Знайомий світ щезнув. Пронизливий свист ракети забрав його назад, у минуле.Те, що оточувало роками, звичні очам вулиці міста, його будинки, люди, образи та обриси власних рідних стін стали кришталем в руках жорстокості. Рідне стало нічим. Рідне зникло.

Коли намагаєшся зберігати спокій, виринаєш із зажерливих пазурів паніки та страху, тіло мимоволі пускає шкірою холодні краплі поту, колючі мурахи, відчуття слабкості. Мозок вагається: помістити своє щастя та мирне життя у тривожну валізу, чи боротися до останнього за те, чим хочеш наповнити довколишній світ.

Порожнеча навкруг починає продукувати спустошеність. Але для кожного відчуваються різноманітні форми присутності.

Ця виставка стала епіцентром відчуттів, розмов, спостережень, переживань, досвіду, що випліскувався зі скалічених та понівечених душ. В її експозиції не лише роботи, які руйнують порожнечу зали, але й історії авторів, їхня присутність на кожному полотні.

Присутність війни теж залишає свій відбиток на білосніжному тлі рваним папером, бетоном, вишивкою на тканині чи пакеті, будинками з піску та скла, крихтами землі та необробленого дерева. Війна і непокора насиллю збурюють свою пульсацію життя – на противагу пустці відсутності. Коли все зупинилося, життя завмерло, тебе оточують лише сірі, самотні стіни, та навіть давно знайомі речі стали попелом, світло починає бавитися тінями та дає проблиски віри й надії.

Проєкт «Форми присутності», представлений у столичному Мистецькому арсеналі, – це не просто виставка. Це енциклопедія людських почуттів, це анатомія співпереживання, це болючі знаки війни, які гартують волю і ніколи не змусять стати навколішки.