КОМУСЬ – ЗЕМЛЯ, А КОМУСЬ – ХОЧ У ЗЕМЛЮ

Чесно кажучи, йшов на цей форум з мимовільним упередженням. Покликала туди не стільки сама тема, скільки повага до знайомих шанованих українських науковців, які те поважне зібрання ініціювали і готували.

Бо що за радість обговорювати чи забезпечить земельна реформа селянсько-фермерське господарювання, після того як влада вже благословила свій, «нібито-лібертаріанський» варіант земельного ринку? Коли парламентська більшість зі швидкістю кінної навали ухвалила у першому читанні доволі неоднозначні і таки загрозливі для українського села зміни до земельного законодавства. Навіть якщо наші владні «младореформатори» при цьому бліц-прориві до ринку і пустили повз вуха всі доводи, пояснення та застереження профільної вітчизняної науки, громадських об’єднань сільгоспвиробників, – що можуть змінити оті «розмови навздогін»? Коли повітря довкола вітчизняних владних олімпів таке наелектризоване, аж гуде нестримним очікуванням благословенної  щедрої зливи. Не у вигляді рясного дощу, звісно, а сподіваними «хлябами небесними» грошви. Он і Тимофій Милованов, міністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства, несе трубним урядовим гласом благу вість: мовляв, лише за три місяці наступного року продаж сільгоспугідь дасть близько 9 мдрд грн додаткового зростання ВВП, а через рік «зростання очікується на рівні додаткових 30 млрд грн».

То й справді, який результат навіть значущих групових заяв і вкрай важливих застережень, коли їх не чують? Це наче гукати у хвіст літаку, що вже набирає розгону на злітній смузі летовища.

Так думав я і, вочевидь, помилявся.

ООН нам допоможе

Схоже, у притомних противників нинішнього  ринкового штурму і натиску з’явився вагомий аргумент, здатний різко остудити надміру розгарячілих апетитами високопосадових землепродавців. І в нашому випадку саме цей аргумент може заступити навіть наші традиційні останні доводи незгодних – масові акції протесту, майдан, а то й спіритичну реінкарнацію Коліївщини. Бо сила цього аргументу неабияка: за ним де-факто – світ, а де-юре – Об’єднані Нації. І втілився він у Декларації про права селян та інших осіб, які працюють у сільських районах, ухваленій 73-тьою сесією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй  17 грудня 2018 року.

Власне, цей документ став центровим у полі зору громадського форуму «Права селян на землю: чи убезпечить земельна реформа селянсько-фермерське господарювання в Україні», організованого Громадською спілкою «Українська мережа сільського розвитку», Європейською координацією «Via Campesina» (глобального селянського руху для захисту своїх прав і сприяння проведенню сільськогосподарської політики та земельної реформи в інтересах дрібних фермерів) й Інститутом економіки та прогнозування НАН України.

Попри те що декларація, під якою стоїть підпис представника України, вже рік як чинне джерело міжнародного права, наша громадськість має про неї вельми приблизне уявлення. Що ж до перспектив ратифікації цього документа Верховною Радою України, то тут цілковитий «туман яром по долині». Ті у нинішній владі, від кого ця процедура залежить, нею геть не переймаються. Ба більше – взяли щодо цього безстроковий тайм-аут. Принаймні до ринкового обігу сільгоспземель – точно. Надто великі ставки на цю всеукраїнську торговицю зроблено. І не тільки нашими вітчизняними «калитками».

«Зелень» у землю!

