ВІЧНИЙ МАЙДАН

Шість років тому розпочався Майдан. Величезні надії на переміни. А сьогодні… Непокарані винуватці, за сотні смертей. Буцімто неможливо ідентифікувати «беркутівців», «тітушок».
Кричу за Станіславським: «Не вірю!»
В дні Майдану, прийшовши  додому, описував вночі на комп’ютері події дня, свої розмови біля Адміністрації президента з бійцями ВВ – внутрішніх військ та спецпризначенцями – беркутівцями (почергово, в залежності від ситуації на Майдані, стояли, то ті, то інші.). Розміщувати в інтернеті пости під своїм іменем було небезпечно (на Майдані ми навіть іноді відключали свої телефони – Януковицькі служби відслідковували місце перебування) і я вибрав собі нік Павло (так мене хотіла назвати моя бабуся)- Павло Павленко з обличчям Козака Мамая.
Переглядаю свої записи. Проживаю знову мій, наш спільний Майдан. Хочу згадати ті дні, пройти тими ж стежками…

22.11.2013

Український Кабінет Міністрів своїм рішенням від 21 листопада 2013 року про призупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом («чорний четвер») ввів Україну в стан колапсу.

Звичайно, вони діяли за командою з Банкової. Але невже всі були за? Мене дивує совкова одностайність (читай одностійловість) членів азарівського уряду (згадайте совєцьці «одобрямс»). Невже всі вони підтримують рішення «пахла»-Азарова?

Ну, про «тушок» на кшталт Королевської та Павленка, україножера Табачника, говорити не доводиться. А інші що, не бажають одірватися від кормушки?

В демократичних країнах члени уряду, незгідні з тим чи іншим рішенням керівництва чи більшості, подають в відставку,.. врешті-решт стріляються. Цього не відбулося в нашому (вірніше, не-нашому) КМ.

Як це почалось.

21.11.2013

20:00 Мустафа Найєм розмістив пост: ВСІ НА МАЙДАН!

20:30 Андрій Парубій розмістив пост: ВСІ НА МАЙДАН!

22:00 Перші 1500 чоловік вийшли на Майдан

22:30 Віталій Кличко зі сцени: «Заспокойтесь,.. все якось буде…»

Всю ніч на Майдан прибувають люди.

23.11.2013

Стою на Майдані. Слухаю Юрія Луценка.

–  Майдан переможе тоді, коли кожен з українців, а нас мільйони, зробить  хоч би один бджолиний  укус проти цього режиму. Мільйон бджолиних укусів.

Мій «укус», моє «жало» – це щоденна розмова біля Адміністрації президента (АП) з  «беркутівцями» та солдатами внутрішніх військ, з тими 17-ти та 18-тирічними молодими людьми, які оце роблять вибір. З ким вони? З народом чи з наскрізь корумпованою, злочинною владою? Може, хоч хтось із них пробіжить мимо мене, лежачого, не вдарить кийком, не потопчеться по мені?

24.11.2013

Ми з сином на вулиці Грушевського, під Будинком уряду. Тисячі людей. 100000 людей вийшли на підтримку євроінтеграції. Міліціонери застосували гумові кийки, сльозогінний газ і світлошумові гранати для розгону натовпу. За словами очевидців, вибухові пакети у правоохоронців почали кидати «тіту́шки», яких потім міліція організовано завела у Кабмін через третій під’їзд. Коли міліція почала розпилювати сльозогінний газ, ми з сином відійшли на Майдан. У нього і в мене почервоніння на шкірі.

25.11.2013

Дивні ми люди, кияни. Хочемо пристойної зарплати, пенсії, хочемо, щоб податківці не знищували наш бізнес… Ви нагадуєте мені товсту, аж занадто товсту – до неприємного споглядання – людину. Яка дуже хоче стати якщо й не тендітною, то хоч би нормальною, в розумінні ваги. Дуже хоче. Але – нічого для цього не робить. Їсть – як не в себе. Фізичні вправи – ліньки. Зате дуже хоче…

Пам’ятаєте старий анекдот? Єврей приходить до рабина: «Ребе, ну чому мені так не щастить? Рабинович  виграв в лотерею. Іваненко виграв. А я ні». А рабин йому: «А ти лотереї купувати пробував?» Кияни хочуть щоб ДАІшники, чиновники, податківці не брали хабарів, хочуть, щоб судді були об’єктивні і слугували букві Закону, щоб бюджет міліції втричі не перевищував бюджет Армії, щоб за корупцію судили не дільничного лікаря чи вчителя… Хочуть, щоб «Беркут» не бив кийками мирних людей. Хочуть і …взуваючи теплі капці, всідаються перед «телеящиком»… «Євреї, купуйте лотереї!» Кияни, виходьте на Майдан!

«Чорна неділя»

В ніч з 29 на 30 листопада «Беркут» побив і розігнав мирних майданівців (переважно студентів, учнів, молодь). Їх прихистив Михайлівський Золотоверхий монастир.

01.12.2013

Після Майдану іду до Адміністрації президента. Трохи боязно проходити мимо трьох чи чотирьох шерег озброєних, напружених «правоохоронців».

Стою перед шеренгою ВВшників, за ними «беркутівці». Звертаюся до тих, хто по інший бік барикад. До міліції, «тигрів», «беркутів» та іншого страхіття.

– Дивлюсь на ваші у більшості нормальні обличчя. І згадую оповіді моїх односельчан. Про 1942 рік, про солдат німецьких, угорських. В поліському селі на Овруччині стоять регулярні війська, не гестапівці. Це недавні бюргери, робітники… З такими ж як у вас обличчями. Вони розмовляли з нашими людьми, давали дітям шоколад, показували фото: «Es ist meine Kinder, meine Frau». А потім вони отримують команду: «Schlіssen!» І вони стріляли в цих людей, з якими тільки що розмовляли. Виганяли жителів села Покалів (діти, жінки, дідусі) на шосе Овруч – Словечно, заставляли іти по нібито замінованому партизанами шосе, бо недавно там на міні підірвалась німецька автомашина.

Ось дивлюсь я на ваші хороші обличчя… Команди іти на мене немає… Поки що…

Мені 67 років.

02.12.2013

Знову іду до АП. Це те, що я можу, МУШУ робити для справи.

– Хлопці, хочу поговорити з вашими матерями…

Я звертаюсь до матерів «беркутівців».

Ви народили своїх дітей з надією, що виростуть вони хорошими, чесними людьми.

Що ви будете ними гордитись. Як же сталось, що з таких хороших дітей виросли такі звірі, нелюди? Якщо не вірите мені, подивіться кадри з різних каналів телевізора.

Ви, Маріє Іванівно, впізнали свого Петрика?

Ви, Оксано Петрівно, впізнали свого Іванка?

Ви, Ганно Тихонівно?..

Думаю, що впізнали, хоч і були ці хлопці в шоломах та бандитських намордниках. Бо ще так недавно бігали вони своїми босими ногами по зеленій траві, а сьогодні цими ж ногами і палицями били беззахисних юнаків і юнок, дітей інших матерів.

Не віриться, що це ви наказали своїм дітям калічити людей.

Чи, може, ввечері, допомагаючи змивати кров з їхніх рук, ви кажете: «Добре, синку, добре…»?

11.12.2013

В ніч на 11.12.2013 «Беркут» починає штурм, це вперше. Врешті – відступив.

Ділю всіх людей на дві категорії. Ті, хто ходять на Майдан, поділяють його погляди, стремління і ті, хто спостерігає за подіями з екрана телевізора, сидячи на тахті, чи слухаючи януковицького брехунця «Українське радіо».

У мене є друзі. Там і тут.

