З «дискриміNASA» – до зірок

Історій про людей, яких принижували через колір шкіри чи походження, безліч. Одну з них, про трьох афроамериканок, відтворює кінострічка «Приховані фігури», заснована на реальних подіях.

Саме відкриті нещодавно архівні документи підказали американській письменниці Марго Лі Шеттерлі тему і сюжет майбутньої книжки. Дослідниця зібрала докупи факти про талановитих жінок і створила бестселер. Такий цікавий та колоритний, що він одразу привернув увагу кінематографістів. І Тед Мелфі з успіхом його екранізував.

Обережно: спойлер! Перенесімося у 1961 рік. Світ потерпає од «холодної війни», од запеклих перегонів між двома наддержавами: США та СРСР. Гонка переходить у космічний простір, та з кожним днем у США розуміють: Радянський Союз випереджає.

Науковці, співпрбітники Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA) заскочені аж до відчаю: 12 квітня 1961 року Юрій Гагарін першим у світі полетів у космос. Тепер американці повинні працювати набагато швидше й ефективніше, аби наздогнати та перегнати Союз. Для цього необхідні найкращі спеціалісти. Проте яким здивуванням для всіх стало, що такі завдання можуть виконати три найкращі подруги, темношкірі жінки, котрі на той час працювали в окремому крилі для «кольорових» та не мали доступу до більшої частини роботи NASA.

Хто ж вони?

Кетрін Гобл (Тараджі П. Генсон). Змалку рахувала швидше за інших. Використовувала інші підходи при обчисленнях. Могла зробити розрахунки точніше та швидше за комп’ютери.

Мері Джексон (Жанель Моне). Геніальна інженерка, блискуче виявляла помилки в побудові космічних ракет.

Дороті Вон (Октавія Спенсер) – Менеджерка божою милістю, неперевершена організаторка. І чудова спеціалістка з механіки та електроніки.

Оці жінки виявилися розумнішими за янкі-чоловіків. Змогли довести до пуття роботу, на якій «чоловіцтво» дружно спіткнулося, – вивели на орбіту корабель «Меркурій-6» з Джоном Гленом (Глен Пауелл) першим американським астронавтом.

Чому ж тоді їх усі так цуралися? Чого боялися чіпати чайник після них, не допускали до курсів, таких необхідних для роботи, відмовляли в підвищенні та навіть виділяли один окремий туалет «для кольорових»? Нині це все сприймається як дикий абсурд, чи не так? Але це було! Ще якихось 60 років тому.

Досягнення цієї жіночої трійки приховували ще декілька десятиліть після місії «Дружба-7». Науковий цвіт демократичних США просто соромився визнати вирішальний інтелектуальний внесок трьох афроамериканських жінок.

«У геніальності немає раси. У сили немає статі. У мужності немає меж» – це те, що змогли блискуче довести ці жінки, змінивши хід американської історії.

Фільм просто наснажує глядача повагою та симпатією до головних героїнь. І надією на майбутнє, без упередження до світу та людей, що його населяють. Чудова гра акторів допомагає відчути реальну картину подій. Навіть герої другого і «геть неблизького» планів додали кінодійству особливої атмосфери. Начальник Ел Харрісон (Кевін Костнер), суворий, вимогливий і в цій вимогливості «рівнонаближений» до кожного співробітника, чи не найпершим дав шанс Кетрін Гобл: націлений на результат, не зважав на колір шкіри підлеглих. Як цікаво спостерігати за намаганнями Пола Стефорда (Джим Парсонс) вивести Кетрін з рівноваги. Відчайдушними, лукавими і… безуспішними.

Вівьєн Мітчел, героїня Кірстен Данст, теж намагається будь-що зашкодити кар’єрам героїнь: відхиляє запит Мері на посаду інженера, уперто не погоджується на підвищення Дороті… Не випускає можливості при зустрічі вказати їм на «їхнє місце». Але й вона зазнає ганебного фіаско.

Мері Джексон стала першою афроамериканською інженеркою з аеронавігації в NASA. У 1979 році очолила жіночі програми у Ленґлі, боролася за права жінок усіх рас. Дороті Вон – перша жінка-керівник відділу в NASA. Як спеціаліста з мови програмування «Фортран» на старті електронних обчислень її вважали одним із геніїв NASA. Кетрін Джонсон (Гобл) проводила розрахунки «Аполло-11» для польоту на Місяць. Власне, зробила цей політ можливим. 5 травня 2016 року у Дослідному центрі Ленґлі в Гемптоні, штат Вірджинія, нову будівлю Дослідно-обчислювального центру названо на її честь. А президент Барак Обама нагородив Джонсон Президентською медаллю Свободи.

Фільм «Приховані фігури» номінували на 14 нагород, зокрема і у трьох номінаціях на «Оскар». У підсумку картина отримала 4 нагороди. Зате визнана світом, змусила багатьох людей замислитися про ставлення до інших, відкрила незнані сторінки історії НАСА.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company