Володимир СІДЕНКО, науковий консультант Українського центру економічних і політичних дослыджень ім. О.Разумкова, виокремив і структурував міжнародні «групи інтересу» з невситимими апетитами до української ниви. Серед зацікавлених, зокрема, – ті держави, які накопичили величезні запаси доларів США і мають хронічний профіцит платіжного балансу. Тенденція до курсового «схуднення» американської валюти поставила ці країни при необхідності бодай частково перетворити оті авуари банківського паперу у значно надійніші активи. І українська земля може стати для них порятунком. Для того ж таки Китаю, з його гігантськими валютними «покладами» – понад трильйон доларів. Чи для Саудівської Аравії, яка готова витратити на купівлю українських угідь сотні мільярдів нафтодоларів. Та й для нашого східного сусіда, який не пожаліє для такої повзучої експансії мільйони «зелених». Тому не треба бути медіумом чи футурологом, щоб уявити, як ця навала грошви без труда скупить гамузом не просто нашу ниву, а нашу територію. Тим паче за таку ціну, яка навіть звіддалік не тицяється до жодного справді європейського земельного цінника. Але на яку нині ревно моляться наші жадібні до разової вигоди чиновні «купи-продайники».

Є, на думку Володимира Сіденка, ще одна група, для якої українська земля – дуже ласа і жадана пожива. Експерт називає її «симбіозом міжнародних фінансових спекулянтів і міжнародних інвестиційних банкірів». Хоча, додає, «між ними інколи дуже важко виявити різницю». І нинішній варіант земельного ринку, нав’язаний владою, найбільше сприяє саме цій консолідованій групі,  переконує поважний економіст.

За його оцінкою, світова економіка переживає серйозні структурні зміни, спричинені Четвертою промисловою революцією. А тому стимулюється як той наркоман, що задля підтримки «нормального стану» вже не може обійтися без щораз більшої «дози». Адже роками випускалися трильйони доларів для підтримування зростання, і тепер надлишок роботи банкнотного друкарського станка просто ніде розмістити. На світовому ринку грошей суттєва перевага пропозиції над попитом. До того ж світ лише на початках цієї промислової революції, і неможливо достеменно визначити, які її напрями принесуть найбільший зиск і яку віддачу дадуть конкретні проєкти. Це також дуже серйозно стримує можливості продуктивних інвестицій. Тому нині земля для міжнародних інвесторів – як рятівний берег для корабля у бурю. «Це гарант прибутків, бо ж ціна на неї сьогодні занижена і її можна за рахунок певних операцій збільшити у кілька разів. По суті, забезпечивши потенційним інвесторам колосальні прибутки – як кажуть, на рівному місці, з нічого. Звісно, таке зростання ціни на ринку відіб’ється збільшенням вартості сільгосппродукції. Це спричинить колосальні порушення макроекономічної рівноваги, знецінення доходів громадян, суттєво обкрає їхню купівельну спроможність».

Але проблема ще й у тому, прогнозує експерт, що ці інституційні інвестори вдадуться до своїх звичних механізмів. «Скажімо, випустять так звані похідні цінні папери під землю, як це вони вже робили під нафту. І тоді земля стане не фактором виробництва, а фактором фінансових маніпуляцій».

Світ постав перед реальними планетарними загрозами міграційного колапсу. Новітні обсяги і темпи вимушеного переселення вражають: уже пішов лік на мільйони мігрантів. І ця криза, переконаний Володимир Сіденко, лише загострюватиметься, бо до нинішніх воєнних біженців і трудових переселенців додаватимуться кліматичні мігранти. За прогнозами експерта, через підвищення рівня Світового океану нині близько 40-ка країн світу перебувають у зоні ймовірного затоплення. А це ще сотні мільйонів потенційних утікачів. Тому, вважає економіст, деякі міжнародні організації всерйоз задумуються над тим, де б цей огром переселенців розмістити. Їм уже й тепер потрібен певний земельний фонд. І у цій геополітичній грі Україні відведено роль потенційного «донора території».

«Я не проти зняття мораторію на купівлю-продаж сільгоспугідь, – пояснив свою позицію експерт. – Власники землі, безумовно, повинні мати право продати її, якщо не мають у ній потреби. Але для цього вже є справді ефективні механізми, закріплені досвідом. Державного земельного фонду чи земельного банку цілком достатньо, щоб розв’язати цю проблему. Та питання у тому, що пропоновані нині зміни до законодавства виписано у цілковито іншій ідеології». Яка фактично дасть «зелене світло» в Україну всім згаданим проблемам.

