Mustsee: 10 фільмів про журналістику

П’ятий курс. Той момент, коли вже напрацював на заліковку і пізнав ази професії. Перефразовуючи Шиллера: «Студент зробив свою справу, студент може відпочивати».

За браком домашніх завдань і теплої погоди моя зимова відпустка перетворюється на знайомство з Його Величністю Кіно. Чай, сандвічі і ковдра стають найближчими друзями. Залишається обрати щось для перегляду. Гм,.. може фільми про журналістів? Тема, беззаперечно актуальна, стала звичною для кінематографа. То які із кінонадбань другого тисячоліття про «акул пера», ручки, мікрофона і планшета варто додавати у торрент-трекер уже і сьогодні?

  1. «Життя Девіда Гейла / The Life of David Gale»; реж. Алан Паркер, 2003 р.

Професор Девід Гейл – активний прихильник заборони смертної кари в штаті Техас – звинувачується у зґвалтуванні і вбивстві ідейної подруги. Втім, сам він не визнає провини, про що і розповідає журналістці Бетсі Блум, яка зявляється у в’язниці, аби записати інтерв’ю. Дівчина теж має сумніви і навіть знаходить докази непричетності Гейла до злочину. Та чи не запізно?..

Алан Паркер майстерно вплітає інтригу й елементи трилера у, на перший погляд, банальний байопік. Режисер дає зрозуміти: навіть декількох інтерв’ю-сесій недостатньо, щоб повністю осягнути трагедію однієї людської долі.

Чому цей фільм? Перше знайомство з ним пам’ятаю фрагментарно: фестиваль «Ніч кіно» десь на Шота Руставелі, обійми прохолодних крісел, напівсонні глядачі і бозна-який стаканчик кави. Моїми енергетиками були виконавці головних ролей Кевін Спейсі (Гейл) та Кейт Вінслет (Бетсі). Неперевершена акторська гра і нетривіальний сюжет бадьорили краще за кофеїн. За декілька тижнів ми все ж таки зустрілися вдруге, у сприятливішій атмосфері. І жоден з нас не пожалкував про це побачення тет-а-тет.

  1. «Фрост проти Ніксона / Frost/Nixon»; реж. Рон Говард, 2008 р.

Авантюрний та амбіційний Девід Фрост, ведучий розважальних шоу-програм в Австралії та Британії, зголосився «вкусити» політичних оглядачів і колег-журналістів за найболючіше місце. І цим місцем був Вотергейт, а його дієвою особою – президент Річард Мілхауз Ніксон. Заручившись підтримкою трьох друзів – «нишпорок-проноз» Рестона, Берта і Зелника – укладає контракт про інтерв’ю, яке або зробить з нього знаменитість, або прирече на вічне жебракування.

Кінопраця Рона Говарда прийдеться до вподоби тим, кого цікавить мистецтво бесіди і пускання шпильок, а також історичний контекст згаданих подій.

Чому цей фільм? Я дотепер захоплююся професією телеведучого-інтерв’юера. Завжди стильний, гострозубий і красномовний, він може витягнути зі співрозмовника неочікуваний ексклюзив. Але з дивана все здається легшим. Натомість, коли я спробував втілити побачене на екрані самотужки, вийшло трохи краще, ніж незграбно. Тож фільм «Фрост проти Ніксона» може дати декілька суттєвих порад як інтерв’ювати і не «заінтерв’юватися».

  1. «Сортування / Triage»; реж. Даніс Танович, 2009 р.

Кіноісторія боснійця Даніса Тановича про двох друзів-фотокореспондентів актуальна навіть за 8 років після прем’єри, адже війни не змінюються, проте назавжди змінюють людські долі. Кадри військових операцій у Курдистані доповнюють спокійні, на перший погляд, види рідного міста головного героя. Насправді тут, за тисячі кілометрів від буремного Сходу, кипить значно жорстокіша битва. Між професією і душею, між дружбою і зрадою, між жовтою і блакитною картками…

Фільм починається фразою: «There’s no pattern to wholivesordies in war. In war people die because they do. There’s nothing more to it than that» («Не можна сказати: ось цей на війні виживе, а цей – загине. На війні люди вмирають. І все»).

Чому цей фільм? Чи згадує про конструкцію фотокамери або особливості побудови кадру журналіст, який карбує на плівку останню мить свого життя? Впевнений, що ні. Однак повторенню такої зайвої інформації присвячується левова частка універських лекцій. Результат – заняття з фотожурналістики замінювалися на рандеву в їдальні. Лекторам варто було б звернути увагу на цю стрічку і розпочинати вступні пари на перших курсах саме з перегляду «Сортування». Фільм, на відміну від викладача, відповів досить однозначно на моє запитання: піймати смерть в об’єктив чи врятувати того, хто конає і потребує твоєї допомоги?

  1. «Ромовий щоденник / The Rum Diary»; реж. Брюс Робінсон, 2011 р.