11.12.2013, 19.30

Я знову іду на Майдан. Там мої діти.

13.12.2013

На Європейську площу завезли «тітушок» і бюджетників. А вже назавтра бюджетники, отримавши свої 30 срібняків, роз’їхалися.

Майданівці розбудовуються – облаштовують намети.

17.12.2013

Щодня, в перерві між роботою та після роботи я на Майдані. Сьогодні, провівши на Майдані зо дві години, вирішив пройти мимо Верховної ради, мимо Маріїнського парку (так він, здається, називається).

Ось сиротливо стоїть пам’ятник Мануїльському. Напевне, чекає своєї черги на знесення. Довідка з української «Вікіпедії»: «Будучи в 1945-1946 роках заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР, виступав ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування та цькування української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Мирона Петровського та Івана Крип’якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших».

В Маріїнському парку на газонах – безліч військових наметів. Тут же пригадую тих хлопців, яких посадили за встановлення наметів на попередньому Майдані. А хто буде відповідати за сплюндрований парк з юною Лесею Українкою? Намети неосвітлені. Якщо там і живе хтось, то їх всередині немає. Вздовж огорожі наряди міліції (біля нашого Майдану немає жодного міліціонера). Кого вони охороняють? Нас від них чи їх від нас?

На виході з парку чую протяжну музику. Бачу зо два десятки молодих людей в жовтих жилетах. Непорушно стоять з піднятими руками – медитують. Це зомбування?

Назустріч мені від метро «Арсенальна» групами ідуть молоді люди. Відчуваю щось подібне до стройового маршу. Біля метро кучкуються такі ж хлопці. Їх багато.

Я думаю, що я не з лякливих, але тут відчув якийсь страх. Якесь липуче зло випромінюють ці люди. Їх об’єднує якесь Зло. Воно робить чи вже зробило з них погану силу. Хто керує ними? Куди скерують їх сьогодні вночі? Завтра?

09.01.2014

Вулиця Грушевського, шини, водомет при 12 градусах морозу.

Над верхньою барикадою на Інститутській стоять автобуси, в яких гріються «беркутівці». На одному з них напис: «Школі № 18 – від Президента України». Директор школи передав силовикам автобус? Де ця школа? Обов’язково подивлюся в вічі директорові, вчителям.

10.01.2014

Натрапив в І-неті на таке: ВЕЛКАМТУЮКРЕЙНZDESOPASNO.

Це написав син мого доброго товариша.

Чи не того дня ти, Дмитре, сказав мені: «Майдан для мене – табу»?

17.01.2014

Майдан після 11-ти «законів 16 січня»

Вишгородський суд визнав винним у «СЛОВЕСНОМУ нападі» (який недолугий термін!) на 86-літнього жителя села Нові Петрівці.

Підхожу до «служивих»: «Хлопці, розмовляючи з вами, я не нападаю на вас?»

На голову натягую капюшон куртки. На очах темні окуляри. На обличчі маска, проти грипу.

Підхожу ближче, ніж три дозволених «законом 16 січня» метри:

«Ну що, пов’яжете мене, хлопці? А ви знаєте, що за цим законом  Вадим Колісниченко, який назвав бидлом український народ, отримає 5 років? Вчора я проходив біля Посольства США. Там стояла група міліціонерів, більше 3-х чоловік, це вже несанкціонований мітинг – порушили закон. Арештуйте їх.

А в вечірніх новинах «Євроньюс» показував розгін мирної демонстрації в якійсь європейській країні – жодного кийка, жодного удару, жодного пострілу, навіть ногами не били… Вас так не вчили?»

18.01.2014

Ось говорять мені: чого ти ходиш до них?.. тобто до вас. Мовляв, нічого ж не зміниш: у них служба, Так говорили ваші ж офіцери… Може, хтось із вас був тоді?.. Біля вас мовчки стояв майор. А потім підскочив підполковник:

Вони (тобто ви) не чують, що ти їм говориш…

А я впевнений, що ви чуєте, прислуховуєтесь, аналізуєте. Ваш підполковник сказав:

–  Ми охороняємо громадський порядок, громадське суспільство.

А я після цього заходив у двір міліції на Прорізній, де «неизвестные лица» побили Андрія Іллєнка та його товариша. Винних не знайшли, чи не шукали. Виникає сумнів: або міліція сама побила, або закрила очі на побиття (бо так їй наказали з будинку, що стоїть… он, за вашими спинами). В цьому ж відділенні декілька років тому  міліція убила студента Ігоря Індила, до речі, вашого однолітка. Який же громадський порядок ви захищаєте?

Офіцери, з якими я пробував розмовляти, казали, що ви давали присягу. Кому? Народу чи Президенту, нелегітимно обраному. Продажний Конституційний суд надав йому диктаторські повноваження.

19.01.2014

Зранку я на Грушевського. Горять шини. Вищі сили та Кульбіда [Микола Кульбіда, директор Укргідрометцентру – прим. ред.] на нашому боці: вітер жене кіптяву на ту сволоту. Ледве не намочив мене струмінь води з водомета. Температура  12 градусів морозу.

Горіла шина, палала
Горіла шина, палала, там барикада стояла, там барикада стояла.
Там барикада стояла.
Там барикада стояла, диких собак не пускала, диких собак не пускала.
Горіла шина ще й бензин,
Горіла шина ще й бензин, стріляв здалека сучий син, стріляв здалека сучий син.
Горіла шина ще й мішок,
Горіла шина ще й мішок, ой навезли нам «тітушок», ой навезли нам «тітушок».
Ой, зеки, зеки, ви мої,
Ой, зеки, зеки, ви мої, довго служили ви мені, довго служили ви мені.
Більше служить не будете,
Більше служить не будете, під суд народний підете, під суд народний підете .
Під суд народний, трибунал,
Під суд народний, трибунал, кожен піде регіонал, кожен піде регіонал.

Отак і створюється  епос.

…Підходжу. Солдати ВВ. Здається, бачу деякі знайомі вже обличчя.

– Кожного дня, йдучи на зустріч з вами, я згадую: а що ж відбулося за день? Поступ чи відступ? Прогрес чи регрес? Раніше я бачив перед собою скляні очі. Зараз бачу якесь сприйняття моїх слів.

Мій товариш Юрій, людина поетична, патріот України, протягом минулого року писав вірші. Як говорять наші північні сусіди, «на злобу дня». Що відбулось доброго чи поганого. Порівнював наше сьогодення з Шевченковим «Кобзарем». Ось що він написав про «криваву суботу» 30.11.13

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

(«Причинна»)

Кривава субота. Майдан розігнали.
Жорстоко, бездушно кийками ламали,
трощили студентські тендітні тіла,
бо влада жорстку цю команду дала:
звільнити майдан від людей – під ялинку.
Зачистили плац й, не зробивши зупинку,
почали людей по задвірках ганяти,
хапати, товкти та у «заки» кидати,
бо щоби те звірство якось пояснити –
на когось в суді мали справи відкрити.
Дівча закривавлене, тіло в синцях –
й годинами допиту тягнеться жах…
Оце – демократія, ось вам Європа!
Знайшли генерала (невже остолопа?),
шо взяв особисто на себе вину
й віддав той наказ на криваву війну.
Гарант і Прем’єр невдоволені були,
що крики та зойки у світі почули
й вимоги пішли звідусіль блискавично:
не діяти владі по-путінські звично…
Та новий майдан породили – на площу,
де храм златоверхий, немовби на прощу,
десятками тисяч зібрався народ,
в якого гарантом тепер ідіот,
що тупо сховавшись за мури й шоломи,
влаштовує мирним зібранням погроми.
Такі ось реалії й завтра на віче
навколо Тараса збереться народ:
усім, хто здоровий – прийти туди личить
(для нації завжди Кобзар був оплот!)
Там лідери нові на крила здіймуться –
на молодь остання надія у всіх:
за покликом серця за справу візьмуться
й спочити відправлять набридлих старих…

Хтось сказав, що націоналіст – це активний патріот. Я націоналіст.

