НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН

Закарпаття. Одвіку люди тут жили з лісу: він годував, зігрівав, оберігав. Ліси – безперечно, найбільший природний ресурс краю. Це загальновідомо. Окрім усього іншого, вони виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, кліматорегулюючі функції. І не лише у регіоні. Не даремно саме карпатські ліси називають «Зеленими легенями Європи».

Проте гірські екосистеми (витоки річок, полонини, ліси) настільки вразливі, що дуже легко переступити оту межу, за якою починається катастрофа. Те, що відбувається останнім часом, вже нагадує інформаційні повідомлення з фронту. Достатньо прочитати заголовки новин: «На Закарпатті вирубали 100-літній дубовий ліс», «Через 10 років лісу в українських Карпатах не буде…», «Українські Карпати тотально «лисіють»: вражаюча аерозйомка»… А ще не так давно край називали Українською Швейцарією. Саме з цього порівняння і розпочалася розмова з професором Федором ГАМОРОМ.

ГАМОРЗ досьє «ГРІНЧЕНКО-ІНФОРМУ»
Гамор Федір Дмитрович  – вчений-еколог, доктор біологічних наук, професор, академік Академії екологічних наук України, заступник директора Карпатського біосферного заповідника (КБЗ).
Народився 28 березня 1951 р. у високогірному селі Верхнє Водяне Закарпатської області. Присвятив життя вивченню, збереженню та примноженню природних багатств Українських Карпат, розвитку, становленню і міжнародному визнанню КБЗ, колектив якого очолював понад чверть століття. Автор багатьох книжок, статей та численних публіцистичних матеріалів. Ініціював прийняття Карпатської конвенції, домігся включення букових пралісів Карпат до Переліку об’єктів Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО, обґрунтував необхідність ухвалення низки природоохоронних законів України, а також відповідних рішень уряду та парламенту України. Організатор багатьох резонансних міжнародних науково-практичних конференцій із проблем сталого розвитку та збереження етнокультурної спадщини Карпат. Заслужений природоохоронець України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Почесний працівник туризму України, почесний громадянин міста Рахова та румунського міста Вішеу-де-Сус.

– Якщо брати до уваги еколого-природничий і культурний аспект, то порівняння Закарпаття зі Швейцарією дуже доречне. Природа – унікальна, багатонаціональні культурні і етнічні традиції, люди працьовиті, мають величезний інтелектуальний і культурний потенціал… Але якщо глянути під іншим кутом, в сенсі організації суспільного життя, то у нас тут величезна різниця. Мені неодноразово доводилося бути у Швейцарії, багато років співпрацювати зі колегами-науковцями у питаннях збереження і охорони природи. Пригадую слова мого друга, директора Швейцарського федерального інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень (WSL) Маріо Броджі: «У Швейцарії є два ресурси – камінь і вода. А у вас ресурсів значно більше. Зокрема, лісові, які мають, у тому числі, значний рекреаційний потенціал. Але ви, українці, живете трішки гірше ніж ми». Ось і виходить – люди трудолюбиві, ресурс є, а позитивного результату нема.

– Чому так?

– Очевидно, це пов’язано з організаційно-управлінськими проблемами. Ось нещодавно у ЗМІ поширилася інформація про те, як Швейцарія позбулася «сміттєвої» проблеми.

У їхніх горах – скрізь абсолютна чистота. А у нас? Кругом купи покидьків, річки перетворилися на сміттєпроводи. Чому нам не застосувати швейцарський досвід? Чом не організувати систему збору і переробки сміття? Потрібне належне державне управління: контроль ситуації, застосування до порушників штрафів, санкцій. Задля цього великих затрат не треба. Навпаки, за правильної організації – ще отримаємо прибутки. Але, як бачимо, запозичення такого позитивного досвіду нікому не треба. І ця «сміттєва» проблема фактично зводить нанівець увесь наш потенціал.

– Якщо проїхати місцями проведення так званих лісоексплуатаційних заходів, побачимо купи порубочних рештків, «місячні ландшафти» після суцільних вирубок. Пригадую, під час науково-практичної конференції, яку організовував КБЗ у 2003 році, згадуваний Вами Маріо Броджі наголошував: після катастрофічних паводків, що прокотилися Швейцарією двісті років тому, в країні заборонили суцільні рубки. Відтоді таких масштабних водних катастроф вони не знають. Ваш погляд: яким має бути лісокористування в Українських Карпатах?

