Кодують на поразку?

Соцмережами шириться інформація про ініціативу спорудити в Києві пам’ятник Іванові Богуну – на території військового ліцею, який носить його ім’я. Вже й відомий творець: вінницький скульптор Анатолій Бурдейний – автор монументальних робіт, встановлених у Вінниці та Україні. Є й фото майбутнього пам’ятника: вершник, що тримає в руці оголену шаблю. Правда, наче з доброго дива – та зброя… вістрям донизу. Загальновідомо: шабля донизу, які і гвинтівка багнетом у землю, означає відмову від боротьби. Простіше кажучи капітуляцію.  В історії нашої монументальної культури таке вже траплялося. І теж з національними героями України. 28 серпня 1968 року ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР постановили спорудити в Умані пам’ятник Іванові Гонті і Максимові Залізняку. Легендарний скульптор Іван Гончар створив такий пам’ятник, виготовив макет. Але ніхто не брався його ставити. Влітку 1971 року я у складі неофіційної депутації від уманців побував у майстерні Івана Макаровича. Нас було троє і ми хотіли вияснити причину.

– Проєкт пам’ятника не схвалили в ЦК, – пояснив Гончар.

– А чому? – допитувалися ми.

– Бо шаблі в руках моїх Гонти і Залізняка вістрям догори.

– Але ж на багатьох пам’ятниках комонні радянські полководці з оголеними шаблями вістрями догори, – не заспокоювались ми.

– Їм можна, а нам – ні, – зітхнув Іван Макарович.

Отак, незважаючи на постійні домагання громадськості, пам’ятник  47 (!) років не ставили. З них 24 роки – вже в Незалежній Україні. Аж після Революції Гідності, у 2015 році його таки спорудили. Як свідчило офіційне повідомлення, композицію виконав скульптор І. Зарічний «за ескізним проєктом Народного художника України І. Гончара».  Насправді ж пан Зарічний геть змінив Гончаревий художній замисел: відкинув ідейний зміст його пам’ятника. Гонта Зарічного вже тримає шаблю вістрям донизу, а Залізняк підняв угору прапорець завбільшки з носову хустинку (теж, либонь, знак про здачу в полон?).

А яким же постає скульптурне втілення Івана Богуна у військовому ліцеї його імені? Пам’ятник на вид – швидше коневі, аніж вершникові. Принаймні славетний козацький полководець у цій композиції десь на другому плані, губиться. А про зміст її годі повторюватися: не відтворено у ній прагнення зброєю здобувати свободу, а є отой ота горезвісна печать капітуляції.

На спорудження пам’ятника, кажуть, потрібно близько трьох мільйонів гривень. Немає сумніву, такі гроші знайдуть. Розщедриться на це діло хтось із грошовитий хохлів (аякже ж, «увіковічення української звитяги»!), пристане до гурту «благодійників» і 5-та колона в Україні (раз шабля вістрям донизу, значить хахли знают свайо мєсто). Ті, кому суверенна і незалежна Україна кісткою в горлі, добре тямлять, що атмосфера капітулянтства, навіяна антиукраїнською пропагандою і підсилена художніми засобами, намножатиме суспільну анемію, «диванні сотні», обивательство «уставшіх от войни». Не захисників Батьківщини, а ухилянтів і потенційних колаборантів.

В Україні не перевелися талановиті, патріотичні скульптори, здатні створити достойні, глибокі за змістом пам’ятники нашим національним героям, які символізуватимуть нашу волю, а не розволіклість, нашу силу, а не безсилля, нашу міць, а не пароксизм «капітулянства». Маємо рішуче і зорганізовано противитися, щоб на нашій землі не виростала «волі нашої отрута» – символи, які деморалізують людей, кодують їх на поразку.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company