Комедійна відеокартина за романом гонзо-майстра всіх часів і народів Гантера Стоктона Томпсона розкриває глядачеві історію Пола Кемпа – письменника, журналіста й авантюрного шукача пригод на п’яту точку в одному флаконі. Пол змінює хмарочоси Нью-Йорка на пуерториканський клімат, щоб допомогти місцевій газеті «Daily News» уникнути закриття.

У випадку, якщо хтось нарікатиме на занадто відверту легковажність «Ромового щоденника», нагадайте невдоволеному думку Гантера Томпсона стосовно журналістики загалом: «Виберіть будь-який день, зробіть групове фото десяти найкращих журналістів Америки – і ви отримаєте пам’ятник людській потворності».

Чому цей фільм? Поціновувачі гамірних компаній підтримають мене: у колі друзів стрічки про боротьбу із системою, душевні муки та високопрофесійні стандарти просто «не зайдуть». Ризикуєш опинитися в ситуації, коли демонструється початкова мізансцена, а позаду вже чутно позіхання чи й хропіння друзів. З «Ромовим щоденником» все навпаки: тут і акторський тріумф Джонні Деппа, і магія femme fatal, і трохи про журналістів все ж таки. Коротше, такий кінококтейль буде актуальним у будь-яку пору року.

  1. «Медіастан / Mediastan»; реж. Йоханнес Уолстром, 2013 р.

Документальна стрічка стала своєрідною відповіддю-протестом Джуліана Ассанжа на фільм «5-та влада». По ту сторону екрана п’ятірка журналістів подорожує Середньою Азією, щоб висвітлити рівень свободи слова в країнах регіону та домогтися публікації секретних документів організації WikiLeaks. Упродовж усього відеоряду вони натикаються на відмовки і побоювання працівників редакцій оприлюднювати скандальні записи.

Суперечливість і дискусійність фільму виявляється вже у тому, що троє з команди журналістів – представники російських медіаструктур. Тому питання достовірності та об’єктивності зображуваного лишається відкритим.

Чому цей фільм? Переглянувши його на сервісі Youtube, відчув себе шостим членом екіпажу, якого просто не взяли у подорож до ще однієї країни із закінченням «-стан». Не треба бути Капітаном Очевидність, щоб вкотре стверджувати про більший вплив нехудожнього кіно, реальних зйомок на свідомість глядача. Що мене розчарувало? Ассанж забуває, звинувачуючи США у «купівлі» європейських та азійських ЗМІ, що така мила йому РФ анітрохи не краща. Тому увесь маніпулятивний флер фільму псує враження. Однак, не порівнявши дві протилежні точки зору, ніколи не отримаєш диплом журфаку. Отака безвихідь…

  1. «5 влада / The Fifth Estate»; реж. Білл Кондон, 2013 р.

Акторський дует сивого Бенедикта Камбербетча і занадто довірливого Даніеля Брюля розкриває історію того-таки проекту WikiLeaks. Чи то журналісти, чи хакери Джуліан Ассанж і Даніель Домшайт-Берг створили унікальну платформу, покликану викривати корупцію та обман у вищих ешелонах влади. Розкриття таємних відомостей уславлює вчорашніх програмістів, але згодом кожен з них поодинці визначає для себе, де та особиста межа неповернення, за яку не варто навіть перехилятися. І що важливіше: тотальна боротьба за чесну журналістику чи журналістику честі й людяності?

«5-та влада» зображує Ассанжа радше як корисливого маніпулятора, ніж борця проти Системи. Зрозуміло, чому стрічка не сподобалася оригінальному прототипу.

Чому цей фільм? «Що за несмак? Забагато Асанжа в дайджесті!», – скажете ви. І навряд чи матимете слушність. Творець «Вікілікс» – ключова персоналія сучасності. Якщо є сумнів, прочитайте біографію Джуліана, а потім згадайте, за чим проводять вільний час ваші батьки. Двогодинний фільм – це аргумент на користь новітніх ЗМІ, що вже сьогодні переганяють за популярністю телебачення. Однак, робінгудство і бажання розкрити всесвітню правду може приховувати банальну жагу популярності, втішання репостами. Розчарую: це немає нічого спільного з журналістикою.

  1. «Стрінгер / Nightcrawler»; реж. Ден Гілрой, 2014 р.

Це кіно можна легко сплутати з роботою новинного репортера, який патрулює місто вночі разом із поліцейськими. Більше того, це кіно можна сплутати з життям. Здається, що подряпаєшся, а з поранення потече правда. Правда очима стрінгера Луїса Блума, який без зайвих вагань перетягне ваше тіло під гарний ракурс операторської камери. А німим свідком буде лише лос-анджелівська ніч і червоний маслкар, що нестиме свого водія на черговий інцидент…

Декому з критиків головний герой нагадав Патріка Бейтмана – протагоніста фільму «Американський психопат». Хай там що, але дикі, впалі очі Блума, який женеться за сенсаційністю, довго не виходили з моєї пам’яті.