«Мене, звісно, тішить отой пропагандистський «шарм», яким супроводжували ухвалення у першому читанні цих законодавчих змін, – іронічно підсумовує Володимир Сіденко. – «Кінець комунізму», «кінець епохи рабства»… Зазвичай творці таких гучних фраз силкуються прикрити ними якісь інші цілі. До слова, приблизно такою ж фразеологією супроводжувалася в Російській імперії реформа Петра Столипіна. У поєднанні з фактором війни це призвело не до поразки комунізму, а до його перемоги у 1917 році. Давайте пам’ятати уроки історії».

Допомога чи закабалення?

Стурбованість українського експерта примножує експерт американський. Фредерік МЮССО, директор з питань політики Оклендського інституту, що в американському штаті Каліфорнія, визнаний фахівець у сфері земельних відносин, продовольчої безпеки і сільського господарства, не перший рік пильно стежить за просуванням земельної реформи в Україні, публікуючи у соцмережах розлогі фахові коментарі. Зокрема, у листопаді цього року на сайті Оклендського інституту з’явилася публікація пана Мюссо під промовистим заголовком «Україна, земля «баш на баш». У ній автор стверджує, що Україна стала фактичною заручницею МВФ та інших світових фінансових донорів а відтак – сліпою виконавицею їхньої волі, яка більше нагадує жорсткий диктат. І ринок землі, його сьогочасна модель, запропонована українським урядом,  у цій кабальній схемі – чи не рушійний фактор. Аналітик відверто здивований нинішніми «занадто стрімкими» темпами його запровадження. Так само, як і намірами української влади узаконити надмірну концентрацію земель в одних руках. На думку пана Мюссо, запропоновані законодавчі механізми не дають жодних гарантій, що земельні масиви не опиняться у власності іноземців – найперше через заволодіння акціями українських підприємств, які матимуть право скуповувати землі. «Побоювання громадськості, пов’язані із зосередженням найпродуктивніших сільськогосподарських земель у руках глобальних аграрних бізнесових груп, цілком обґрунтовані, –  пише американський дослідник. – Частину цих земель уже сконцентровано в руках олігархів та західних гравців… Очевидно, що за президента Зеленського Україна слугує західним інтересам, свідченням чого є дозвіл на захоплення власного аграрного сектору». І робить сумний висновок: «Хоча умови надання західної допомоги є звичайними у світовій практиці, спосіб примусу України до форсування продажу власних земель та створення земельного ринку є безпрецедентним випадком у сучасній історії. Залишається незрозумілим, як українці, включаючи сім мільйонів фермерів, отримають вигоду від такого продажу. Досвід проведення програм структурної перебудови в усьому світі застерігає, що такі реформи посилять зовнішній корпоративний контроль над економікою України, одночасно загострюючи в країні бідність і нерівність».

Організатори громадського форуму запросили пана Мюссо до Києва, але той не зміг прибути. Проте надіслав учасникам своє відеозвернення «Щодо захисту прав селян на землю в Україні». Знову назвав майбутній продаж української землі «безпрецедентним явищем», до якого Україну «змусили» «під тиском іноземних інтересів», включно зі Світовим Банком, МВФ і Європейським банком реконструкції та розвитку. І виокремив  щонайменше 4 причини, щоб нам непокоїтися запропонованою урядом моделлю обігу сільгоспугідь. По-перше, «це не та реформа політики і не ті зміни, які потім можна повернути назад», зате це класичний «продаж курки, що несе золоті яйця». По-друге, «це серйозна атака на суверенітет країни». По-третє, прагнення «саморегульованого ринку», а відтак неминучого знищення «менш ефективного фермерства», яку ініціатори земельного ринку в Україні, зокрема й зарубіжні, подають як досягнення ринкової економіки, – така  перспектива не витримує жодної критики, «бо базується на дуже вузькому розумінні ефективності, що не бере до уваги важливі соціальні й екологічні аспекти і проблеми». По-четверте, за умови масштабної корупції та неефективного управління важко вірити, що масовий продаж земель сільськогосподарського призначення відповідатиме інтересам населення, бо, як свідчить досвід деяких країн, навіть реальне економічне зростання не гарантує вселенських вигод, якщо їх мають змогу безперешкодно розділити між собою окремі «вибранці».