20.01.2014

Звертаюсь до шереги внутрішніх військ біля АП.

«Ну ось, ми догрались. Я як патріот України, напевне, не все зробив, щоб не відбулось те  ганебне засідання Верховної Ради.

Догрались і ви. Так звані захисники громадського спокою (як сказав напередодні ваш офіцер).

ВР за 10 хвилин прийняла 11 законів. (В І-неті пишуть що буцімто «Гарант» замість бігати по стовпчиках вже підписав їх).

Так от, тягнетесь ви в автомашині по київських вулицях. «Корок»: десь 60-80 авто… Ви шості.

Все – отримайте від двох до шести, бо це вже «незареєстрована колона».

Далі. Ваш родич має невеличкий бізнес. Лоток чи маленький кіоск. Приходить податківець, пожежник, санітарна інспекція (ви знаєте, за чим вони приходять). Спересердя ви кажете все, що про них думаєте. Все – отримаєте три роки. Лук’янівка, потім Харківська тюрма.

Іду я по Оболоні. Мій товариш питає: «А де проживає «беркутівець», що засвітився 30 листопада?» – «Та он же, в цьому будинку на Богатирській»… Оп-па! Вісім років. І не в Харкові, а на Соловках чи десь-інде в Сибіру. Нас уже наблизили туди після Вільнюсу.

Ну що, догрались? Ці 11 законів і до вас, хлопці.

До побачення. До зустрічі в іншій вільній від диктатури країні.

Ну хоч кивніть на прощання… Ви ж люди».

22.01.2014

Київ, події листопадові-грудневі.

Ділю всіх людей на дві категорії…

Сусід, однокласник мого сина. Щось викладає, чи не в Університеті Драгоманова. Може ще щось робить. Не знаю.

Іде з повними пакетами.

– На Майдан?

– Майдан для мене табу.

– Хлопче, твій батько тебе б не зрозумів. (Ми з його покійним батьком разом працювали, товаришували. Обмінювались книгами: Донцов,  Грушевський (70-80-ті роки), Білинський).

Знову біля АП.

– Прийдеш ти додому після «дембелю». Мати запитає: по який бік барикад ти стояв?.. Через декілька років твої діти, онуки запитають: по який бік барикад ти стояв?..

Ходжу майже щодня. Бачить мене взвод, 20-30 чоловік. Чує 10 чоловік. Прислуховується, задумується – один. Буду радий, що хоч один…

23.01.2014

Хто програє революцію? (наголос на Є)

Очільники опозиції, які, замість того щоб робити якісь радикальні кроки, пішли по шляху  Винниченка та Грушевського, тобто обмежились лише мітинговими гаслами?

А може революцію програють мої кияни, понад три мільйони потенційних протестувальників, які, замість того щоб піти на Майдан, вимагати злочинний режим піти геть, вимагати дій від керівництва рухом, – сиділи дома, на тахті, біля телевізора?

Чи, навпаки, революцію програють кияни, а вже потім керівники опозиції? Якби вийшла трьохмільйонна маса, то і режим злякався, і ці люди заставили б керівників опозиції робити не мітингові вигуки, а якісь радикальні  кроки, які кардинально змінили б ситуацію.

Якби після «кривавої суботи» всі три мільйони киян вийшли на Майдан –  не на годину, не на день, а до перемоги, – ми уже зараз були б у іншому, не корумпованому суспільстві, були б в Європі.

І, будь ласка, дорогі мої кияни, (я 50 років мешкаю в Києві), а також мої земляки-житомиряни (я чомусь не бачив ваших палаток на Майдані), не говоріть про високі ціни, низькі зарплати, надзубожіння населення, «безпредєл» податківців, санітарів, пожежників, звірства та ґвалтування міліції, надприбутки «Сім’ї» та її регіональних прихвоснів.

Ви цього заслуговуєте.

P.S. Мене та моїх дітей ви щодня могли бачити на Майдані. Моя сваха Валентина Іванівна є волонтером Майдану.

24.01.2014, 9-30

На аркуші формату А4 написав:

«Оболонський суддя на два місяці затримав 77-річного дідуся. Йому загрожує 15 років.

77 + 15 = дідусеві буде 92 роки».

Ходив з ним по Майдану і Грушевського до 12-ї години.

( 17 листопада 2015 року, надійшла інформація: Вища рада юстиції покарала суддю, яка заарештувала 77-річного майданівця. Справедиво.)

03.02.2014

Підхожу. Здоровкаюсь. Перший ряд – рядові ВВ, юні обличчя. За ними ходять офіцери.

– Годину був на Майдані. Які гарні пісні там співають!.. Які чисті, світлі обличчя!..

Офіцер, підполковник, посміхається:

– А хіба у нас не світлі обличчя?

– Світлі. Сьогодні. А звідки ж з’являвся той оскал звіриний 29-го, 10-го…?

Мовчить.

– От як я служив в 1969 році, була у нас так звана «Ленінська кімната». Там стояв телевізор. Ми дивились передачі про двадцять… якийсь там з’їзд, політрук розказував про становище в світі, про семимильні кроки… От цікаво, які канали ви дивитеся сьогодні?

– Ну, «Інтер»,.. СТБ…

–  А «5-тий», 24-й, ЗЕК (це я зумисне «помилився», не сказав ZIK). Сміються.

– Я помилився. ЗЕК – у будинку за вами.

Відвернулись.

??.??.2014

Майже щодня приходжу до вас. Бачить мене взвод. Чує, що я кажу, 10 чоловік. Буду радий, якщо хоч би один з вас  прислухається, задумається. В якому суспільстві  він  живе, який режим править в державі? Кому врешті-решт він служить? Народові, чи людині, яка узурпувала владу, яка продукує корупцію, яка сама є символом і оплотом корупції?

Служите ви у так  званих Внутрішніх військах Не знаю, рік чи два будете служити. І чому  ж вас учать? Протистояти  мирним демонстрантам, праці, достойній пенсії, оплатам, які вимагають у режиму, викоріненню корупції в верхніх ешелонах влади? (На минулому тижні засудили  директора сільської школи: бач, знайшли корупціонера…  А синочки наших високопосадовців за рік стають мільярдерами, отримують величезні держзамовлення).

Влада, прикриваючись фразою «захист громадського порядку», вас використовує. Вас, беззбройних,  виставляють попереду до зубів озброєних «беркутів», які знали, що зараз вас будуть атакувати найняті режимом «ті тушки».

Може, все ж таки вам подобається така служба. Вас можуть послати контролювати базар (рибне місце!), можете стати ДАІшником (золоте місце). Сім’ю ви забезпечите. Але поваги  у людей не отримаєте.

Служити суспільству, а не прислужуватись  режиму.

05.02.2014

Іду від ВВ на Майдан. Верхня барикада. Стоїть охорона. Розмовляю з чоловіком на посту років 50-ти. Розказую про свої «бджолині укуси». Схвалює. Каже, що з офіцерами нічого говорити, а з 18-19-тирічними можна. Щось та дійде до їхнього серця. Мимо проходять двоє молодиків. Щось його зацікавило.

– Слава Україні, хлопці!

– Героям слава! – відповідають.

Вартовий заспокоївся.

– Свої, не з Антимайдану.

– Перевірка на вошивість? – питаю.

– Ходять тут різні.

Продовжуємо розмову.

06.02.2014

Біля Адміністрації якісь інші вояки. Здоровкаюсь.

