Кирила Поповича можна назвати щасливцем чи навіть «пестунчиком долі»: вже у 18 років відкрив приватну музичну студію, а через рік мав власний «лейбл» (фірма звукозапису, компанія чи група компаній, яка займається записом, розповсюдженням та просуванням аудіоматеріалів).

Схоже, його долю було визначено з колиски: Поповичі – відома у Шаргородському районі Вінниччини музична родина. Не дивно, що й Кирило з дитинства захопився танцями та музикою. Вчився грати на акордеоні в  Шаргородській музичній школі. І вже дев’ятилітком створив свою першу пісню – не просту, а у стилі реп. Записав її на касетний магнітофон… Нині, згадуючи ті композиторські потуги, поблажливо сміється. Але  погоджується: це все-таки були оті перші щаблі мистецького спинання…

Три роки тому Кирило замешкав у столиці: пощастило познайомитися з наставницею, колегою, педагогом, організатором, композитором, виконавицею Іриною Безою.

– Тоді я вже був вокалістом музичного колективу «G.P»(«Great People»), який заснував мій брат Григорій, – розповідає Кирило. – Створюючи студію, бралися за все власноруч. Починали з покинутої «кінобудки».  Родинною толокою. Перебудовою, дизайном займався наш батько та ще один мій брат Олексій. Отак і з’явилася студія звукозапису.

– Хто тебе найбільше надихав до музики?

– Завжди і всюди – Григорій. Він не просто мій брат, він мій кумир. А ще надихає кохання. І, ясна річ, зразки світового музичного мистецтва. Коли працюємо над гумористичними композиціями – за зразок беру і люблю слухати Макса Коржа.

– В яких жанрах та стилях працюєте?

– Пробуємо різні жанри. Більше того, зазвичай робимо мікс – від двох до шести жанрів в одному трекові. Нині якраз працюю над альбомом в жанрі dub-step, rap, pop, hip-hop.

– З відчуттям кризи чи творчого вигорання вже доводилося запізнатися?

– Звісно! Цього нема лише в тих, хто не працює. Часто здавалося, що вже ось вона, мить творення чогось особливого, вартісного. Але наступного ранку, коли «переспав» з тим новонародженим «шлягером», виявлялось, що… млинець глевкий. І тоді знову все спочатку…

– Де черпаєш енергію?

– Моя енергія – у  ясному розумінні того, що музика це моє. Я не просто пишу власну і записую чужу музику – я живу цим процесом і від нього набираюся снаги. Музика – мій накращий, найвірнішій друг. У радості і в горі.