Фредерік Мюссо рішуче заперечує аргументацію міжнародних донорів, які силують Україну до земельного ринку, – про те, що, мовляв, така «повна гармонізація» України зі стандартами ЄС збільшить урожайність і прибуток. Бо «у багатьох європейських країнах фермери фактично здебільшого орендують землю на якій працюють». А щодо ефективності агрогігантів, то вона, запевняє аналітик, дається надміру високою, якщо не страшною, ціною. «І у США, і  в Європі ефективність великих сільськогосподарських підприємств часто забезпечується за рахунок експлуатації найманих працівників, які живуть і працюють у жалюгідних умовах, – стверджує аналітик. – Високоефективне використання пестицидів та мінеральних добрив повсюдно впливає на якість води. У французькій Бретані доступ до пляжів мали б закрити через поширення зелених водоростей, викликане нітратами, які шкодять людям і дикій природі. «Монсанто» програє у судових справах, ініційованих людьми, які захворіли на рак через гліфосат. Всюди зростає попит споживачів на продукцію, вироблену у сталий спосіб, безпечний для людей та довкілля. Громадяни вимагають життєздатності сільської місцевості, незабрудненого довкілля, а не сільськогосподарських підприємств індустріального типу, які руйнують наш сільський спосіб життя, негативно впливають на біорозмаїття».

Американський експерт завершив своє відеозвернення сподіванням: «оскільки чужі голоси стають усе гучнішими у закликах до продажу української землі», то «українці встануть разом на захист свого найважливішого надбання і зможуть домогтися того, що їхній голос буде почуто».

Декларація ООН: суть

Саме час представити ту таємну юридичну зброю в руках опонентів нинішнього законодавчого варіанту земельного ринку, про яку вже згадував.

Учасниця громадського форуму Рамона ДУМІНІЧУ, європейська координаторка «Via Campesina», запевняє: Декларація ООН про права селян та інших осіб, які працюють у сільських районах, –  значною мірою заслуга їхнього масового руху, представленого на всіх континентах і у 21-ній країні.

За словами пані Думінічу, цей документ збагатив людські права новою категорією: до вже відомих п’яти – соціальних, культурних, економічних, політичних та цивільних – додав шосту: права на природні ресурси. І земля тут посідає значуще місце.

Читач, озброєний інтернетом, може без труда ознайомитися з декларацією на сайті ООН. Для цього не обов’язково володіти англійською, достатньо зайти на російськомовну сторінку (російська, як відомо, одна із робочих мов ООН). Ми ж відтворимо тут лише одну, 17-ту статтю цього документа, бо вона безпосередньо стосується нашої теми. Тому, до слова, на неї часто посилалися й учасники форуму. Цитуємо мовою оригіналу, позаяк офіційного українського перекладу декларації нам, зрозуміло, не вдалося знайти ані на сайті Верховної Ради України, ані на сайтах органів центральної виконавчої влади.

Статья 17

1. Крестьяне и другие лица, живущие в сельских районах, в соответствии со статьей 28 настоящей Декларации обладают, индивидуально и/или коллективно, правом на землю, включая право на доступ к земле и расположенным на ней водоемам, прибрежным морским акваториям, рыболовным угодьям, пастбищам и лесам, их устойчивое использование и управление ими для достижения достаточного жизненного уровня, создания места для жизни в условиях безопасности, мира и достоинства и развития своей культуры.

