«МУНДУРНЯ»

Потрапив якось в одне цілком цивільне міністерство на врочисте засідання. Зайшов до зали і не те що отетерів – розгубився. Одразу стільки фірмових піджаків з погонами, усілякими знаками, нашивками на лацканах і рукавах, блискучих зірок і ґудзиків я в житті не бачив. Отож, прийшовши до тями, сів і почав з цікавістю розглядати зал та прикидати, хто є хто. Де високе начальство, а де нижче, хто з них «високоблагородіє», а хто так, на побігеньках. Та й взагалі, як до них звертатися? Що у цій ієрархії головне: зірки чи нашивки? Їхня величина чи колір? Піджаки чи спідниці? Ото ребус!
Хоча якщо заміряти величину зірок на погонах, то ті, хто тоді вмостився у перших рядах, були всі як один у маршальських званнях. У крайньому випадку – генералами армії. Уявіть собі такого у сурдуті при погонах і лампасах, при зірках і нашивках у своєму міністерському робочому кабінеті. Ось він грізно зводиться з крісла усією монументальною поставою, суне назустріч вам маршальським поступом, засліплюючи золотими зірками на півплеча та подзвонюючи шпорами… Не знаю, як вам, а мені вже моторошно.

А ще коли пробуєш бодай «навскидку» порахувати, у скільки отой фірмовий «сурдутик» з усіма супутніми наличками та брязкальцями обходиться державній скарбниці – в голові тьмяніє від цифр. Можливо, для них це дрібниці. Подумаєш: кілька тисяч туди, кілька сюди – не збідніємо… Як сказати? Бо якби ж то йшлося тільки про міністра чи керівника відомства. У них же до десятка «замів-помів», кілька десятків, якщо не сотень, різних начальників і їхніх підлеглих у столичному офісі, ще й не менше в областях. І на кожному «мундур» з голочки. І зірки, зірочки, нашивки, нашивочки та з п’ятірню завширшки лампаси на штанах… І все це штампується, тчеться, шиється, вишивається та пришивається за рахунок державного бюджету. Словом, набирається власників цих різнокольорових погонів і фірмових штанів не на одну армію. На 5 українських фронтів! Усі ці знаконосці у фірмових кітелях і спідницях добре вгодовані. При машинах. При солідних державних зарплатах. З секретарками, масажистами та іншою челяддю.

Де ще є таке у світі? Як де – у Росії, Білорусі, в деяких азійських країнах СНД. У Північній Кореї, звісно. У нас це – з часів імператорських «табелів о рангах», але більше атрибутів – од вусатого генералісимуса. А він знав, для чого погони на чиновницьких плечах. Вони – як знаки влади над людьми. І безсумнівна настанова: «Ти – начальник, я –дурень»

То, можливо, хоча б за нинішніх фінансових злиднів наша верховна влада візьме на себе труд ухвалити повну демілітаризацію і депогонізацію усіх цивільних міністерств і відомств? Не думаю, що від цього лісівники, транспортники, ветеринари, пожежники, залізничники, рибалки, шахтарі та інші носії хвацької уніформи і великих золотистих погонів працюватимуть гірше. Вони ж люди державні, присягу службовця давали. А якщо не давали – то точно підписували, бо так велить закон, і за цим відповідна служба пильно стежить.

Правда, один із носіїв такого кітеля переконував мене, що форма дисциплінує. Отакої! А я наївно гадав, що високий обов’язок держслужбовця зобов’язує, зарплата стимулює і додає енергії. А, виявляється, – «мундур» з погонами? Тепер знаю, чому оті «мундурні», зазвичай, такі безпорадні у буденній чорновій роботі, коли у цивільних костюмах. Не відчувають магічної сили сурдута! Як вічні лакеї, з яких раптом здерли золочені лівреї.

А лакей – воно завжди лакей. Навіть з кокардою на лобі.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company