Шанованих гостей з японського міста Кіото, мера Дайсаку Кадокаву та голову міської ради Казухіра Тераду, на подвір’ї Київського університету Імені Бориса Грінченка зустрічав господар – ректор Віктор Огнев`юк, а традиційний коровай на вишитім рушнику подала  Сакура Шіракава, студентка ІІ курсу Грінченкового Інституту філології. «Сакура над білою річкою» –  так можна перекласти ім’я та прізвище японської студентки.

Відтепер символ Країни висхідного сонця, деревце сакури ростиме поряд з українською вишнею – своїм дружнім шелестом стрічатимуть студентів і викладачів славетного столичного вишу. Високі гості разом з ректором університету посадили її при доріжці, що веде до головного навчального корпусу. А появу езотичної красуні привітала українська сопілка:  шестикласник Андрій Дворецький, переможець фестивалю «Беліссімо», який організовує Грінченковий Інститут мистецтв, виконав композицію українських народних мелодій. Під захоплені оплески гостей. Не показні, а щирі і навіть фахові.  Як зізнався згодом Дайсака Кадокава, їхній міський симфонічний оркестр визнано найкращим у світі. Всіх музикантів зараховано до штату мерії, а очолює колектив… він, мер міста.

– Коли мене запитують «На якому інструменті ви граєте?», я відповідаю, що працюю оракулом, оголошую концертні номери,  – жартома пояснював пан Кадокава.  А слухаючи дударика Андрія,  перепитав, як називається його сорочка, записав у блокнот, старанно повторюючи: «Ви-ши-ван-ка». І несподівано зробив для багатьох відкриття: сказав, що «вишня» і «вишиванка» дуже схоже вимовляються.

Ректор університету академік Віктор Огнев`юк нагадав гостям про знакову дату: цього року відзначаємо чвертьстолітній ювілей  дипломатичних відносин між нашими країнами. А  про силу культурних зв’язків уповні свідчать добрі побратимські стосунки Києва та Кіото, які беруть початок іще з 1971 року.

«Кіото – місто світової культури: сила культури для встановлення миру у світі» – так назвав свою лекцію для викладачів та студентів Грінченкового університету Дайсаку Кадокава.

– Для танцю треба одяг,  а для страви – посуд. З порцелянового посуду  переходимо до виробництва конденсаторів; фарбування тканин допомогло у технологіях виробництва напівпровідників…  Нові біотехнології частково запозичили навіть з процесу перегонки традиційного японського напою саке… Взаємопроникнення – безперервний процес для формування нових етапів розвитку. А культура – то й інвестиції в матеріальний розвиток суспільства.  Кіото – місто університетів:10% його мешканців – студенти. Ваша столиця теж слава своїми науковими й освітніми центрами… В Кіото – знаменита  школа традиційного японського танцю, тут народилися такі види мистецтва, як чайна церемонія та ікебана. А Київ широко знаний класичною школою балету, музичною  культурою. Чи може бути кращим прикладом взаємопроникнення і взаємозбагачення культур, аніж історія Набухіро Теради? Він із кіотської балетної сім`ї, але дев’ятирічним хлопчиком приїхав  до  Києва опановувати  мистецтво витонченого руху. Зараз Набухіро Торадо –  народний артист України, керує Київським хореографічним училищем й очолює Міжнародний конкурс-фестиваль молодих майстрів балету «Гран-прі Київ». У березні цього року Київ уже втретє стрічав юних артистів з більш ніж десяти країн світу. Переможці  отримали можливість стажуватися у театрах Канади і США, пройти навчальні курси у Норвегії, Франції, Німеччині і, звичайно, у нашому Національному академічному театрі опери та балету імені Т. Г. Шевченка.

Вінцем урочистостей з нагоди візиту японських гостей стала церемонія посвяти мера Кіото Дайсаки Кадокави у почесні професори Київського університету імені Бориса Грінченка – «за вагомий особистий внесок у розвиток освіти, партнерських стосунків між Києвом і Кіото та зміцнення українсько-японських відносин».