2. Государства принимают надлежащие меры по ликвидации и запрещению всех форм дискриминации, связанных с правом на землю, включая те из них, которые являются следствием изменения семейного положения, отсутствия правоспособности или отсутствия доступа к ккономическим ресурсам.

3. Государства принимают надлежащие меры по обеспечению юридического признания прав владения и пользования землей, включая традиционные права владения и пользования землей, которые в настоящее время не защищены законом, учитывая существование различных моделей и систем. Государства защищают законные права владения и пользования землей и обеспечивают, чтобы крестьяне и другие лица, работающие в сельских районах, не подвергались произвольному или незаконному выселению, а их права не отменялись или ущемлялись каким-либо иным образом. Государства признают и защищают системы общинного владения землей и присущие им принципы коллективного пользования и управления.

4. Крестьяне и другие лица, работающие в сельских районах, имеют право на защиту от произвольного и незаконного вынужденного перемещения со своей земли, или традиционного места проживания, или от других природных ресурсов, используемых в их деятельности и необходимых для обеспечения надлежащих условий жизни. Государства включают во внутреннее законодательство положения о защите от вынужденного перемещения, соответствующие нормам международного права прав человека и международного гуманитарного права. Государства вводят запрет на произвольное и незаконное принудительное выселение, уничтожение сельскохозяйственных угодий и конфискацию или экспроприацию земель и других природных ресурсов, в том числе в качестве меры наказания или средства или метода ведения войны.

5. Крестьяне и другие работающие в сельских районах лица, которые были произвольно или незаконно лишены своих земель, имеют право, индивидуально и/или коллективно, совместно с другими или в составе общины, на возвращение на свои земли, которых они были произвольно или незаконно лишены, в том числе в случае стихийных бедствий и/или вооруженных конфликтов, и на восстановление доступа к природным ресурсам, используемым в их деятельности и необходимым для обеспечения надлежащих условий жизни, в тех случаях, когда это возможно, или на получение справедливой, адекватной и законной компенсации в тех случаях, когда их возвращение не представляется возможным.

6. Сообразно обстоятельствам государства принимают надлежащие меры по проведению аграрных реформ в целях содействия обеспечению широкого и справедливого доступа к землям и другим природным ресурсам, необходимым для того, чтобы крестьяне и другие лица, работающие в сельских районах, могли иметь надлежащие условия для жизни, и в целях ограничения чрезмерной концентрации земель и контроля над ними с учетом их социальной функции. При распределении государственных земельных участков, рыболовных угодий и лесных делянок приоритет должен отдаваться безземельным крестьянам, молодежи, рыбакам-кустарям и другим сельским работникам.

7. Государства принимают меры, направленные на обеспечение охраны и устойчивого использования земель и других природных ресурсов, используемых в их производстве, в том числе посредством агроэкологии, и обеспечивают условия для воспроизводства биологических и других природных ресурсов и циклов.

«В Україні не йдеться про якесь насильницьке, збройне відбирання землі, – наголосила Рамона Думінічу, коментуючи, зокрема, і цю статтю декларації. – – Але, як на мене, ситуація у вас куди гірша: землю як основний ресурс у селян, малих фермерів відбирають на рівні законодавства. Тобто створюється інструмент, який узаконює цей процес. Тимчасом в декларації йдеться про те, що держави повинні вживати всіх необхідних заходів, щоб аграрні реформи, надаючи широкий доступ до землі та інших природних ресурсів, гарантували мешканцям сіл адекватні умови існування. Зокрема, обмежити надмірну концентрацію землі в одних руках. Таким чином, якщо нинішня українська влада узаконить запропонований механізм земельного ринку, ми будемо вимушені повідомити про порушення Україною статей декларації та про недотримання урядом своїх зобов’язань».