– О, хлопці, за добу вас підвищили у званні (вчора стояли рядові, сьогодні сержанти).

«Вам ще є час до «дембеля». Та й офіцерам, що стоять за вами, до 25-ти років вислуги ще є час. Хоч і їм, як меру, КДБісту Попову, можуть дати підсрачника. А от людям, що стоять на Майдані часу вже немає. Надходить весна. Добрий господар вимітає зі свого подвір’я різне сміття – корупцію, бандитизм, регіоналів. Та й починає засівати своє поле, свою Україну новим ладом, новою системою. Щоб було як в Польщі, Чехії, Словаччині, Литві, Латвії, Естонії.

Хто з вас був закордоном? А от Азаров був, має там з десяток підприємств. А діти регіонала Царьова, який аж захлинається, як він хоче в Росію, – навчаються в Європі. Не в Росії. А донька регіонала Вечерка має аж два паспорти: український і швейцарський. А це кримінал. Куди тільки наша міліція дивиться? Даю вам наводку… Отримаєте нагороду.

Ситуація в Києві. Вчора невідомі розгромили два ресторани в центрі Києва, які належать депутатці-комуністці Оксані Калетник. Її брат, до речі, депутат-регіонал. Хотіли звернути на майданівців, але коли побачили відео з камери спостереження, затихли. Нападники, хоч і мали палки та маски як у майданівців, але – були В КРОСІВКАХ. Майданівці при 15-градусному морозі озуті в зимові теплі хутряні черевики. Я не відкрию вам секрету, що це зробили «ті тушки». А влада, що їх найняла, або недолуга, або пожаліла грошей на їх екіпіровку.

Сьогодні в Будинку профспілок бомбою відірвало кисть руки вашому однолітнику. Невідомий приніс  коробку з написом ЛІКИ. Хлопчина, студент медучилища відкрив і…

Який нелюд це зробив?  А місяць тому «Беркут», один з ваших, до речі, підрозділів, вщент розтрощив медичну частину на Грушевського, нещадно побивши людей, на спинах і грудях яких був «червоний хрест». А я чи не щодня приносив туди бинти, вату, перекис водню, зеленку…»

Мене вразило, що сержанти слухали про ці дві події, відкривши роти.

«Невже ви про це не чули? А як же Інтернет, телебачення, політруки вам про це не розказують?

Які різні є люди. І серед нас, серед Людей Майдану, і серед вас. Десь місяць тому я тут же розмовляв з такими, як і ви, хлопцями. Згадав страшні події 29 грудня. І що б ви думали? Офіцер, що стояв за солдатами, продерся наперед і почав доводити мені, що «Беркут» не бив дітей вночі, що це «фотожаба», намалювали… До честі солдат, я бачив як вони відвертали обличчя: соромно було за офіцера…

А от учора стояв тут один підполковник. Хороша вийшла з ним розмова. Хотілося б запросити його на філіжанку кави, на Прорізну»…

– До побачення, хлопці!

– Слава Україні! –  Двоє чи троє сержантів це сказали!!!  Вперше за два місяці моїх розмов з солдатами.

– Героям Слава!

08.02.2014

Сьогодні субота. День, коли мільйон громадян, незадоволених провальною діяльністю  правлячого режиму, вирушать маршем протесту на Майдан. Восьма ранку. Вмикаю «брехунець»: «Перший канал» Українського радіо.  Чекаю правдивих повідомлень про жахливий стан економіки, про події вчорашнього дня, ночі, перспективи на сьогодні. Ні-чо-го!  Правда, є одна інформація про відвідування в лікарні міністром охорони здоров’я Раїсою Богатирьовою звіряче побитих «беркутівцями» мирних  демонстрантів. «Їх харчують  добре. Вони вже майже здорові». Ось і все, що спромоглася  сказати «захисниця демократії». Але ж  Українське радіо живе на кошти платників податків, на мої гроші. А ми знаємо стан економіки, провальні реформи податкової системи, медицини, освіти. Таке враження, що живе наше (наше?) радіо (до речі, як і Президент і Кабмін) в іншій «процвітаючій країні». Може, у саме для них процвітаючій країні?

Чомусь сьогодні біля АП не ВВУ а «Беркут».

– Хлопці, ану скажіть: що робить хороший господар, коли горить його хата? Він докладає всіх зусиль щоб загасити пожежу в домі. Що робить людина, яку ви охороняєте? Їде на гульки. Їде дивитись шоу відкриття  зимової Олімпіади в Росії. Подумайте, ви розумні люди.

«До речі, цю Олімпіаду ігнорують всі президенти Європи і США. Там лише Янукович, Лукашенко, Назарбаєв…

Колись, у 1960 році, Хрущов сказав, що через 20 років, тобто в 1980 році, в ЕСЕСЕРІЇ буде комунізм. Комунізму не сталося, замість нього призначили Олімпіаду. Яку проігнорували не тільки президенти, а й УСІ спортивні делегації Західної Європи, США і Японії. Правда, крім Італії. Причина: політичний бойкот більшості країн Заходу та й ісламських країн — на знак протесту проти військової інтервенції СРСР в Афганістан. В змаганнях взяли участь тільки країни комуністичного блоку. Те ж саме відбувається і в Сочі.  Через агресію Росії в Грузію та неадекватні дії проти України. Лише наш там. Чому?..

… Продажні судді виносять вироки автолюбителям, які перевозять запаски шин в багажниках. Буцімто вони везли їх на Майдан, щоб там спалити. У громадянина Голландії, який має бізнес в Україні, завозить  до нас відреставровані «беушні» шини, реквізували весь товар і прикрили його бізнес. З тієї ж причини.

Маразм, хлопці!»

– До речі, у мене в кишені завалявся презерватив. Пов’яжете мене?

09.02.2014

«На Майдані розповсюджують листівку, в якій повідомляється, що на зв’язок з майданівцями вийшов офіцер Внутрішніх військ, ваш начальник і товариш, з повідомленням, що він та його підрозділ покине поле протистояння, коли почнеться зачищення Майдану.

Я згадую часи Помаранчевої революції. Армійські високі генерали сказали: ми не підемо проти народу.

Вчора після моєї розмови тут декілька сержантів гукнули:

– Слава Україні!

Я відповів:

– Героям слава!

Моя знайома Тетяна, журналістка з Інформаційної служби Майдану,   розповіла, що декілька днів тому зустрічала свого чоловіка в аеропорту «Бориспіль». Було дуже багато зустрічаючих. Прихопила з автомашини маленький Національний прапор України: показати, що ось де я, та привітати рідну людину. Не встигла навіть махнути прапорцем, як до неї підійшли двоє міліціонерів, почали відтісняти від натовпу і попросили прибрати прапор. Національний прапор нашої держави! Маразм, хлопці!..

Днями відзначимо річницю виведення радянських військ з Афганістану. На цей захід президент запросив багатьох, але не запросив афганців, тих хто воював, хто був поранений. А знаєте чому? А згадайте-но минулорічне відзначення цієї події біля Вічного вогню? Коли біля афганців проходив президент, вони як один повернулись до нього спиною. За невиплачені пенсії, за обіцяне і неотримане житло, за скотське ставлення до Людей. О, а ви вже стоїте спиною до АП? Молодці!»

10.02.2014

Я дідусь за викликом. Їду доглядати онучку в інший кінець міста. Між Майданом та Хрещатиком,  як  і  щодня, грає скрипаль. Підходжу:

– Піднімись на Майдан, твої мелодії потрібні людям там. Зіграй студентам, що на граніті.

Кивнув головою. Піде.

А позавчора на Майдані ми з сином бачили, як шотландець (правда без кілту, бо ж холодно, як він сказав) грав на волинці Гімн України.