17121147_17120713_106878_image_large– Належна організація лісокористування та й взагалі природокористування – друга величезна проблема нашого унікального краю. Так, Маріо тоді наголошував, що у старі часи і в них був споживацький підхід до лісокористування. Згодом швейцарці зрозуміли проблему. Справді, 200 років у них суцільні рубки не проводять. Хоча кубомасу деревини там заготовляють набагато більшу, ніж у нас на Закарпатті. (Але – хто може назвати реальні цифри лісозаготівлі в Україні, включно з браконьєрськими рубками? – А. М.). Проте у швейцарців ліс залишається лісом. Тобто, там є система сталого лісокористування, різні вибіркові рубки, в межах природного приросту.

– Але вітчизняні лісівники традиційно заявляють про «недоруб», що вони рубають деревини значно менше за річний приріст…

– Нам заявляють, що в Карпатах річний приріст становить 5 м3 на гектар, і лісівники не заготовляють й половини від річного приросту. Однак рубки вони ведуть не по всій площі. Суцільними вирубками знеліснюють великі території. «Лисі» гори створюють неабияку небезпеку виникнення катастрофічних стихійних явищ. Про це науковці попереджали, зокрема й, на Міжнародній конференції «Екологічні та соціально-економічні наслідки катастрофічних явищ у Карпатах».

– Які головні негативні наслідки проведення суцільних вирубок?

– Найголовніше – знеліснюється територія, відтак порушується гідрологічний режим. В горах завжди випадали рясні дощі, вони й надалі випадатимуть. А ліс – крони, кореневі системи дерев, мохи – утримують значну частину дощової води, особливо надлишкову. Ця вода поступово надходить до річок і паводкова хвиля не утворюється. А на знелісненій території маса опадів моментально стікає вниз до потоків, річок. На крутосхилах це біда.

А ще через швидкий стік і неможливість затримки води пересихають криниці. Такого в нас раніше не було. А нині, на лихо, – звичне явище. І цю напасть принесли не лише суцільні вирубки. Щоби взяти високогірний ліс, стирлували гори дорогами, трелювальними волоками перерізають традиційні водотоки. Важка техніка утрамбовує ґрунти. Вода не накопичується в землі, а навпаки – на відкритій безлісій місцині миттю випаровується. От і маємо сухі колодязі. Але найстрашніше – ерозія. Оці мільйони кубометрів тонкого шару родючих ґрунтів, що століттями утворювалися у складних гірських умовах, миттєво змиваються. Річища замулюються. Особливо в низинних районах. І не лише у Закарпатті. Якщо в угорському Сольноку захисна дамба раніше була заввишки у 10 метрів, то у 1998 році, аби захистити місто від паводку, її довелося вдвічі наростити. У Греції є таке сумне прислів’я: кози з’їли гори. Виявляється, інтенсивний спаш гірських луків викликає серйозні ерозійні процеси. А у нас це не рідкість, а тут ще й суцільна рубка: земля змивається, залишаються скелі, які за декілька поколінь стануть непридатними для життя. Хижацьке винищення лісів – це не лише порушення екологічної рівноваги. Наші гори втрачають рекреаційну привабливість. Бо люди, які приїжджають сюди відпочити, бачать лисі гори, сліди вирубок, бруд, сміття. Візьміть як приклад район поблизу Говерли, якщо на неї сходити з боку Лазещини.

– Я пам’ятаю, який там потужний красивий праліс був: величезні ялиці, смереки, явори…

– Були, а тепер нема: геть усе вирізали. Люди цим обурені. Але що з того? На це ніхто не реагує…

lis_1Зі спогадів. Осінь 2003 року. Разом з представником рахівської районної влади, який тільки-но повернувся із закордонного стажування (вивчав розвиток зеленого туризму), стоїмо на перемичці між вершинами Говерли і Пертроса. Мій супутник натхненно розповідає про майбутні туристичні перспективи гірської Рахівщини. Напевне, аргументованіше, ніж Остап Бендер переконував мешканців Васюків щодо їхнього світлого майбутнього. Аж тут повз нас проходить група туристів-школярів з Коломиї. І їхній керівник з гнівом розповів про побачене тут-таки – про вирубані праліси. «І це при дорозі на національну святиню – Говерлу! Знайшли місце!», – обурювався педагог.

Від рахівського чиновника я більше не почув жодного слова про світле туристичне майбутнє краю. Відтоді минуло 12 років…

– Нині вирубка лісів прямо мотивується і заохочується. Лісорубові платять щомісяця 20-25 тисяч гривень. А інспектор природно-заповідного фонду отримує півтори тисячі на місяць. Яка ж це престижність природоохоронної роботи? Сміх та й годі…

– Тому люди й ремствують: навіщо, мовляв, нам біля села той національний парк чи заповідник…

– Так. Бо природоохоронці заважають рубати ліс, не дають заробітку…

– То що ж потрібно, щоб за рівнем збереження природи, життя горян Закарпаття таки стало не згірш за швейцарців?

