ТРОЯНСЬКІ КОНІ, РОСІЙСЬКІ ВЕРШНИКИ

Цей маленький ювілей майже не помітили більшість ЗМІ. Рік тому, 28 лютого, почала тестове мовлення відновлена ​​Донецька обласна телерадіокомпанія. У березні з логотипом ДоТеБе вже працював повноцінний телеканал.

Тоді було обмаль людей і техніки. Держкомтелерадіо ініціював відбір передач обласних телекомпаній, «Культури» і УТР, за підтримки волонтерів організував у Києві ефірну апаратну. Сьогодні в ДоТеБе одинадцять передач власного виробництва, серед  яких і щоденні випуски новин, і оперативно оновлюваний сайт. Одна із рубрик на перший погляд непримітна – «За межею». Під нею публікують матеріали з окупованої території, де працюють власні анонімні кореспонденти.

Обласне телебачення об’єднує ефіром комунальні ЗМІ Маріуполя, Красноармійська, Бахмута, Слов’янська, Волновахи. Але, як і рік тому, не вистачає техніки і людей. Ілля Суздалєв, головний редактор телеканалу, пише передачу «5 запитань до влади» в кабінеті директора. ТЖК працює в режимі «від’їзд-наїзд» з ведучого на гостя. «Як з нічого робити телебачення», – сміється Ілля. Він раніше очолював прес-службу Донецької обласної державної адміністрації – був серед останніх, кого в квітні вибили з будівлі бойовики.

Багато чого немає, але є бажання працювати. Перші сюжети журналістка Юлія Пальнова знімала на цифровий фотоапарат. У День Незалежності камеру «на шнурку» виставили на центральну площу Краматорська (благо, телекомпанія тут квартирує) і кілька годин працювали в прямому ефірі. Як не згадати, що так народилося українське телебачення: у 1951-му році камери зі студії викотили на Хрещатик і  вперше вели прямий репортаж з параду. Для молодих журналістів Павла Палагути, Каті Філонової, Рити Карпенко, Наталі Поколенко це була відмінна стрес-школа. Втім, до стресів донецьким журналістам не звикати. Сергій Молотков, редактор новин, не тільки встиг попрацювати ще в Донецьку на обласному телебаченні, а й рік відвоював у АТО, куди пішов добровольцем. Після повернення в журналістику не поспішав отримувати картку переселенця. «Який я переселенець в рідній країні, в своїй області?» – І сьогодні дивується Сергій. З попереднього складу в ДоТеБе – заступник генерального директора Микола Погребняк. Наталія Грицюк особистий комп’ютер переробила в монтажну станцію і працює в київському представництві.

Ілля Суздалєв має слушність,  ДоТеБе – приклад того, як з нічого можна зробити телебачення. Але це також і урок на сьогодні: вчитися на колишніх помилках, не  розвалювати те, що працює. Ми п’ятнадцять років говорили про Суспільне телебачення і вибрали  «найвдаліший» момент для  створення – коли Росія окупувала Крим і почала війну за Донбас. У список ТРК,  які підлягали роздержавленню, включили УТР,  що мовив на  той час українською, російською й англійською. Але потім довелося вносити поправки до ухваленого закону: згадали, що в умовах інформаційної війни без впливу на іноземну аудиторію не обійтися. А ось Всесвітня служба радіо України, колись потужний мовник на декількох мовах, так і залишилася в системі Суспільного. Так і не згадали?

У перехідний період Суспільне телебачення і радіо фінансуються з держбюджету, тому Держтелерадіо змогло щось виділити на відновлення Луганської і Донецької  обласних телекомпаній. «Телерадіопресінститут» проводить виїзні семінари-практикуми для журналістів. У Краматорську вже побували військовий кореспондент агентства «Рейтер» Сергій Каразій і ведучий ICTV Андрій Куликов. Незабаром, після процедури юридичної ліквідації колишньої державної телекомпанії «Крим», запрацює нова, для мовлення на окупований півострів. Але що буде з їхнім фінансуванням через два-три роки?

Міністерство інформаційної політики створило спеціальну комісію, яка взаємодіє у вирішенні міжвідомчих і технічних проблем. Це і виділення ефірних частот, і організація FМ-мовлення, і встановлення передавачів. До речі, раніше Донецька держтелекомпанія, що веде мовлення українською мовою, накривала своїм сигналом тільки прилеглі райони обласного центру. Згаяне протягом  років доводиться надолужувати зараз.

Як тут не згадати розповідь очевидця, що ще в 90-ті роки одна з донецьких обласних газет регулярно публікувала новини з Києва під рубрикою «Повідомлення з-за кордону». Це не анекдот. Через обмеження державних ЗМІ і домінування російських і російськомовних, жителям регіону нав’язували цінності сусідньої держави, вже тоді український Донбас поступово ставав російським «новодєлом». Хіба це не урок?

