ПІРАНЬЯ НА ПАТЕЛЬНІ

Петро Порошенко закинув в інформаційне море гачок. А його глитнула піранья – Владімір Путін. Український президент процитував російського поета Міхаіла Лєрмонтова – доречно і в тему, за лічені години до набуття Україною безвізу:

Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.

За кілька днів російський президент давав відповідь: схоже, для цього в Кремлі скликали цілу «планову»  прес-конференцію. Путін говорив про своє «немите-невмиване» болото так, наче теліпався на гачку: здіймав каламуть і нервово пускав здоровенні бульки.

З того булькання журналістам відкривалося неабияке видиво у славне минуле Московії: виявляється, коли Лєрмонтов писав,  «України взагалі не було». А сьогодні, виголосив кремлівський президент-імператор, в Європі «голубих мундіров» більше, ніж у самій Росії, тож, мовляв, Порошенку треба їх остерігатися. А потім ще й Тараса Шевченка згадав. Цитуємо «язиком» путінського оригіналу: «Доборолась Украина до самого края и хуже ляхов распинают ее собственные дети». Отаке вольноє ізложеніє царяти Шевченкового «Кобзаря». Відчуваєте інтелект і начитаність ленінградської підворітні?

До слова, в поезіях  Тараса Шевченка немає слова «росіянин», у часи Лєрмонтова не чули про таких в Україні – тільки москалі і Московія.  Двотомний словник мови Шевченка подає один випадок вживання поетом слова «Росія»: «Росії тоді й на світі не було».

«Лєрмонтов написав ці рядки, коли їхав на Кавказ служити в армії. Тоді це була територія Російської імперії. Лєрмонтов говорив про всю Росію, включаючи ті області, які зараз Україною називаються. Тому з цього приводу носа нема чого дерти», – сказав Путін на «прямій лінії». Ет, згадала баба, коли дівкою ходила! За царя Гороха Росія володіла частиною Польщі з Варшавою, мала за свої і фінські землі. Сто років тому там сказали «прощавай, невмивана…».  Про них Путін уже й на згадує, а Україна йому ще свербить. Тому й багатіє думкою, що, мовляв, ми нікуди не йдемо, що ми лише вдаємо єврорух…

Пишучи «прощай», Лермонтов нікуди з Росії не виїжджав, вважає Путін, а «просто переїжджав в іншу частину Російської імперії»…  «Може, Петро Олексійович таким чином подає нам сигнал, що він теж нікуди не збирається. Просто робить це тонко, з оглядкою на ура-патріотів або справжніх націоналістів – придурків».

Тут українці зареготали, а росіяни зачухали потилиці. Бо, виходить, одним із «ура-патріотів» чи «націонал-придурків», що тягнуть Україну за налигач безвізу в Європу,  –  сам кум Путіна, український «політик-опозиціонер» Віктор Медведчук. Адже кремлівський кумась недвозначно охарактеризував його: «українським націоналістом».

Медведчук – «український націоналіст», Жириновський – «російський монархіст», Соловйов з Лєонтьєвим – «російські демократи», а прокурор – «в сосєднєй палате, ввмєстє с Наполеоном»… Той, хто безпомильно побачив «придурків», очевидно, задивився у дзеркало.

Завдяки путінській «мудрості» російський поет, як і український кум, потрапив у двозначну ситуацію. Зверніть увагу: «Лєрмонтов – якщо це був він – написав ці вірші в 1841 або 42 році приблизно»… По-перше, поет загинув на дуелі влітку 1841 року, а по-друге, про що ж тоді сперечається Владімір Путін, якщо вірша про невмивану Росію написав хтось інший, не Лєрмонтов?

Справді, деякі російські дослідники сумніваються в авторстві відомого вірша. Мовляв, автограф не зберігся, а поезія подібного змісту «Лєрмонтову  не властива». Тут Владімір Путін скотився до старого компартійно-кадебістського прийомчика: «єсть мнєніє, что нє пісал». І хоча ніхто у Лєрмонтова вірша не відбирав і не відбере, але Путіну захотілося «поумнічать». Напевне, якщо завтра він скаже «люміній», то вся Росія слухняно підхопить.

І російського президента, і тих, хто не визнає за Лєрмонтовим авторства «невмиваної Росії», легко зрозуміти. Їм більше до серця співець «устоєв самодєржавія»:

Мы повинуемся покорно
 И верим нашему Царю.

 Або:

Смирись черкес! И Запад, и Восток!
Быть может, скоро твой разделят рок.
Настанет час и скажешь сам надменно:
Пускай я раб, но раб царя Вселенной.

Зрозуміло, що ось такий Лєрмонтов у дусі путінського часу їм рідний! Засуджуючи абстрактне рабство, в Росії завжди його любили, вважали підле лакейство особливим патріотизмом. Усвідомлене холуйство було рідним і батьківським, за нього «героїчно»  гинули, заганяючи під царський батіг вільні народи. Саме з таким проявом рабсько-лакейського патріотизму ми зіткнулися сьогодні в Росії, його бацили розвіяно над Кримом і Донбасом.

Але у пікантну позицію Владімір Путін поставив і самого себе. Восени, у 2015-му і 2016 роках, він зустрічався з учителями і  таки цитував з улюбленого Лєрмонтова, не піддаючи сумніву авторство  вірша про «страну рабов, страну господ». Мовляв, навіть «прощаючись із невмиваною Росією», поет ставав на її захист. А на третій рік уже чуємо «якщо це був він». Бажаючи зірватися з українського гачка, Путін зашарпався, немов піранья на пательні. Видно, добряче йому ребра зашкварило!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company