Ніжин уп’ятнадцяте приймає Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. На суд шанувальників Мельпомени творчі колективи з дев’яти міст України, гості з Білорусі представили драми і мелодрами, комедії і мюзикли. До 165-річчя Марії Заньковецької білоцерківський Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Саксаганського підготував виставу «Кохання в стилі бароко» Ярослава Стельмаха.

Водевіль у постановці режисера Анатолія Зеленчука – про молодого і заможного графа (актор Микола Молодика). Отримавши від батьків великий спадок, той живе безтурботним холостяцьким життям. Та спокою настає край, коли з’являється ще один претендент на спадщину – панна Ярися (Маргарита Овчарова). Звісно ж, ясновельможний не має ніякого бажання ділитися статками з кимось. Він пам’ятає графиню як мале розбещене дівча із завищеним почуттям власної важливості. І вдається до обману, аби панна сама втекла від нього: перевдягає у своє вбрання, свого-таки псаря Онисима (Руслан Таран), надмірного любителя чарки, а сам прикидається слугою. Далі граф нарешті випадково бачить нинішню, дорослу Ярисю, котра вже довідалася про обман, але приховує це. І, за іронією жанру, – закохується в неї.

Перше враження від вистави – посмішка, що періодично вибухає несамовитим сміхом. Посмак – розуміння того, що це легка «гумка для мозку». Постановка не змушує шукати глибинного сенсу, вона створена, щоб викликати позитивні емоції, а не спонукати до філософських розмірковувань «про вічне». Атмосферу підтримували декорації та костюми героїв, їхній літературні, іноді «по-шекспірівськи» поетичні діалоги. Справді оригінальні, хоча й достоту незвичні музичні вставки – джазові та блюзові композицій про кохання, про світ чоловіків і жінок.

З акторських набутків вистави по-справжньому вражає Владислав Красіков, його сценічний образ Степана, особистого слуги графа. Харизматичний: слизький, хитрий, нагадує великого комбінатора – Остапа Бендера з «12 стільців» Ільфа та Петрова. Як на мене, В.Красіков – найкращий у цій виставі. Безперечно, з майстерним акторським перевтіленням можна привітати і виконавців головних ролей. Цікавий режисерський хід – «загравання» із сучасною просторічною лексикою, що, як не дивно, геть не впливало на відтворення атмосфери минулого. Гумор акторів «підживлювали» і жарти «сексуального характеру», але їх намагалися подавати максимально наївно та ненав’язливо. Тобто, дорослі посміються, а діти зрозуміють це як жарт заради жарту.

Вистава з незмінним для комедії хепіендом припала до серця глядачам різного віку. Було помітно: люди, у переважній більшості після важкого робочого дня та буденних клопотів, виносили із залу піднесення свята, промінчики радості.