Марії Скляр 21 рік. З 2014-го, відколи почалася війна, дівчина волонтерить. Зізнається, за цей час багато чого навчилася: плести маскувальні сітки, творити ляльки-мотанки – символічні обереги. А ще збирала необхідні речі та кошти на різну амуніцію нашим воїнам. Каже, ніхто не закликав її до цієї праці – це голос ізсередини.

– Але щось-таки спонукало Вас взятися за цю справу?

– Коли ще в школі нас запитували хто ким хоче стати, завжди чесно відповідала, що маю особливу тягу до професії, де могла би бути особливо корисною людям. Після закінчення школи обрала фах психолога. Навчаюся в Київському лінгвістичному університеті.

– Окрім звичних онлайн-занять, займаєтеся самоосвітою?

– Звісно, вступила на спеціалізовані інтернет-курси, а ще читаю професійну літературу та практикую зі своїми знайомими, рідними, які потребують психологічної підтримки. Нині дуже багато платформ надало безкоштовні тренінги, лекції та книги для українців. Намагаюся цією можливістю щонайбільше скористатися.

– Вдається застосовувати отримані знання на практиці?

– В Умані, де нині перебуваю, залишила свій номер у волонтерському пункті, пропоную свою допомогу як психолог. Телефонують і місцеві жителі, і переселенці. А у вільний час повертаюся до давніх навичок: разом з мамою плетемо маскувальні сітки.

– Ваші послуги психолога платні?

– Та ні, безкоштовні! Яка може бути плата у такий час? Маємо єднатися, підставляти одне одному плече. Хай навіть, тендітне… А мої сеанси і мені допомагають: підтвердити практикою набуті знання, збагатитися новими знайомствами, добрими друзями. Щиро прагну наснажити кожного упевненістю, оптимізмом, атже нині, в тяжких умовах кровопролитної війни, ми не лише боронимо свою землю – ми творимо справді світле майбутнє, гідне життя оновленої цивілізованої європейської країни.