Технологічний тимчасовий міст, збудований  через Керченську протоку, як  помічний  для зведення авто- і залізничної магістралі із Росії до Криму, зазнав льодової атаки. Став перешкодою на шляху дрейфуючих торосів з Азовського у Чорне море. Працюють криголами, але фарватер і досі у полоні криги. У протоці застрягло близько сотні російських суден, повідомляє інформаційна служба сайту «Крим. Реалії Daily».

Цікаво, що саме крижані шторми разом з льодовими глибами зруйнували і перший Керченський міст. Його збудували щойно після визволення півострова від німецьких фашистів – з матеріалів, заготовлених окупантами. Міст так само рекордно завалився – на 107-й день. Добре, що ним хоч устигла промчати радянська делегація, яка поверталася з Ялтинської конференції союзників по антигітлерівській коаліції.

Першими, хто загорівся ідеєю мосту, були англійці, ще на початку минулого століття. Плануючи «шовковий шлях» з Лондона до Делі. Для початку проклали дном Керченської протоки телеграфний кабель. Але для того, щоб до Індії пішли залізничні каравани, необхідно було спорудити ще один міст – через Ла-Манш. Потужностей і фінансів на такий розмах не вистачало.

До Другої світової війни про кримський міст замріялося Сталіну. Плани були сильними, та  радянська сталь – слабкою. Пізніше ідею Сталіна підхопив Гітлер. Тоді ще союзницька Німеччина виготовила для великого друга СРСР мостові конструкції. Їх разом з будматеріалами завезли на півострів. А потім справу продовжили сталінські ударники: склепали міст нашвидкуруч, і вже тим прирекли на катастрофу –  не встигли ретельно забетонувати всі опори. Але головну руйнівну роль, повторюся, зіграла стихія: багатотонні тороси прямо-таки стяли могутні мостові опори.

За спостереженнями синоптиків, льодова обстановка 1944 року, місячні температурні показники, дуже нагадують нинішні погодні умови. Правда, льодові тороси слабші. Але і технологічний міст у порівнянні зі зруйнованим радянським – як сірник проти стовбура.

Сталін поспішав, споруджуючи Керченський міст. Потрібна була додаткова артерія для стратегічного маневру військами. Спішить і Путін. Потрібна продовольча артерія з Кримом, який стрімко деградує, як і в повоєнні сталінські часи. А ще Путіну потрібен міст як опора під його провалений кримський авторитет. Бо поромна переправа захлинається від навантаження навіть у штиль, а в негоду іншого берега доводиться чекати годинами, що розтягуються на добу, а то й на дві. Під кінець другої декади лютого у черзі на пором зібралося понад тисячу вантажівок. З російського берега водії, протестуючи, перекрили під’їзну дорогу.

Керченський міст, за задумом путінських пропагандистів, має  відіграти ту ж роль, яку свого часу грала для Брежнєва Байкало-Амурська магістраль. БАМ зі своїм завданням упорався. Він додав емоційного пієтету у затхлу стайню Радянського Союзу. Але сьогодні радянська гордість лежить мільярдним непотребом у забайкальській тайзі. З Керченським мостом у Путіна виходить ще гірше. Енергоміст уже провалився. Незважаючи на пропагандистські запевнення, півострів хронічно недоотримує електроенергію з Росії, хоча особисто Володимир Путін обіцяв її надлишок.

Кримчани вже третій рік надихаються Керченським мостом. Пропагандистські марафонці і стомлені глядачі в очікуванні другого дихання. Треба поспішати, а то може так трапитися, що Путін не встигне виконати обіцянку. Зійде з дистанції…

Україна, можливо, більше, ніж Росія зацікавлена у добротній побудові Керченського мосту. Після того, як ми повернемо півострів, по ньому втікатимуть «визволителі», а потім з Росії везтимуть товари і ресурси, як компенсацію за завдані окупантами збитки.