Де ті троє студентів, що зникли тої «кривавої суботи», після побиття «Беркутом»?  Їх убили і, як Ґонґадзе, десь закопали…

Чому мовчить Янукович, який називає себе президентом? Більша частина України піднялась. Це не тільки радикальний Захід, це не тільки Центр, а і Схід і Південь. Ще рік тому одна жінка з Дніпропетровська сказала: «Чому моя рука не відсохла, коли я голосувала за Януковича?»

Що робить влада проти мільйонного Майдану? Грає біцепсами, показує силу… чи безсилля?

11.02.2014

Здоровкаюсь.

– Сьогодні хотілося б поговорити з вашими офіцерами. Ви, напевне, десь в історії військової справи могли вивчати партизанський рух…

«Нагадаю вам 1942 рік. Житомирське Полісся. Містечко Овруч. 30-40 кілометрів до Білорусії. В лісах діє партизанське з’єднання генерала Сабурова. В місті – німці та полк словацький вояків. Одним з очільників словаків був капітан Ян Налєпка-Репкін. Вчитель з містечка Спішська Нова Весь, призваний в армію. Капітан вийшов на зв’язок з партизанами, домовились про спільні дії. І ось коли німці почали великий наступ на партизанів, Ян Налєпка-Репкін скомандував своїм воякам: «По ворогу – вогонь!» І словаки почали стріляти по німцях.

Я не закликаю вас стріляти. Зробіть так, як зробив один з ваших офіцерів, офіцерів Внутрішніх військ. Він вийшов на зв’язок із сотником Майдану, сказавши: «В моєму підрозділі понад 30 чоловік. Коли буде команда розганяти Майдан – мої солдати відійдуть вбік».

Зробіть так, як зробив Віктор Суворов. Пройшовши з танками по Чехословаччині в 1968 році, під час агресії Радянського Союзу проти вільної країни, побачивши агресивну суть своєї країни, – він «відійшов вбік» (як і ваш офіцер).

Зробіть так, як зробили афганці минулого року під час відзначення виводу радянських військ з Афганістану. Коли нинішній президент проходив до «Вічного вогню» мимо шерег афганців, ті як один повернулись до нього спиною.  До речі, ви вже  стоїте до президента спиною. Молодці!

…А з вами, панове офіцери, влада, тобто режим, зробить те ж, що з Поповим, так званим мером, колишнім капітаном КДБ. Використає і викине».

Прощаюсь. Неспішно йду Банковою.

13.02.2014

Наближається сімнадцятий день, коли режим погрожує розігнати Майдан. Я, як завжди, на Майдані. Під’їхала величезна автомашина – вивантажують будівельні матеріали.  Допомагаємо з сином. Майдан розбудовується.

Біля Укоопспілки йде навчання чоти бійців. Щити, як відібрані в «беркутівців», так і саморобні, дерев’яні. Чіткі команди. Чітке їх виконання.

«Нас є бійців стосот». Це Іван Франко.

14.02.2014

Вчора, як і декілька днів тому, тут стояли солдати ВВ, рядові. Була спокійна розмова. Сьогодні тут прапорщики і молодші офіцери. Розмова відразу ж не склалась. Якісь вони знервовані, напружені.

– Коли вже Майдан відпустить нас додому? Тижнюємо тут…

Вас і нас з Майдану має відпустити ваш президент, подавши в відставку в кращому разі, його чекає стаття.

Ввечері прийшов знову на свій майже щоденний пост до АП.

«Якось я говорив з вами про Ігоря Індила, вашого ровесника, по-звірячому убитого у відділку міліції, про Тетяну Чорновол, про побиття Андрія Іллєнка та його товариша у дворі міліції. А сьогодні Києво-Святошинський суд судив «Васильківських терористів». Правда страшно звучить – терористи?  Буцімто троє хлопців два (два!) роки тому хотіли підірвати пам’ятник кривавому Леніну. 5 років  отримали  ваші однолітки.

Колись в Совєцькій армії, як і в усьому Совєцькому Союзі, була така дурня: політінформація. Розказували про генеральну лінію партії, про рішення чергового такого-то з’їзду партії, як добре нам живеться та як погано там, в Греції тощо. Думаю, щось подібне є і в вас сьогодні. Політруки, чи як їх там називають. Цікаво мені, що вони вам розказують про сьогоднішню Україну?»

15.02.2014, 10-00, вул. Грушевського

На Європейській площі хлопці споруджують катапульту, засипаючи спецпризначенців бруківкою. Підходжу:

– Хлопці, обережно, не влучте в Художній музей.

Відучора є прохід до Кабміну, до так званого урядового кварталу. Десятки бійців укріплюють барикади. Мене зупиняє чоловік років 40-ка.

– Хочу подивитись, як там…

Донецько-луганським суржиком:

– Хочеш пройти – іди, а дивитись нема чого. Тут іде робота.

Справді, тут, на Грушевського, кипить робота для створення нової України.

З того боку барикад галасує музика. Одна пісня, друга… Все російський «шансон», напевне, пряма трансляція з Росії. А там же стоять українці, хоч і в мундирах міліцейських.

Люди піднімаються на верх барикади. Підходить боєць:

– Прошу вас, відійдіть. Від них всього можна чекати.

… Молода мати веде за руки двох трьохрічних дітлахів.

… Хлопчик років шести підійшов до лотка, де продається українська символіка та символіка Майдану.

– Скільки коштує прапорець?

– Візьми так.

16.02.2014

«Офіцери, з якими я пробував розмовляти, казали, що ви давали присягу. Кому? Народу чи президенту, нелегітимно обраному. Продажний Конституційний суд надав йому диктаторські повноваження.

Ви, звичайно, читали «Освободитель», «Аквариум»  Віктора Суворова. Він теж  давав присягу, але коли відбулась агресія Радянського Союзу  проти Чехословаччини, він відмовився служити цьому режиму.

Ви служите у Внутрішніх військах. Колись казали «цепные псы империи». Як на сьогодні – ланцюгові пси режиму. І чого ж вас тут навчать?  В військах там  дійсно захищають Батьківщину, отримують спеціальності, які їм знадобляться після закінчення служби: механік, радіомеханік (до речі, в армії я набув спеціальності механік авіаційної радіолокації), водій, врешті будівельник. А  чого вивчитесь ви? Розганяти  мирних  демонстрантів, які вимагають у режиму достойної оплати праці, пенсії, викорінення корупції в вищих ешелонах влади… А ще хтось піде в «ті тушки», вас бо вчать різних там прийомів: кунг-фу, шаолінь… Вас вчать лише бити, калічити, вбивати. Але не вчать високої філософії цих мистецтв».

17.02.2014

«Служите ви 1 рік? Хочу, щоб прийшовши додому ви сказали своїй матері:

– Мамо, мої руки чисті.

Хочу щоб через декілька років ви сказали своєму майбутньому синочку чи доньці:

– Я чистий перед вами.

Невдовзі буде «дембель». Хлопці, діти, благаю – ідіть додому. Не залишайтеся в міліції. Не спокушайтесь начебто легким хлібом. Він дуже глевкий, хліб у теперішньої міліції. Яка служить, вірніше прислужує режиму.

Ідіть додому і чекайте, коли прийде інша народна влада, оголосить набір у нову міліцію. Без корупції в органах, хабарів на дорогах, при чесних податківцях. Як це зробив Саакашвілі в Грузії. Ось тоді, йдучи вулицями міст і сіл, ви ловитимете вдячні погляди людей».

Говорю до сержантів: це, напевнее, контрактники.

– От стоїте ви тут за якихось 3-4 тисячі гривень (така інформація була в ЗМІ). Хіба це достойна зарплата для глави сім’ї?