– По-перше, відмовитися від суцільних рубок, запровадити систему сталого лісокористування. Ліс має бути лісом. Навіки вічні. По-друге, напрацювати чітку систему збору, утилізації та переробки сміття. По-третє, створити інфраструктуру для розвитку туризму і рекреації. В першу чергу йдеться про дороги, які повинна робити держава. Якщо вона візьме це на себе, все інше наші підприємливі і працьовиті люди зроблять самі. Головне не заважати розвиткові туристичної галузі. В першу чергу – законодавчо. Щоб люди могли працювати. Ми свого часу запропонували концепцію створення Рахівської еколого-економічної зони. Перший пріоритет – екологічний: збереження природи, створення економічних механізмів для використання природних ресурсів. Якщо не можемо скрізь по Україні створити такі економічно-правові умови, зробімо хоча б експериментальні регіони. Те ж таки Закарпаття. Покажімо, як це може працювати. Ми багато говоримо про досвід Швейцарії, інших країн. То давайте його застосуємо. Великих затрат з боку держави не буде, повторюся: люди більшість зроблять самі. Але необхідно вже і тепер вжити невідкладних заходів, аби припинити це катастрофічне варварське природокористування. Поки не пізно.

– Після руйнівного паводку 1998 року парламент прийняв закон про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону…

– Так. Ми свого часу докладали багато зусиль, щоб такий закон Верховна Рада прийняла. На превеликий жаль, він не працює. Бо бізнес-інтереси вийшли на перший план. В тому законі були закладені добрі механізми, зокрема, про заборону суцільних рубок. Але в ході обговорення і прийняття цей закон так спотворили! Спочатку йшлося взагалі про заборону суцільних рубок по всьому Карпатському регіону. А в остаточному варіанті йдеться лише про ялицево-букові ліси. А їх не так же й багато. Крім того, там були закладені гарні ідеї щодо розвитку природно-заповідного фонду. Скажімо, планувалося до 2005 року довести частку природно-заповідних територій до 20 відсотків. У законі йдеться про запровадження природоощадних технологій лісозаготівлі. Наприклад, заборонити трелювання гусеничною технікою – тільки колісною. Все це забули. Нещодавно Верховна Рада прийняла важливий закон про заборону експорту необробленої деревини – лісу-кругляка. Але якщо не повернемося до заборони суцільних рубок в цілому, не зможемо запровадити стале лісокористування. Так, як в тій же Швейцарії. Наприклад, лісозаготівлю проводити вибірковими, поступово-вибірковими рубками. Звісно – це дорожче. Але відомо – скнара платить двічі.

– Федоре Дмитровичу, але окрім організаційно-правових заходів не менш важливо змінити суспільну свідомість. Яку роль в цьому відіграє екологічна освіта, медіа?

– Це вкрай важливо. Для цього потрібна система. Жодна разова публікація чи телепередача ситуації не змінить. Йдеться про систему безперервної екологічної освіти, починаючи з сім’ї, дитсадка, школи. Не так фрагментарно, як ми це робимо. За останніми опитуваннями і дослідженнями екологічні проблеми нині виходять на перші місця серед глобальних загроз людству. Про це багато говорять на різних зібраннях, і то на найвищих рівнях, приймається чимало важливих рішень, документів. На жаль, у нас в Україні в цьому питанні цілковитий хаос. Ось ми, Карпатський біосферний заповідник, вже понад 20 років видаємо журнал «Зелені Карпати» – потужний, серйозний часопис, друкуємо газету. Але, знову ж таки, – на цю важливу роботу весь час бракує коштів.

– І як в таких умовах забезпечити реалізацію державної екологічної політики?

– Є багато можливостей. Але я був шокований, коли дізнався, що 2,5 мільйона євро так званих «кіотських» грошей, наданих Японією нашій державі за використання квот за Кіотським протоколом, повернулися японській стороні: ми не спромоглися їх освоїти! Та ці гроші можна було б спрямувати на збереження карпатських лісів! І я особисто вносив такі пропозиції до Мінприроди, яке через Державне агентство екологічних інвестицій було розпорядником тих коштів. Приходив з конкретними проектами, але відповіді так і не отримав.

