« … Як дихання, як птахові політ»

Національній спілці майстрів народного мистецтва України  – 25 років:  чудова нагода, щоб зібратися у  рідному столичному гнізді, що на вулиці Рейтарській,  27А. У невеликій залі – традиційна виставка  «Кращий твір року».  На стінах – рушники і килими, народні картини, на  столах  і підставках різьблені і плетені вироби, гончарні шедеври, витвори із соломи і коріння,  вишиті сорочки, народні строї. Ужиткові, але рівня високого мистецтва речі, і чисто художні витвори. У залі тіснява – не часто народним майстрам випадає нагода показати свою творчість на виставках, поспілкуватися з глядачами і колегами. І в держави, і у них самих навіть на такі маленькі свята бракує грошей.

Керманич спілки Євген Шевченко зауважує: щоб потрапити на підсумкову виставку, роботи пройшли  комісійний  відбір, але їх надійшло стільки, що експозицію повністю оновлюватимуть тричі  – мовляв, через два тижні приходьте на чергове відкриття.

_dsc0147– Завдяки народним майстрам  повернули в культурний простір писанку: ця традиція має тисячолітню історію, але в часи радянщини потрапила в тінь. Сьогодні важко уявити  українця без вишитої сорочки. Повернули до життя народну ляльку. Динамічно розвивається килимарство, стає популярною витинанка, –  продовжує Євген Шевченко. – Але попри сталий інтерес українців до своєї культури і традицій, народні промисли переживають складні часи.

Спілкуємося  з Ольгою Шинкаренко,  кубанською козачкою, що представила на виставку картину,  на якій бачу барвисте Рай-дерево. Розглядаю і від блиску скла не можу зрозуміти: то малюнок, витинанка чи аплікація з кольорового паперу.

– Ні, то вириванка, всі деталі, всі листочки-пелюсточки ретельно вириваються і наклеюються, – пояснює пані Ольга.

_dsc0192– Тут немає жодної рівної лінії, але яка гармонійна композиція! –  підхоплює розмову перший голова Спілки народних майстрів України Шевченківський лауреат Володимир Прядка. –  Це ж готовий розпис для стіни будь-якої висотки! У Київ запрошують 100 художників з усього світу для написання муралів, а от про своїх майстрів забули. Погляньте, тут що не картина чи килим, то готовий сюжет для стінного розпису,  фойє  дитсадка чи шкільного коридору, магазинної вітрини чи зупинки громадського транспорту. Але …  Майстрів не запрошують на оздоблення інтер’єрів,  їхні роботи не закуповують музеї, немає розгалуженої мережі  для реалізації витвореного.

Як тут не згадати понищені  розписи за мотивами народних казок, виконані лауреатом Шевченківської премії Марфою Тимченко для київського  магазину дитячих іграшок «Казка» на Великій Васильківській. Ні високе звання авторки, ні геніальний мистецький витвір не зупинили вандалізму нових власників. Замість цих унікальних фресок  з’явилася ляпанина в стилі «кольорова зебра».

ditu-grumayliv-apu-1315Володимир Прядко говорить, що свого часу пропонували  уряду Анатолія Кінаха передати у власність Спілки цехи і майстерні народних промислів, що перебували у комунальній чи державній власності. Але майно кинули під бульдозер приватизації. Що з того вийшло – свідчить недавня історія з фабрикою Петриківського розпису. Обладнання нові власники вивезли, деревообробні верстати порізали на метал. Відтак у нас переважно не лишилося жодного  живого виробництва, а всі майстри  стали надомниками. Їхні хати чи квартири – ото тепер і центри народної творчості.  Але ж сучасний майстер потребує не лише приміщення. Потрібні матеріали для роботи, а це суміжне виробництво.  А гончарям до випалювальних печей необхідний газ, нині над дорогий. То чи зможе майстер-одинак вижити без допомоги держави чи меценатів, без організованого  збуту продукції?

_dsc0176– Тому  й спостерігаємо занепад у майстрів з художньої обробки деревини і металу, –  не приховує досади  Євген Шевченко. – Потрібна державна програма розвитку народних промислів, яку ми пропонуємо усім урядам, але жоден з них не спромігся на її реалізацію. Потрібні державні стипендії для підтримки талановитої молоді. Ми працюємо над реєстром майстрів народної творчості, хочемо, щоб майстер і майстер-викладач мали можливість отримати юридичний статус.

_dsc0133Кролевецькі  рушники, глечики з Опішні, Покутська писанка, Косівська вишивка, різнобарв’я Петриківського розпису…  Згадаймо Олеся Гончара: «Народні майстри не шукають художньої форми, вона їм дається – як дихання, як птахові політ». Наше древо народного  рукомесла – природне, мов природа. Тому й правічне. Плекаймо грона, підживлюймо  корені, збираймо плоди  для нових поколінь! Без нього – нема нам місця у світі.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company