Один з сержантів кивнув:

– Та де там, ми і такої не отримуємо.

Тут же підбіг якийсь офіцер і щось зло крикнув йому. Той огризнувся.

– Не бійтесь, хлопці. Сьогодні цей офіцер є. Завтра його не буде. А вам потрібно залишатись людьми… До побачення. Кивніть на прощання.

18.02.2014

Восьма ранку. Майдан напівпорожній. Основна маса пішла на Інститутську та до Верховної Ради. Піднімаюсь запрудженою людом вулицею. Всі вулиці від Інститутської в бік Грушевського вже три місяці перегороджені КАМАЗами. За ними озброєні силовики. Зупиняюсь на перетині  Інститутської та Липської, біля п’ятиповерхової будівлі партії Балашова 5-10. Ось за КАМАЗами бачу Верховну Раду. Стоїмо впритул до автомашин. Вигуки: «Слава Україні!» Спокійно. В натовпі дуже мало хлопців з Самооборони. Дуже багато киян. Може, я помилявся, коли в інтернеті писав, що не люблю киян за їхнє сидіння на дивані. Вони тут.

Раптом на даху п’ятиповерхового будинку через вибиту шиферину з’явилось двоє озброєних «беркутівців». Потім ще двоє. Тягнуть за собою коробки. Як потім виявилося, в коробках були світлошумові гранати. Умільці-убивці-«беркутів ці» примотали скотчем до них цвяхи та шматки заліза. Почали прицільно стріляти прямо вниз, на нас. Кидають гранати. Доводиться затуляти вуші руками, бо на деякий час дзвін в вушах. Гранати летіли не тільки з даху але й від «яйце голових» з-за Камазів. Жінці гумова куля поцілила в руку, розірвала куртку. Великий синяк… З’явились поранені,.. закривавлені обличчя,.. в одного бійця дзюрком тече з ноги кров. Вся земля була всіяна невеличкими гумовими кульками діаметром 0,5-1см. Я знайшов дві металеві кульки з підшипника діаметром 1-1,5 см. Відбігаємо на інший бік вулиці. Розбираємо бруківку. Хлопці з Самооборони кидають її в спецпризначенців за КАМАЗами. «Молотовим» запалили обидві машини. Дим повалив на «беркут». Вкотре, як на Грушевського, тут, на Городецького дим ішов на них. Слава «розі вітрів» і Куйбіді!

А потім сталося те, що підняло людям настрій. Вигуки: «Слава!»  Шестеро чи семеро наших бійців з Українським прапором, озброєних лише дерев’яними щитами, видерлись на дах і крок за кроком наближаються до тих нелюдів. Ті почали впритул у них стріляти. Наші поступово, крок за кроком займають дах. «Беркут» врешті втікає. Український прапор на будинку. Радість перемоги. Так продовжувалось десь з півгодини. Потім двоє «беркутівців» знову вилізли через отвір в даху, почали переговори. Врешті десь за 10-15 хвилин переговорів розійшлися. Прапор залишився на даху.

Мені потрібно було на годину-другу піти на роботу. Повертаючись вирішив піти на Інститутську через верхній вихід метро «Хрещатик». Ледве ступив на ескалатор – назустріч біжать десятки людей. Чи не кожен другий закривавлений.

– Куди ви, дядьку, там стріляють, не йдіть туди!..

«Беркут» прорвав нашу оборону. Спецпризначенці пішли в атаку. Стріляють. Б’ють кийками. Є вбиті, безліч поранених. Допомагаю пораненному в ногу хлопцеві років 20-ти. Передаю його медикам.

Повертаюсь разом з ними на Городецького. Розбираю разом з іншими киянами верхню барикаду (мішки зі снігом), зміцнюємо нижню. Бійці укріплюють її. Поранені, побиті люди все продовжують приходити.

Біля Консерваторії з півсотні студентів. Закінчилися заняття. Підхожу до викладачів:

– Попросіть студентів допомогти.

Відвернулися. Лише один хлопчина тягав з нами мішки. Інші благополучно перелізли через барикаду і пішли геть.

Дзвінок від доні.

– Ми з чоловіком біля жовтої піраміди.

Згодом туди ж підійшов і син.

18.02.2014, надвечіря

По сходах до Палацу Свободи, до щитів, що зловісно виблискують, спроквола, поволі піднімаються три жінки. В руках у них бутлі з водою, пакети з молоком (недавно зі сцени попросили принести для наших хлопців молока, лимонів, води – як захист від димових гранат). Мої діти теж занесли бійцям молока (хоч воно вироблене «Волошковим полем» та «Галичиною», які належать регіоналам. Але вибору не було). А ті троє жінок, які мають своїх дітей, понесли молоко нагору, «беркутівцям». Вони ж бо матері.

Рівно через 10 хвилин нелюди почали атаку, цими ж таки сходами.

Почалась бійня. 21 година. Макеєнко, голова КМДА, дав команду зупинити метро «Площа Толстого», «Університет», «Хрещатик» і «Майдан Незалежності». На Майдані вимкнули світло. (Теж Макеєнко?).

Бій тривав до ночі, до 23-ї години.

19.02.2014, ніч без сну.

Дивлюсь «Громадське телебачення», «5-й», «24-й», ТВІ, ZIK.

Сьома ранку. Телефонує син:

– Я з третьої ночі з автомашиною в центрі. Був заклик возити з Майдану в лікарні поранених. Дорогою двічі зупиняли озброєні автоматами ДАІшники. Грубо, не представляючись: «Открой багажник!.. Єзжай!»

Шарікови з «Собачого серця» відчули підтримку так званого президента, який виступив із звинуваченням Майдану в тероризмі. І це після 20-ти смертей. Їм сказали: «Фас!»

– Я з тобою, сину…

Виходжу в двір. Сусід згодився довезти до центру. В авто перепалка. Ми з водієм за Майдан. Сусід:

– «П’ятий канал» дуже тенденційний…

Водій:

– То ви що, «Інтер» дивитесь?..

Дякую, що підвіз, виходжу. Мені не по дорозі з сусідом.

Людей на Майдані від спецпризначенців відділяє лише стіна вогню з шин. Водомети.

Розбираємо з сином бруківку, по ланцюжку передаємо на передову (ось таке слово з’явилось в нашому лексиконі).

Горить консерваторія, Будинок профспілок, палають намети біля Стели. Турчинова поранено на сцені.

Пізно вночі добираюсь додому. Інтернет: загинуло 20 майданівців, поранено – майже 200.

19.02.2014, день  

Вночі був бій. Підходжу до Закарпатського намету. Розшукую мого хорошого знайомого з оригінальним іменем Адальберт, проживає в Тячеві.

– Немає.

В душі крик:

– Не може бути… Не вірю…

– Заспокойтесь, дядьку. Невеличка подряпина. Завтра буде на службі.

Водомети поливають захисників барикад. Вода замерзає в повітрі, на одягу, на обличчях хлопців.

Носимо в мішках набої (биту бруківку). Спочатку на передову, в бік Європейської, потім на  Михайлівську та Костьольну. ..Поряд зі мною хлопчина років 20-ти. Думаю, що він тут з перших днів.  На Майдані не прийнято розпитувати хто, звідки, ім’я. Просто кожен робить посильну роботу. До речі, я від багатьох на Майдані чув:

– Ми робимо тут роботу. Це вже я (про себе) пафосно додумую: Ми робимо тут роботу з очищення країни від нечисті.

Несемо мішки на Костьольну. Кажу:

– От з цього балкона зручно буде кидати бруківку на голови «беркутам», якщо вони верхню барикаду братимуть.