Чому цей фільм? Я звик, що стрічки, в яких поєднуються ніч і автомобілі, радше романтичні, медитативні. Але ця – мов грабіжник в одному з кварталів ДВРЗ: б’є забороненими прийомами по найслабших точках тіла. «Стрінгер» – не тільки про зниження в журналістів моральної планки під впливом рейтингів, тут мова більше про споживачів. Звичайних людей, прикутих увечері до телеекранів в очікуванні шоку, вбивств, сексу чи яскравого меш-апу з усієї планетарної брудноти. Стає страшно за майбутнє, тому що вислів «попит породжує пропозицію» лишається актуальним.

  1. «Вбити гінця/ Kill the Messenger»; реж. Майкл Куеста, 2014 р.

Американський журналіст-розслідувач Гері Вебб у якийсь момент «копнув» там, де глибоко і без спецзнаряддя не обійтись. Серією статей у виданні «San Jose Mercury News» під назвою «Темний Альянс» він фактично звинуватив ЦРУ у причетності до  наркотичної контрабанди і торгівлі зброєю з нікарагуанськими контрреволюціонерами. Маючи в арсеналі лише побачені й почуті від свідків подробиці, Вебб швидко зіткнувся з недовірою і цькуванням колишніх колег по журналістиці.

Історія борця за правду випередила ассанжівську «WikiLeaks» на 7 років. Проте, на відміну від Джуліана, Гері Вебб не знайшов іншого виходу, як повністю розчаруватися у професії. Безсилий перед обставинами, він обрав єдине рішення – вийти з гри.

Чому цей фільм? Я поставив за мету переглянути кінороботу Майкла Куести після підготовки матеріалу про найгучніші «інвестигейти» ХХ століття у США. Справа зачепила не стільки масштабом, скільки самим фактом неприкритого медіакілерства товаришів по зброї. Зачепила дикою абсурдністю у той момент, коли, здавалося б, журналіст має набити на тілі «найкращий з найкращих», витягнути з морозилки пляшку пива і спустити безліч грошей на вироби з якогось TV-Divan. Нагадаю, ситуація з Гері Веббом відбулася у Штатах – славнозвісному оплоті демократії. Годі щось казати про Україну.

  1. «Шлях до кліру: саєнтологія і вязниця віри / Going Clear: Scientology and the Prison of Belief »; реж. Алекс Гібні, 2015 р.

Документальна робота за мотивами книжки Пулітцерівського лауреата Лоуренса Райта. Кіновикриття проводить глядачів крізь час: від зародження діанетики і міфів про заморожених людей, скинутих в жерла вулканів мільйони років тому, до сучасної Церкви Саєнтології, медійними представниками якої служать Джон Траволта і Том Круз.

Як розповів один з героїв інтерв’ю, коли тебе ногами по голові б’є людина, яка має статус подібний до Папи Римського, – починаєш сумніватися у власній непогрішності. Раджу всім тим, хто вірив і продовжує вірити. Будь-кому, у будь-що.

Чому цей фільм? Під час перегляду, склалося таке враження, ніби дивлюся продовження «Із широко закритими очима» десь у арт-хаусному кінотеатрі на Подолі. Щоправда, без Ніколь Кідман, але з бенефісом Тома Круза. Натягнута сектантська посмішка актора, його патетичні виступи у церковному лігві саєнтологів… Смертельне танго зі здоровим глуздом. До таких історій не підготуєшся, їх «вживаєш» швидко і без зайвих прелюдій, мов високоградусний алкоголь. Опісля, коли настає протвереження, можна легко розчаруватися в житті. Але краще не забувати, що саме криза віри і призвела до всього зображеного у документалістиці Алекса Гібні.

  1. «У центрі уваги / Spotlight»; реж. Томас Маккарті, 2015 р.

Кінострічка заснована на реальних подіях, що відбувалися в м. Бостоні у 2000-х роках. Журналісти газети «The Boston Globe» з анонімних джерел дізнаються про випадки сексуального насилля над дітьми, яке практикують священики місцевої католицької церкви. Команда розпочинає розслідування, що приводить до значно ширшої мережі релігійних збоченців.

Нашуміла історія протистоянь «акул пера» і представників духовенства сподобалась членам Американської кіноакадемії, які не пожаліли фільмові Томаса Маккарті головної нагороди. Під час вручення «оскарівської» статуетки на сцені разом з акторами Майкла Резендеса був присутній один із журналістів ініціативної групи «Spotlight».

Чому цей фільм? Найсолодша мить успіху мого внутрішнього провидця – коли «завангував» «оскарівську премію» для фільму за день до церемонії. А наступного ранку обережно шукав записану трансляцію, щоб не наштовхнутися на спойлери. Переглядав фільму з тим палким азарт, який відчуваю від захоплення екранізованими сюжетами американських коміксів. Командний дух, що заряджає слідкувати за перипетіями. У момент найбільшої невдачі – така зневіра, аж руки опускаються. Насамкінець – суттєва допомога від персонажа з табору супротивника. Як за канонами кожної коміксової історії, на переможців Сил Добра чекає хепі-енд. Так було і з журналістами газети «The Boston Globe», лише невеличка ремарка: жертви священиків – цілком реальні. На жаль.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company