«Україна також підписала цей документ і взяла на себе зобов’язання виконувати програму сталого розвитку до 2030 року, – уточнила Матильда БОГНЕР, голова Моніторингової місії з прав людини Управління Верховного комісара ООН з прав людини в Україні. – Імплементація, виконання цієї декларації і є інструментом яким чином забезпечити цей розвиток саме в Україні».

Вже рік, як Декларація ООН про права селян та інших осіб, які працюють у сільських районах, стала повносилим джерелом міжнародного права, але, повторюся, Верховна Рада України й досі не спромоглася її ратифікувати, а відтак зробити частиною нашого законодавства. Тепер ясно: норми цього документа не вписуються у ті законодавчі рамці, які нині нав’язують суспільству апологети земельного розпродажу, переважно оптового.

Зачастимо у суди?

«Імплементація цієї декларації – складний процес», – коментує Рамона Думінічу і посилається на ту ж таки статтю 17. Базові умови, щоб дотримуватися її норм, каже експертка, чіткі і недвозначні. «Перша і найголовніша зачіпає загальну стратегію щодо землі, що ясно бачить майбутнє, прогнозує та оцінює всі наслідки, які спричинять нинішні рішення. І таку стратегію необхідно розробити, тісно співпрацюючи з усіма зацікавленими організаціями, зокрема з тими, що представляють інтереси фермерів та інших сільгосптоваровиробників –  суб’єктів прав на землю».

За словами пані Думінічу, тут мусить цілковито панувати прозорість й інклюзивність, а не їхня симуляція.  «У цьому законодавстві має обов’язково зазначатися, яким чином враховуватимуться права та визначатимуться пріоритети малих та великих господарств, – пояснила правник. –  Ми повинні бачити прозорий інструмент доступу до ринку сільгоспугідь. Не щось надскладне й незрозуміле для звичайних користувачів, а цілковито прозору систему – щоб уникнути можливих спекуляцій та різноманітних схем. Щоб забезпечити доступ до ринку землі звичайним малим фермерам і водночас обмежити можливості на цьому ринку для агрохолдингів та великих землевласників – зокрема купувати і перепродувати землі. Бо відсутність балансу на цьому ринкові створює умови для нерівності прав, а відтак і для бідності… Маємо й надалі боротися проти фінансових інтересів транснаціональних корпорацій та організацій».

Свій спіч європейська координаторка «Via Campesina» підсумувала без протокольно-дипломатичних крутнів: «Україна має великий досвід як відстоювати свої права, тому потрібно озброюватися, зокрема й нормами цього документа міжнародного права, щоб аргументувати свою позицію і свої законні вимоги до держави. Для світу загалом це буде величезною втратою, якщо українці програють цю боротьбу за власні права і селяни залишаться без землі. Організація, яку я представляю, тут для того, щоб забезпечити українським селянам та малим фермерам у цьому питанні підтримку і солідарність – на національному рівні, на рівні Європейського Союзу та ООН».

Схоже, Україна, яка й так нині серед сумного лідерства за кількістю позовів її громадян до міжнародних судів, наражає себе на ще один масовий і затратний судовий клопіт. Але хіба це обходить нинішніх ініціаторів земельного чи то базарювання, чи розбазарювання? Не вони ж зі своїх глибоких кишень виплачуватимуть імовірні багатомільйонні компенсації співгромадянам-позивачам. Держава обдиратиме себе як липку за оці самоправні експерименти слуг своїх. За цю «гру лібертаріанського розуму», що накликає біду.