– Мене теж вразило, що частина «кіотських» грошей пішла на модернізацію вагонів метро, а на вирішення такої важливої проблеми, як збереження Зелених легень Європи, грошей не знайшлося…

– Так. Це справді шокуючий приклад. Фінансова підтримка зміни екологічної свідомості, формування екологічної культури суспільства перебуває, скажемо м’яко, на голодній пайці. Не треба забувати той непоганий досвід і напрацювання, які ми мали свого часу. Йдеться про діяльність Товариства «Знання», яке організовувало різні навчання, вишколи, семінари. Зокрема, і на базі нашого заповідника. Тепер і ми багато робимо в цьому напрямі. Окрім видання журналу, газети створили Музей екології Карпат, інформаційні центри в Долині нарцисів, Географічному центрі Європи. Проводимо чимало різноманітних, у тому числі міжнародних, форумів, конференцій, круглих столів. Але – це лише маленька крапля в море того, що потрібно робити. Хотів би зосередитися ще на одній проблемі. Маю на увазі нещодавній закон про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації. Ним передбачається роздержавлення, виведення із засновників ЗМІ органів влади. А як тоді влада проводитиме державну політику, і не лише екологічну? Через які механізми, хто це буде робити? На комерційній основі це не вийде. Тоді як? Через сайт Мінприроди? Не та аудиторія. Держава повинна спрямовувати фінанси в інформаційну сферу, на підтримку державних інституцій, що формують ідеологію основних напрямів державотворчості. Не уявляю, як це можна робити без відповідних інструментів – державних засобів масової інформації.

Замість післямови. Потяг повільно протинає тунелем товщу Карпатських гір. Нарешті я знову на Закарпатті. Призвичаєне до довколишніх гірських краєвидів око одразу помічає нові величезні «залисини» наслідки суцільних рубок. Останнім часом їх навіть на око значно побільшало. Може, раніше просто рубали подалі від доріг, щоб не потворити краєвиди? А як же перетворення Закарпаття на «другий Крим», про що напередодні виборів заявляв теперішній очільник області Геннадій Москаль? Останні повідомлення з «фронту» боротьби за «складометри» налаштовують на сумні роздуми. Як зазначають експерти, закон про мораторій на суцільні рубки не працює. Сподівання на законодавчий захист лісів через заборону експорту лісу-кругляка, принаймні для прикордонного Закарпаття, теж виявилися марними. Метикуваті ділки знайшли вихід. Діє кілька схем незаконного вивозу лісу: видаються дозволи на вирубку хворих дерев, а нищать здорові, або багато разів ріжуть за одним і тим самим лісорубним квитком. Тепер замість кругляка до Словаччини, Румунії експортують букові «євродрова» ціною 30 євро за куб. Як зазначають знаючі люди, з двох кубів «євродров» словаки виробляють один кубометр чорнової меблевої заготовки (ЧМЗ). А куб ЧМЗ на європейському ринку коштує від 1000 євро. Ось такий він, бізнес по-українськи. А в Румунії президент Клаус Йоганніс підписав закон, який прирівнює до загрози національній безпеці незаконну вирубку лісу або будь-які інші дії, «які загрожують водним, лісовим чи земельним ресурсам». В Албанії законом про заборону вирубування лісів за самовільні рубки передбачається ув’язнення до десяти років. Натомість 24 березня стало відомо, що Кабінет міністрів вніс на розгляд Верховної Ради законопроект про скасування 10-річного мораторію на експорт необробленого лісу.

Хтось може відповісти на таке «складне» запитання: скільки біосферних заповідників створено в Україні за останні 5 років? Жодного! А в Казахстані – шість. «Прийняття міжнародного статусу біосферних резерватів шістьма казахстанськими заповідниками за останні 5 років свідчить про визнання з боку ЮНЕСКО високої якості сучасної казахстанської системи особливо охоронюваних природних територій та важливості збереження біологічного різноманіття на території Республіки Казахстан», зазначається у повідомленні МЗС цієї держави. Але – це Схід. За українськими мірилами, навіть Далекий. А у нас, на західному «цивілізованому» фронті – усе без змін… 

Хоча надія жевріє. За повідомленням karpatnews.in.ua, 17 березня депутати Закарпатської облради ввели (хоча і тимчасовий) мораторій на вирубку лісів на територіях природно-заповідного фонду місцевого значення. А саме: «проведення суцільних рубок всіх видів, в тому числі суцільних санітарних, лісовідновлювальних, рубок реконструкції і т.п., деревостанів природного походження, а також зрілих і перестиглих деревостанів штучного походження», – йдеться у рішенні. Розробники документа наголошують на необхідності посилення контролю в галузі охорони, збереження, раціонального і невиснажливого використання природних ресурсів, забезпечення відновлення відтворювальних властивостей лісу.

Може, здоровий глузд переможе?

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company