Світ уже давно намагається відійти від розподілу життя за статевими ознаками. Хоча деякі усталені звички досі залишаються частиною людського світосприйняття. Зокрема IT-сферу все ще вважають суто чоловічою справою. А тимчасом віднедавна її успішно освоюють і жінки.
Випускниця одного зі столичних вишів Анастасія Науменко представляє компанію «Soft Serve».

«Перший поштовх до програмування дав мій рідний черкаський колегіум «Берегиня», де я навчалась до IX класу, – згадує Анастасія. – Щосуботи у нас були факультативні уроки з програмування, які я відвідувала і мала чудові результати. Далі курси програмування і дуже багато самоосвіти».

–  Складно було знайти омріяну роботу?

– Та ні. Хоча програмуванням професійно зайнялася не одразу. Скінчивши коледж, спершу влаштувалася економістом у банку, але не витримала випробувального терміну. Дуже нудною видавалася мені ця робота. Братися за програмування було страшно, бракувало освіти, але наважилася: підготувала резюме, розіслала ІТ-компаніям.  Уже за годину мені зателефонували, призначили співбесіду і… взяли в команду. Ще кілька тижнів по тому отримувала телефонні пропозиції про співбесіду від інших компаній…

– Як називається твоя нинішня посада?

– Senior software engineer. Українською – старший розробник програмного забезпечення.

– У чому полягає твоя праця? 

– Пишемо програмне забезпечення, яке оптимізує бізнес.  Бекенд – це сервіс, до якого інтерфейс або сервіс клієнта відсилає свої запити, щоб отримати дані за певними умовами. Такі платформи відповідають за розрахунки, фільтрацію, агрегацію даних. Я люблю бекенд, бо для мене це місце, де ти тісно взаємодієш із серцем бізнесу, оскільки майже вся бізнес-логіка роботи певного підприємства в твоїх руках. Зараз я працюю з HR-платформою, яка автоматизує процеси роботи з персоналом в США. Звичайно, окрім забезпечення швидкої дії сервісу та витримки навантажень, в програмуванні важливо написати красивий і зручний для читання код. Для мене програмування – це свого роду мистецтво.

– Є конкуренція серед жінок у ІТ-середовищі? 

– Є. Але то скорше рудимент вихованої мізогінії. З роками зустрічаю її менше, більше відчуваю підтримку та співпрацю.

– Як ставляться до тебе колеги–чоловіки?

– З роками все менше звертають увагу на різницю у статі, і це круто, бо на роботі я передовсім програміст. Втім часто стикаюся з елементами «позитивного сексизму»: відчиняють двері, поступаються місцем на зустрічах… Хоча було й таке, коли просили: «Полий квіти – ти ж єдина дівчина в колективі». Але переважно всі ставляться до мене як до рівної, і це ще одна причина, чому я люблю айті.

– Що думаєш про стереотип: «жінки недостатньо розумні для IT-сфери»?

– Вкрай негативно ставлюся до будь-яких порівнянь «чоловік-жінка» чи гендерно обумовлених оцінок. Мій тато колись говорив мені, що «економіст – не жіноча професія», а я пішла вчитися на економіста. Згодом стала програмістом. Більше він мені не говорить, що те, чим я займаюся, «не-жіноче». Так, я була єдиною дівчиною в колективі. Але і це змінюється. І круто, що такі зміни нарешті відбуваються. Дуже хотіла б підтримати дівчат, які прагнуть, але все ще не можуть наважитись. Закликаю посестер: не вагайтеся, пробуйте, адже у професії місце жінок – всюди!