«Ухвалюючи закон, який регулюватиме обіг земель сільськогосподарського призначення, ми повинні виходити з того, що це не тільки ресурс, де формується капітал. – не приховує стурбованості академік Валерій ГЕЄЦЬ, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України.  –  Це ресурс, у якому, крім економічної, є щонайменше екологічна та соціальна складові. Та й багато чого іншого, пов’язаного із землею. Тому проблема значно ширша за ту, яку колись розв’язували законодавством про приватизацію в інших сферах економічного життя. Нинішнє завдання багатокритеріальне. Наші державницькі рішення врешті-решт мають сформувати такого господаря на землі, який дбатиме і про людину, і про прибутки, і про екологію, і про багато чого іншого, пов’язаного із землею. Ми не можемо допустити на цьому етапі надзвичайної концентрації і монополізації. Ми не можемо залишити поза межами розв’язання проблем із землею величезну кількість людей, які нині живуть на сільських територіях. Оскільки переважно там формується наша ідентичність, а це теж чільне питання для фахового наукового обговорення і відпрацювання пропозицій».

Учасники громадського форуму ухвалили резолюцію. І звернення до Офісу Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Ради національної безпеки та оборони України, в якому, зокрема, зазначили: «У ході широкої пропагандистської кампанії українському народу нав’язується думка, що відкриття ринку землі допоможе залучити інвестиції і, можливо, сприятиме додатковому економічному зростанню. Якщо так і відбудеться, то результатами такого зростання скористаються виключно нові великі власники землі. А селяни, які продадуть свої ділянки, щоб розв’язати нагальні життєві проблеми, за короткий час поповнять маргінальні соціальні прошарки, які вимагатимуть від держави значної і постійно зростаючої соціальної допомоги. Надання такої допомоги ляже важким тягарем на державний бюджет і через збільшення податків – на плечі українського суспільства. Йому ж залишаться й катастрофічні наслідки такої моделі «зростання» – істотне зростання цін на продовольство внаслідок підвищення цін на земельні ділянки, деградація земель та загальне погіршення екологічної ситуації, зменшення місць прикладання праці на селі, прогресуюча соціальна диференціація та загострення соціальних конфліктів, втрата перспектив господарювання на власній землі для майбутніх поколінь та руйнація соціальних основ української національної культури».

РЕЗОЛЮЦІЯ

Громадського форуму «Право селян на землю: чи убезпечить земельна реформа селянсько-фермерське господарювання  в Україні»,

м. Київ, 26 листопада 2019 р.

Форум представників фермерських господарств, особистих селянських господарств, домогосподарств, які займаються землеробством та тваринництвом, організацій громадянського суспільства та представників академічної громадськості,

посилаючись на Конституцію України, де у статті 13 вказується, що земля є об’єктом права власності Українського народу, а держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання,

беручи до уваги Декларацію ООН про права селян та інших осіб, які працюють у сільських районах, у статті 17 якої зазначається, що селяни мають право на землю, а держави вживають належних заходів щодо забезпечення широкого і справедливого доступу до землі для того, щоб селяни могли мати належні умови для життя,

виходячи з мети обмеження надмірної концентрації земель і встановлення суспільного контролю над ними з урахуванням соціальної функції земельної власності,

будучи стурбованими недостатньо виваженим з точки зору інтересів суспільства і не підготовленим належним чином в організаційно-правовому відношенні  запровадженням ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення відповідно до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення  № 2178-10 від 10.10.2019 р., прийнятого у першому читанні 13.11.2019 р.,

заявляє таке:

1. Невизначеність вітчизняної моделі сільського господарства та зволікання з розробленням механізмів ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення, як основного засобу формування такої моделі, тривалий час служили підставою для збереження мораторію на купівлю-продаж землі. Це вступило в суперечність з правом селян продати свою земельну ділянку і спричинило появу тіньових схем привласнення землі та її насильницького захоплення (рейдерства). Продовження  мораторію в цих умовах є недоцільним.

2. Законодавче регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення слід було б здійснювати не шляхом внесення змін і доповнень до існуючих нормативно-правових актів, як це пропонується взятим за основу законопроектом №2178-10, а через прийняття окремого Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», який включатиме вимоги до покупців, умови здійснення трансакцій, обмеження концентрації земельних ділянок «в одних руках», зобов’язання щодо цільового і безпечного використання земельних угідь, збереження їх родючості тощо.

