Хвилина, година, дні, тижні… Війна тепер не в підручнику історії, вона тут, за вікном.

Чи могли подумати, що нам доведеться переживати війну, яку бачили лише в кіно? Хоча ні, такої війни ми не бачили навіть там: сценарій нинішньої реальної бійні цинічніший, безжальніший. І вид рашистського гітлерівського клона схожий на серійного убивцю більше, ніж його страшний прообраз. Росія під кривавою лапою тирана суне до  пекла, а ми перегортаємо чорну сторінкою в історії боротьби за право жити. Ми об’єдналися для захисту нашого сьогодення і майбутнього, для захисту рідної землі. В обороні краю, якому нашим Державним славнем поклялися, що «панувати не дамо нікому». Кожен став супергероєм сучасності: вояк, доброволець, волонтер, донор, рятувальник, медик, капелан, журналіст… Кожен жертовністю, доблестю, безстрашністю, професіоналізмом наближає перемогу України, торжество людських цінностей. Наші Воїни, котрі метр за метром, у повітрі, на воді і на суші б’ють ординців, знищують ворожі угруповання. Волонтери, які допомагають одягом, їжею постраждалим сім’ям, вивозять гуманітарними коридорами біженців, забезпечують необхідним наших захисників. Рятувальники, які дістають людей з-під завалів розбомблених багатоповерхівок та укриттів. Медики, які денно і нощно у надважких умовах рятують людські життя. Журналісти, які ризикуючи собою доносять людям правду. Блогери та звичайні користувачі соцмереж, які просвіщають світ і борять фейки численних ворожих ботоферм. Країна об’єдналася, як ніколи раніше: немає тебе і мене, а є ми – одне ціле, один народ, у якого одна мета – перемогти ворога!

Ось уривки людських одкровень із дня сьогоднішнього:

«Моя донька робить дуже файні роботи з полімерної глини. Віддала їх на аукціон, щоб купили обладнання в Охматдит. Я дуже нею пишаюся. Друга моя донька, прийомна, з Луганської області, теж займається гуманітарною допомогою».

«Я працювала головним бухгалтером і займалася волонтерською роботою.  Не вдавалося розриватися між роботою і волонтерством. Шеф поставив мене перед вибором: або продовжуєш їздити на фронт, або працюєш. Я написала заяву на звільнення і поїхала на фронт. Тоді почала тісно співпрацювати з добробатами. Десь півроку минуло, і на одному з блокпостів я зустрілася зі своїм колишнім шефом. Він також почав волонтерити, їздити з Червоним хрестом, з іншими організаціями, які допомагають військовим та місцевому населенню. Тепер ми з ним спілкуємося як близькі друзі»

Війна змінює людей, являє справжні обличчя. Когось гартує, робить сильнішим, спрямовує на правильний шлях, де істинні, а не примарні цінності. А когось виводить на чисту воду, зриваючи маску поважності, респектабельності, угодовства, оголює гнилу душу. Рано чи пізно стає зрозуміло, кому ти справді потрібен, хто за тебе хвилюється, а кому до тебе насправді нема діла. За відповіддю на питання: «Як ти?» формується нове коло, деякі друзі стають просто знайомими, а маловідомі люди стають найкращими друзями. Війна робить нас справжніми.

 «Я на війну, в принципі, пішла через те, що дуже близька мені людина загинула в Іловайську. Тоді було все дуже погано з наданням медичної допомоги. Він мав би жити. Я пішла на війну. Я зрозуміла, що не вистачає навіть базового — кваліфікованих кадрів. Пішла, щоб трохи виправити цю ситуацію».

«Війна — це не тільки смерть, це ще таке життя. Вона подарувала мені нових гарних друзів. Ми стали рідними, як брати».

Нині до часу згадувати відомі книжки і фільми, протистояння добра і зла, правди і брехні. Знадаймо відому історію про Гаррі Поттера й одну із цитат: «Хоча й попереду на нас чекає бій, ми маємо одну річ, якої немає у Волдеморта. – Те, за що варто змагатися». На відміну від росії і її зомбованої, немотивованої вояччини, українці знають, що боронять: Батьківщину, свободу, демократичні цінності, цивілізоване європейське майбутнє, любов та життя. Ми все це мали, маємо і нікому не віддамо.

«Ми боремось просто за свою землю і свою свободу, і, повірте мені, незважаючи на те, що зараз заблоковано великі міста нашої держави, ніхто нашу свободу і державу не окупує. Повірте мені. Кожна площа нині, як би вона не називалась, стала площею Свободи. В кожному місті і містечку нашої країни. Ніхто не зламає нас, ми – сильні, ми – українці!»

…Минає перший місяць війни, а відчуття, немов кожну хвилину проживаєш життя. Безсонні ночі, постійне хвилювання за рідних, що розкидані Україною і світом, страх читати новини, страх звуків … Постійний страх, який потроху стає… спокоєм. Людина звикає до всього чи не так?

Утім до такого страшно звикати. Інколи закрадаються думки: а що буде далі? чим усе закінчиться? яким буде життя після війни? Але бачу, як люди голими руками зупиняють танки, знешкоджують ворожу  техніку та зброю, як навіть підлітки намагаються записатися в територіальну оборону, і  розвіюються сумніви, як рештки зимового холоду.

Україна неодмінно переможе, бо ми народ-супергерой!