чучупак загинув двадцятип’ятирічним, устигнувши здобути такий бойовий досвід, що вистачило б не на одне життя. Отаман Кость Пестушко «Блакитний» та  осавул Юрій Горліс-Горський «Залізняк» мали по 22 роки, сотник Іван Компанієць – 24 роки. Із таких молодих людей складалося ледь не все повстанське військо.

На початку серпня 1921-го чимало холодноярців на чолі з отаманом Першого полку Іваном Петренком, знесилившись від бойових дій,  зголосилися на «амністію», яка насправді була чекістською спецоперацією з придушення антирадянських масових проявів і ліквідацією авторитетних селянських лідерів.  У лісі Холодного Яру залишилися найсміливіші, загартовані боротьбою патріоти, міцні духом і вірою у свою справу. Разом із чоловіками активну участь у боротьбі за Українську державу брало жіноцтво. І не лише в розвідці, у шпиталі чи на кухні. Чимало жінок не поступалися чоловікам  у стрільбі та володінні шаблюкою. Були й такі, що водили за собою в походи по 150 –200 козаків.

Як свідчать радянські джерела, до початку 1922 року з «українським бандитизмом» було покінчено. Нескореним лишався Холодний Яр. Навесні сюди знову поодинці чи групами йшли невдоволені більшовицької владою, потерпілі від чекістського терору. Повстанці, як і раніше, звільняли села, контролювали місцеву залізницю, блокуючи пересування підрозділів Червоної армії та ВЧК. Селянський рух за волю і свободу знову набув розмаху.

Тоді чекісти підготували продуману операцію з ліквідації керівного складу повстанців під назвою «Заповіт». Вони використали запроданців, імітувавши нову повстанську групу з великими планами, і знову спробували заманити в пастку холодноярських отаманів та козаків. Частково задумане вдалося, але кілька досвідчених, навчених життям керівників опору зі своїми вірними козаками не повелися на чекістську наживку. Про них  Василь Шкляр написав свій знаменитий роман «Чорний ворон». Автор називає їх «залишенцями», але в Холодному Яру воли лишалися «лісовиками»…

Довший час більша частина українців взагалі не чула про боротьбу за Українську незалежну державу в Холодному Яру 1917 – 1920-их років. Правду про події замовчували, знищували і фальшували. Учасник повстанського руху Юрій Горліс-Горський «Залізняк» видав історичний роман «Холодний Яр» в еміграції. Звісно, радянському читачеві ця книга була недоступною….

З тих героїчних пір минуло століття. До Холодного Яру знову потягнулися  тисячі українців – пошанувати своїх Героїв, вклонитися їхнім  могилам, доторкнутися до славної історії своїх дідів-прадідів.

Осягнути  всю його велич.

З нього знову віє «огонь новий»…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company