3. Ринковий обіг землі має реалізувати пріоритет суспільної функції земельної власності – забезпечення права нації на продовольчу безпеку і права селян на гідні засоби для існування. При ігноруванні суспільного значення землі за її нерегульованого ринкового обігу вона стане суто фінансовим активом для інвестування з метою спекулятивного збагачення та посилить  монокультуризацію аграрного сектору. Це створюватиме загрозу продовольчому суверенітету держави, а відтак – національному суверенітету.

4. Землі сільськогосподарського призначення, які зараз належать державі, не підлягають продажу, а залишаються у державній власності для залучення молоді і майбутніх поколінь до сільськогосподарської діяльності, сімейного фермерства, вирішення гендерних проблем у землекористуванні, задоволення потреб у господарюванні на землі для спеціальних категорій громадян тощо.

5. Купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення необхідно запроваджувати поетапно – після створення відповідно до закону спеціального державного органу з регулювання обігу сільськогосподарських земель  та його регіональних відділень. На українському земельному ринку продавцем земельної ділянки може бути будь-який її власник, а коло покупців має чітко регулюватися державою.

6. На першому етапі впродовж семи-десяти років:

  • право власності на земельні ділянки можуть набувати (за черговістю): а) громадяни України, які проживають на території розміщення цих ділянок, працюють безпосередньо у сільському господарстві, мають сільськогосподарську / фахову освіту та /або термін професійного стажу не менше 5 років; б) територіальні громади; в) держава в особі спеціально створеного з цією метою органу;
  • громадянин України, який відповідає зазначеним вище вимогам, може придбавати у власність не більше 200 га угідь для ведення сільськогосподарської діяльності у вільно обраній ним формі господарювання (сімейна ферма, фермерське господарство, господарське товариство, кооператив, агрокорпорація тощо). Забороняється перепродаж придбаної ділянки упродовж перших 7  років;
  • слід запровадити систему фінансових механізмів для цільового кредитування громадян України на придбання с.-г. угідь на пільгових умовах та на модернізацію господарської діяльності на засадах агроекології;
  • з метою запобігання швидкому та неконтрольованому перерозподілу земельної власності на користь несільськогосподарських суб’єктів господарювання, а також іноземних фізичних та юридичних осіб запровадити тимчасові обмеження щодо операцій з внесення земельних ділянок як забезпечення цивільно-правових зобов’язань, а також як внесків до статутних фондів господарських товариств.

7. За підсумками першого етапу запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення умови купівлі-продажу земельних ділянок та механізми функціонування ринку землі можуть бути переглянуті.

8.  Верховній Раді слід зупинити розгляд законопроекту № 2178-10 від 10.10.2019р., оскільки він суперечить Добровільним керівним принципами ФАО щодо відповідального регулювання питань володіння і користування земельними та іншими ресурсами (2012р.),  ключовим положенням Декларації ООН про права селян та інших осіб, які працюють у сільських районах (2018 р.), загальному плану дій ООН у Десятиліття сімейних фермерських господарств (2019-2028 рр.), програмному документу Комітету глобальної продовольчої безпеки ООН «Агроекологічні й інші інноваційні підходи в підтримку сталого сільського господарства і стійких продовольчих систем, що підвищують рівень продовольчої безпеки та якість харчування» (2019 р.), і  звернутися до міжнародних організацій ООН – ФАО, Управління Верховного комісара з прав людини, Комітету глобальної продовольчої безпеки ООН; Європейського Союзу з проханням висловити свою думку щодо відповідності цього законопроекту міжнародним принципам світової продовольчої безпеки, досягненням глобальних Цілей сталого розвитку, захисту прав людини, збереження навколишнього середовища, запобіганню зміні клімату тощо.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company