У вихідні зловив на радіо «Вести» передачу «Білінгва». Природа не знає двомовних націй. Одні українські філологи називають білінгвізм мовною шизофренією, а інші – беруть участь у передачі. І українські письменники також.  Неприродне непомітно стає для багатьох звичним.

Матвій Ганапольський з «Вістей» перетягнув свою мовну шизофренію на радіо «Ера». Раніше сайт «Медіаняня», анонсуючи зміни в медіахолдингу «Ера», прогнозував, що  перезапускатимуть  його ті ж менеджери з Росії, що два роки тому «вмикали» в Україні радіо «Вести»: Дмитро Солопов, Олексій Воробйов і Олександр Іллерицький.

Навіть не знаю, чи треба нагадувати, що генеральний продюсер телеканалу «NewsOne» Олексій Семенов, який курує інформаційну політику, – російський громадянин. Його рідний брат Євген продюсував інформаційну службу на телеканалі «112 Україна». Схоже, в країні несподівано закінчилися українські журналісти?

Історію з редактором телеканалу «Інтер», громадянкою Росії Марією Столяровою, виставленою з України, переказувати не буду. Нагадаю, що «Інтер» зараховував до штату журналіста «5 каналу» з Петербурга  Леоніда Муравйова. Він запам’ятався російським глядачам колоритними репортажами з Донбасу, де українська хунта вбивала російськомовних громадян. Потім власкором в Москві з’являвся Данило Русаков, нагороджений Володимиром Путіним «за взяття Криму». За інформацією журналістів «Інтера», один з менеджерів каналу, громадянин Росії Ігор Шувалов, хоча й числиться заступником з розвитку, але фактично керує наповненням «Подробиць». Власники «Інтера» Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ завжди були близькими  російському  бізнесу та політикуму. Чи не тому на «Інтері» ми часто чуємо ту ж платівку, яку шмулила у Верховній Раді інша «солодка парочка» – Олег Царьов і Вадим Колесніченко?

 В Україні не просто засилля російських журналістів. «112», «NewsOne», «Інтер», «Україна», ICTV, UBR, «Тоніс»… Та й та ж «Ера», як вважають медіа-експерти, належать або втікачам до Росії, або залежним від неї олігархам і політикам. Сьогодні понад половину українських ЗМІ – під різним впливом Російської Федерації.

 Правильно помічено: той, хто не годує свою армію, годуватиме армію загарбника. Але щоб, не доведи, Боже, таке сталося, державі і суспільству потрібно спершу втратити свої і заходитися годувати іноземні ЗМІ. Або нібито українські, але які працюють на інтереси іншої держави. «Агресія в інформаційному просторі – це початок агресії в просторі реальному. Наша війна на сході за звільнення від російської окупації – це продовження тієї роботи, яку ми, українці, не подужали раніше, а саме, коли російські медіа заходили сюди і дискредитували українську ідею та державу», – цитує народного депутата Сергія Висоцького  «Лівий берег».

Ми думали, що, заборонивши російські ЗМІ, закрили перед ними  двері. Вони полізли у вікно. В Україні давно вже не один троянський кінь, а цілий табун інформаційних жеребців.

  … Дивлюся випуск новин ДоТеБе з Краматорська. Журналісти розповідають про введення нової високовольтної гілки-перемички. Тепер лінію вивели з-під  сепаратистських обстрілів, що забезпечить не тільки світло в будинках, але й безперебійну роботу цегельного заводу. А це матеріали для відбудови зруйнованого, це робочі місця, без яких регіон задихається. Ось сюжет про садочок  для дітей з особливими потребами. Ось розповідь про студентів-переселенців, про гуртожиток для них, про «книжкові шпаківні» – пункти обміну книжками, про те, що і тут жителі висоток «прикрашають» свої будинки віршами. Місцеві журналісти уникають теми війни. Передова в декількох кілометрах, але вони б’ються за нормальне мирне життя для  глядачів. Провоювавши рік в окопах, шеф-редактор Сергій Молотков саме таким бачить  рідний Донбас. До речі, за дослідженням «Інтерньюзу» у ДоТеБе один з найвищих рівнів перегляду серед регіональних ЗМІ. Вони на другому місці після Одеси з показником 65% глядацької аудиторії!

Вмикаю новини на центральних каналах. Випуски починаються з репортажів  із зони АТО. Здається, столичні журналісти живуть війною, не помічаючи, що інформаційний противник глибоко окопався в нашому тилу, що донбаським колегам часто навіть «відстрілюватися» нічим.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company