Чую відповідь:

–  Не можна з балкона, це чуже, це приватна власність…

Почуйте люди ці слова простого хлопчини десь з верховин Карпат.  Почуйте десь на задвірках регіональних конюшень, почуй, «Ганно Ге…», свого земляка.

Син в Інтернеті знайшов повідомлення. Наша жіноча збірна з невідомих причин не вийшла на трасу в Сочі, на свою коронну дистанцію, де вони мали взяти медалі.

Я знаю чому. Після минулої «чорної ночі» це нормальна реакція нормальних людей на підтримку владою Росії диктатора України.

Підходжу до Рівненської сотні. Тут вже більше тижня щодня несе варту мій син. В руках у нього щось схоже на бейсбольну битку. Мене не пустив всередину табору. Заглядаю. Молоді хлопці і вусаті дядьки щось заливають у пляшки з-під пива. «Молотов»?

Є різні люди в моїй Україні. Одні, як наші славні дівчата Марина Лісогор та Катерина Сердюк, ще одна спортсменка, котра з батьком-тренером поїхала додому у Львів: там ховали загиблих. Є й інші, ті до яких звернулась поетеса:

Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость!
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана!
Только помни, на деньгах
кровь!
Кровь Сережёньки Нигояна!
Когда будешь лететь в Шарм- эль-Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф –
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это
глаза,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь
это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг,

Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш толстый хряк!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «Беркут»
Ты до гроба будешь стыдиться!

Інтернет: В годину ночі «тітушки» убили людину на Великій Житомирській.

20.02.2014  

9-35. Син телефонує: наші вночі атакували спецпризначенців. Відбили Палац Свободи (Жовтневий), Український Дім, захопили Комітет з радіомовлення на Прорізній. Отже недаремно ми з тобою, сину, носили набої.

10-00. Дзвінок від дружини сина: поранені на Майдані потребують допомоги. А я ж колись в інституті вивчала курс медицини. Їду туди.

Ну що я можу сказати? Бережи себе, люба.

Йду вулицею Копилівською,  на Куренівці. Дитяча поліклініка. Заходжу в  кабінет завідуючої якимось відділенням. Пояснюю ситуацію.

– Добре. Я зараз же зателефоную сестричкам та лікарям, вільним від чергування. Наказати не можу. Лише попрошу.

Заходжу до іншої завідуючої.

– Счас, всьо брошу і пойду!

Вже виходячи з кабінету кажу:

– На бруківці Майдану, може, лежить ваш син чи чоловік.

Отакі ми різні, українці.

Знову я на Майдані. Проходять двоє хлопців років 18-20. На обличчях маски – а як же інакше, в руках виточені палиці. З рук в руки передаю їм дві металеві кульки від підшипника,.. знадобляться.

Посеред Хрещатика стоїть легкова автомашина з кримськими номерами. Водія немає.  На аркуші формату А4 пишу: «Дякую тобі, друже!» Кладу папір під двірники.

Інтернет. Сьогодні на Інститутській спецпризначенці вбили 39 захисників Майдану.

21.02.2014

Ось і закінчилась моя Одісея, мої розмови з солдатами Внутрішніх військ біля Адміністрації Президента. Сьогодні можу писати слово Президент з великої літери. Сподіваюся, він буде нормальною людиною.

Сподіваюся, що хоч один із хлопців, що мене слухали, в тому останньому побоїщі не вистрілив в майданівця, пробіг мимо, не копнувши пораненного ногою, не вдаривши дубцем.

21.02.2014

Ми з сином на Майдані. Дуже багато людей. Таке враження, що всі банківські працівники, судді, прокурори, яких відправили з роботи додому, прийшли сюди. Тут вони (нарешті!) побачать справжній Майдан, а не намальований януковицькими ЗМІ.

Стільки волонтерів, продуктів, сигарет, води, молока, бутербродів я ще не бачив.

Зі сцени:

– Це ще не перемога!.. Обережно по периметру Майдану!.. Там ще бродять «беркут» і «тітушки»!..

Проходжу вільною, як і раніше Європейською, йду по Грушевського. Дуже багато людей. Це кияни. Не хочу називати їх «зіваками». Просто тут вони заряджаються енергією волі, силою свободи, вірою в світле майбутнє України (штамп!).

На барикадах, як ближніх так і дальніх, на чатах незрушно стоять бійці. Так, напевне, колись стояли на чатах козаки.

Спалені 3 чи 4 польові кухні. Бійці харчуються всухом’ятку. Поки що.

Чоловік комусь телефонує:

–  Тут підмітають і прибирають. Чисто як дома…

Сину, сьогодні я нарешті побачив, куди ми позавчора передавали з рук в руки бруківку від МінАПК та Головпоштамту. А це добрий кілометр. Дві шереги. Дякую вам, кияни. Створено 2 ряди широкої барикади. Поряд з барикадами лежать набої – бита, зручна для метання на «беркути» бруківка.

Дивлюсь вдаль на Грушевського: жодного міліціонера – поховалися.

Чую вигуки «Слава!.. Слава!..» Зо два десятки вояків з першої барикади ідуть на Майдан відпочити.

Пагорбом напроти Кабміну, де ще вчора стояли «беркутів ці» зі щитами, спускаються декілька молодиків. Напевне, наша розвідка від Маріїнського парку з «тітушками».

Розмовляю з бійцями.

– Чекаємо рішення Верховної Ради. Причому позитивного. Для України.

Телефонує мій товариш Юрій. На переговорах Україна, Європа та чомусь Росія (?!), остання не ставить свій підпис. Прийду додому, подивлюсь в І-неті.

Цікава сценка. Бушлат, кирзові чоботи, обсмалене шинами обличчя, зарослий щетиною. Бомж – бомжем. Розмовляє з інтелігентними чоловіком та жінкою. Прислуховуюсь.

– Самый человечный человек… Про це написано в томі 5-му,.. сторінка 226… Сторінкою можу помилитись. Це інтелектуальний рівень Майдану.

Була аналогічна інформація про бійців «Правого сектору»:

–  Після варти, перед сном читають «сопромат» та філософію. Студенти…

Проходить на барикаду шерега бійців. Вітаємо аплодисментами та вигуками: «Слава Героям!»

Широкими сходами до Палацу Свободи (Жовтневого) піднімаються люди. А я пригадую вечір 18-го. Як крок за кроком «беркут» ішов на нас, на Майдан.

Доносяться вигуки «СЛАВА!»: поблизу сцени проходять 2 чи 3 десятки міліціонерів. Це міліціонери, які перейшли на бік народу. Дивлюсь на погони – майор, підполковник, капітан… Пригадую такі ж сцени за Помаранчевої революції. Слава вам!

Виступає Ольга Богомолець:

–  18-го була річниця мами, але я не пішла на кладовище. Нехай мати мене вибачить. Я була на майдані. Дуже багато поранених, жертв.

На екрані показують результати голосування в Верховній Раді.

І в цю ж таки хвилину до сцени виносять гроби із загиблими. Щемливо звучить «Піккадійська терція», древня лемківська пісня:

Гей, пливе кача по Тисині
Мамцю ж моя не лай мені
Гей, залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю де погину.
Гей, погину я в чужім краю,
Хто ж ми буде брати яму?
Гей, виберуть ми чужі люди
Чи не жаль ти, мамко, буде?
Гей, як ми ж мені, синку, не жаль?
Ти ж на моїм серцю лежав.
Гей, пливе кача в морі синім…

Після панахиди їх проносять усім Хрещатиком до їхньої вічної домівки. Одного, другого, п’ятого…Небесна Сотня.

22.02.2014, субота

Верховній Раді потрібно 300 депутатів та 300 голосів. Янукович втік. Де Янукович?

О 12-00 має розпочатись збіговисько в Харкові. ОБС – одна баба сказала, що борт №1 зафіксовано в Донецьку.

Межигір’я наше! Весь Київ наш!

Дочка з чоловіком збираються поїхати в Межигір’я. Я давно  збирався поїхати туди, ще два місяці тому переписав розклад руху автобусів до Нових Петрівців.

Біля ЦУМа – відбиті в силовиків 2 водомети. У одного з них розбитий передок.

– Ми розбили, ми і відремонтуємо. Троє-четверо хлопців засукавши рукави ремонтують.

В МінАПК знову «Спільна Справа».

24.02.2014

Підійшов до шереги бійців біля Адміністрації Президента. Тепер тут стоять наші хлопці.

– Дякую вам, герої!

Раптом один хлопчина до мене:

– Дядьку, а я вас пам’ятаю. Ви приходили, я вас чув.

– Я радий, що ти, хлопчику, почув мене.

01.03.2014

Проїжджає міліцейська автомашина з нарядом міліції. Майорить Український прапор. Піднімаю в привітанні руку. Відповідає посмішкою та помахом руки. Хочу зупинити, привітатись… А також запитати:

– Де були ви 18, 20, 21 числа? Били, стріляли? Може, сьогодні не на часі так думати, але час від часу така думка зринає.

02.03.2014

Згадую свої напружені 100 днів на Майдані. Десь на початку грудня на одній з барикад я познайомився з Адальбертом Савчуком і зустрічався з ним на Майдані щодня, аж до березня. Потім була розмова вже в травні.

– Майдан виконав свою функцію. Він перейшов у іншу фазу. А те, що стоїть зараз  тут, не потрібно.

– А що зараз робиш ти? На АТО?

– Ні, я у себе, на Закарпатті. Там є робота для нас, майданівців. Є прояви сепаратизму.

– Методи Сашка Білого?

– Ну, не зовсім.

20.03.2014

Волонтери.

За якихось 10 днів закінчується моя відпустка. Син знайшов мені спільноту, групу небайдужих людей (тепер їх називають волонтерами), які працюють на Перемогу. Буду з ними.

Мені 68 років.

13.05.2014

АТО чи війна?

Місто. Зупинка тролейбуса. Містяни стоять, чекають транспорту. Розмови про ніщо. Про дорожнечу, про виставку квітів на Співочому полі. Сміються. Мирне місто.

А неподалік бачу групу людей в однострої. Обвітрені обличчя, якісь відсторонені погляди. Здається, що вони з іншого світу. Вони з війни, з АТО.

Ні, це ми з іншого, якогось викривленого виміру. Бо коли на нашій землі іде війна, коли вмирають від російських куль такі ось юнаки, наше, та зрештою і моє, стояння тут – це зрада їх.

– Хлопці,  візьміть мене з собою!

25.09.2014

АТО

Жінка біля ВРУ під час мітингу за люстрацію:

– Я вмію шити одяг. Хочу шити для вояків АТО. Куди звернутись?

«Вантаж 200»

Росія не визнає своїми війська, які розпочали агресію в Криму. Цікаво, що вона скаже, коли «вантаж 200» прибуде в Москву?

Війна прийшла в Київ. Їду 16-тим тролейбусом мимо військового кладовища на Сирці, що біля телевежі. Раптом залповий вогонь. Стріляють. Оглядаюсь. Вояки підняли гвинтівки, ще один залп. Ховають  журналіста, який загинув під Луганськом.

22.01.2015

Вчора, напередодні Дня Злуки, наші бійці змушені були здати російській сволоті аеропорт.  Зараз ранок, 11-45. Іду Хрещатиком в бік Майдану. Проходять міліцейські патрулі. Виходжу на Майдан. Нікого. Нічого! Шок! Навіть не можу собі уявити, як би реагували поранені бійці, полонені бійці, бійці, яких «лугандони» вчора проганяли донецькими вулицями, на цей спокійний мирний Київ. Де «Правий Сектор», де «Свобода», де, врешті-решт, хлопці Корчинського?

Бачу декілька пар людей. Несуть квіти на Алею Небесної Сотні. Група молоді з «Самопомочі» проводить флеш-акцію на честь Дня Злуки.

Тільки що на телеканалі «Дождь» якийсь російський співак виконував пісню Вакарчука: «Я називаю тебе, Я відчуваю тебе весною («Тебе» росіянин співав як «тєбє», зовсім як «піво»). Публіка (російська!) сприймала УКРАЇНСЬКУ пісню чудово, як у нас, в Україні сприймають Вакарчука.

І ще одне. Перед цим був сюжет з російської глибинки. Сім’я: батько, мати – років під 60. Син – років 20. Син: «Для чого нам Крим? Чому ми зараз виплачуємо великі гроші для підтримки «лугандонів» та «донецьких»? Чому страшенно ростуть ціни? Я візьму зброю і піду проти цієї влади». А мати, 60 років: «Ми затягнемо паски, а Крим буде наш!»

Кортить запитати: для чого злиденній Вологодщині, Псковщині Крим?

22.02.2015

Рік тому на Майдані убивали. Сьогодні готується Марш … Пройшов звичним шляхом: Майдан, Інститутська, Адміністрація Президента, спустився по Грушевського.

Спомини, згадки, сльози…

Телефоную Адальберту. Минулого тижня він повернувся з-під Луганська – возив гуманітарну з Тячева.

– Я не приїду. Сьогодні ховаємо хлопця місцевого, загинув під Дебальцевим. Постав свічку на тому місці, де загинув Михайло Жизневський. Там недалеко загинув боєць з нашого куреня.

– Питаєш як настрій? А кого посадили? Хто відповідає за ті смерті?

– Скоро ми знову вийдемо на Майдан!.

Отака була розмова.

10.05.2015  ???

Вмикаю телевізор. На Майдані палають шини. Цього, напевне, і треба було чекати. Вчора СБУ повідомило, що після 1,5 тисячі досліджень розстрілів на Майдані всього з півдесятка януковицького кодла, «беркутівців» та спецпризначенців оголошено в розшук, а заарештовано аж трьох (ТРЬОХ!) «беркутівців».  Майдан не витримав. Я його розумію.

І в той же час Майдан виконав свою функцію. Майдан має трансформуватись в іншу структуру, використовувати інші методи боротьби, методи створення нової держави. Майдан має контролювати владу. Влада ж мусить знати, що Майдан будь-якої миті може повернутись. Не з Майдану Незалежності чи Хрещатика, а з поля бою.

Йду вулицею Небесної сотні. Фото: 18, 25, 56 років… Може, потрібно залишити на цих пагорбах варту Майдану? Як нагадування нинішній владі: доведіть справу, за яку гинули тут люди, до кінця.

В листопадові-лютневі дні, коли я не йшов на Майдан, дружина запитувала мене:

– Чому ти дома, чому не там?

І сьогодні, коли знову стала актуальною пісня «Горіла шина, палала…», вона спитала:

– Чому ти дома?

В ті дні я майже щодня був на Майдані, розмовляв зі спецпризначенцями біля  Адміністрації президента. Пізно ввечері приходив додому, сідав за компютер і описував свої враження, списував ті слова, які говорив «беркутівцям», спецпризначенцям, солдатам ВВ.

Сьогодні, як і тоді, пройду Майданом, постою біля стели «Вставай, Україно!», виконаної французьким скульптором Поті Лаудей, пройду до Адміністрації… чи то пак Офісу Президента. Багато що змінилося. Змінилось, але не все. Згадую слова Ющенка: «Бандити повинні сидіти в тюрмі». Згадую такі ж обіцянки нової влади.

Кого посадили?

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company